Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Тренч (суворо). Якщо ви хочете, щоб я щось для вас зробив, пане Лiкчiзе, то дозвольте вам сказати, що ви обрали для цього поганий спосiб, говорячи погано про пана Сарторiюса.

Лiкчiз. Пане, чи ж я сказав хоч слово проти нього? Я залишаю це вирiшити вашому друговi: чи ж я сказав хоч слово?

Кокен. Вiрно, вiрно. Цiлком вiрно. Будьте справедливi, Гаррi!

Лiкчiз. Зважайте на мої слова, панове: вiн побачить, кого вiн позбувся, коли новий службовець принесе йому комiрне за перший же тиждень. Ви самi побачите рiзницю, докторе Тренчу, коли ви або вашi дiти вiдберете по ньому спадок. Я брав грошi там, де жодний збирач у свiтi не здер би їх. І ось подяка, яку я за це маю. Тож слухайте, панове. Подивiться на цю калитку з грошима на столi. Навряд чи є там бодай один грiш, не взятий вiд голодної дитини, що плаче тепер без хлiба. Та я дiстав цi грошi для нього, я їх здирав, стягав, вимордовував! Я… гляньте, панове, я — людина досить пристосована до такої роботи, але тут єсть грошi, яких i я б не взяв, якби не думка про моїх власних дiтей, доля яких залежить вiд того, чи я його задовольню. І ось вiн виганяє мене за те, що я витратив йому двадцять чотири шилiнґи на те, щоб полагодити сходи, де вже покалiчились три жiнки, сходи, за якi вiн би вiдповiдав перед судом за смертовбивство, якби їх так ще залишити. Вiн i слова не хтiв чути, хоч я ладен був запропонувати повернути йому цi грошi з власної кишенi — так, я зараз готовий це зробити, якщо ви лише згодитесь замовити слово за мене.

Тренч (сповнений жаху). Ви брали грошi, що мусили були нагодувати дiтей, якi конають з голоду! Так вам i треба! Якби я був батьком одного iз цих дiтей, я б вам зробив щось гiрше, нiж вигнати геть. Я б i слова не замовив за спасiння вашої душi, якщо ви її взагалi маєте. Пан Сарторiюс мав рацiю.

Лiкчiз (незважаючи на свою турботу, видивляється на нього iз здивовано-презирливою насмiшкою). Послухайте лишень! Ех, який ви невинний юнак. Ви гадаєте, що вiн вигнав мене, бо я був надто жорстокий? Анi крихти! Вiн це зробив, бо я був не досить жорстокий. Я нiколи не чув од нього, щоб вiн був задоволений; та нi, вiн би не задовольнився й тодi, коли б я з них живцем здер шкiру! Я не кажу, що вiн найгiрший домовласник у Лондонi; вiн би здолав бути гiршим од декого; але вiн не кращий од найгiрших, яких менi доводилось бачити. І все ж,хоч я й кажу так, я — кращий за кращого збирача, з яким йому доводилось мати справу. З його майна я здер бiльше, а витратив менше, нiж повiрив би кожен, хто знає, що iз себе являє це майно. Я знаю, чого я вартий, докторе Тренчу, i сам за себе говоритиму, якщо нiхто бiльш не хоче.

Кокен. А що iз себе являє це майно? Будинки?

Лiкчiз. Будинки з мешканнями внайми потижнево, кiмнатами, пiвкiмнатами — так, i навiть чвертькiмнатами. Це щось незрiвнянне. Як розрахувати на кубiчний метр площi, то, винаймовуючи по кiмнатах, одержуєте вищу платню, анiж за багатi будинки у Парк-Ленi.

Тренч. Сподiваюсь, пан Сарторiюс має небагато подiбних будинкiв, хай би скiльки вони давали.

Лiкчiз. Вiн нiчого iншого не має, пане, i в цьому виявляється його розумнiсть. На кожнi кiлька сотень фунтiв, якi йому випадало зiбрати, вiн скуповував старi будинки, в якi б ви й зазирнути не змогли, не затуливши носа. Вiн має їх у Сент-Джiлсi, має у Мерiлбонi, має у Бетнал-Ґрiнi. Ви погляньте лишень, як вiн живе, i ви побачите, як це йому йде на користь. Так, так, для себе вiн любить низький вiдсоток смертности й пiсковий ґрунт! Пiшли б ви зi мною на Роббiнз-Роу, показав би я вам ґрунт i вiдсоток смертности! І, затямте ви собi, це я роблю, що платня надходить йому так добре. Хай би вiн пiшов сам збирати своє комiрне! Зiбрав би вiн його, аякже!

Тренч. Чи не хочете ви сказати, що все його багатство… що всi його прибутки… одержуються таким способом?

Лiкчiз. Усе, до копiйки, пане. (Тренч, вражений, аж мусить сiсти).

Кокен (спiвчутливо на нього позираючи). Ах, любий мiй друже, любов до грошей — ось корiння зла.

Лiкчiз. Так, пане, i ми всi бажали б, щоб дерево з нього зросло в нашому садку.

Кокен (обурений). Пане Лiкчiзе, я до вас не звертався. Я б не хтiв бути з вами суворим, але є щось надто для мене огидне у званнi збирача платнi.

Лiкчiз. Воно не гiрше вiд багатьох iнших. А в мене є дiти.

Кокен. Правдиво; я припускаю це. Але це стосується й нашого друга Сарторiюса. Його любов до дочки є виправдання, — аджеж так, виправдання.

Лiкчiз. Вона — щаслива дочка, пане. Багатьох дочок вигнано на вулицю, щоб вдовольнити його любов до неї. Отакi-то дiловi справи, як бачите, пане. Ну, що ж пане, я сподiваюсь, що тепер ваш приятель замовить за мене слово, бо ж вiн знає, що я невинний.

Тренч (сердито встаючи). Нi, не хочу. Це мерзенна справа з початку до кiнця; i ви не заслуговуєте на краще за те, що допомагали в цьому. Бачив я наслiдки помiж пацiєнтiв лiкарнi, i менi, бува, кров кипiла на думку, що цьому не можна запобiгти.

Лiкчiз (вибухаючи доти стримуваним роздратованням). О, справдi, ласкавий пане! Але ж ви, очевидно, вседно одержите свою частку, коли одружитесь iз панною Бланш. (Люто). Хто з вас гiрший, хтiв би я знати, — я, що здираю грошi, щоб дати притулок своїм дiтям, а чи ви, що витрачаєте цi грошi й намагаєтесь виявити менi свою огиду?

Кокен. Як можна звертатись до джентльмена з такими непристойними зауваженнями, пане Лiчкiзе! Надзвичайно революцiйнi почуття.

Лiкчiз. Може, й так. Але ж Роббiнз-Роу — не школа доброї поведiнки. Позбирали б ви там платню тижнiв зо два — а ви були б бажаним замiсником, якщо мiсце не залишиться за мною, — осьде ви б почули одвертi розмови, так, так!

Кокен (з гiднiстю). Чи ви знаєте, з ким ви говорите, чоловiче добрий?

Лiкчiз (смiливо). Я — бiдний, i цього досить, щоб зробити з