Читати книгу - "Ганнібал"

у деяких поліцейських досьє проходив під іменем Жиля Дюмена або Рожера Ле Дюка, але якого місцеві називали Ньйокко[68], стояв у натовпі на південному кінці Понте Веккіо й чекав, поки Ромула утне крадіжку. Від згубних звичок Ньйокко змарнів, крізь шкіру на обличчі починав проступати череп, але він і досі був жилавим і сильним та міг виручити Ромулу, якщо крадіжка піде шкереберть.

Він одягнув костюм службовця й тому легко зливався з натовпом, час від часу виринаючи поміж голів, мов та юрба була містом лугових собачок. Якщо потенційна жертва схопить Ромулу й триматиме її, Ньйокко перечепиться й упаде на жертву, буде борсатися з ним і щиро вибачатися, доки циганка щезне з очей. Він уже таке провертав.

Пацці пройшов повз Ромулу й став у чергу до стійки зі свіжими фруктовими соками, звідки міг спостерігати за циганкою.

Ромула виступила вперед. Досвідченим оком оцінила потік пішоходів між собою і струнким силуетом, що рухався в її напрямку. Вона могла прекрасно лавірувати серед людей, тримаючи перед собою немовля в штучній руці з дерева й полотна. Гаразд. Як і зазвичай, вона поцілує пальці тієї руки, що на видноті, і потягнеться до його обличчя, мов лишити на ньому поцілунок. Вільною рукою вона корпатиметься йому біля ребер, намацуватиме гаманець, доки жертва схопить її за зап’ястя. Тоді вона вирветься геть.

Пацці запевнив, що цей чоловік не триматиме циганку аж до приїзду поліції, що він її покине і втече. За всіх її спроб обчистити чужі кишені ще жодна людина не застосувала насильства до жінки з немовлям на руках. Часто жертва гадала, що то хтось інший риється в неї під курткою. Кілька разів Ромула сама виставляла крадіями невинних глядачів, аби її не піймали.

Ромула рухалася тротуаром із натовпом, тоді вивільнила приховану руку, притримуючи її під протезом, на якому колихала немовля. Вона бачила, як ціль пробирається крізь поле хитких голів — десять метрів, ближче.

Madonna! У гущавині юрби доктор Фелл відхилявся від курсу, вливався в потік туристів через Понте Веккіо. Він ішов не додому. Циганка протискалася між людьми, проте не змогла його наздогнати. Обличчя Ньйокко, він іще попереду доктора, дивиться на неї, питається. Ромула похитала головою, і Ньйокко пропустив доктора. Нічого путнього не вийде, якщо Ньйокко обчистить йому кишені.

Пацці вже був поруч, гарчав на циганку, мов то була її провина:

— Вертайся на квартиру. Я зателефоную. У тебе є перепустка в старе місто для таксі? Іди. Іди!

Пацці підібрав свій мопед і поштовхав його через Понте Веккіо, через непрозорі, мов нефрит, води Арно. Він уже думав був, що загубив доктора, але віднайшов його на другому березі в пасажі біля Лунґарно[69], поки той зупинився на мить, аби зазирнути через плече вуличному художнику, а тоді швидко, легкою ходою рушив далі. Пацці здогадався, що доктор Фелл прямує в церкву Санта- Кроче, і пішов слідом за ним на відстані, пробираючись крізь пекельний потік машин і пішоходів.

Розділ 26

Церква Санта-Кроче, господа францисканців, її розгонистий внутрішній простір бринить вісьмома мовами, орди туристів човгають за яскравими парасолями гідів, намацують у мороку монети по 200 лір, аби заплатити за освітлення й протягом цієї дорогоцінної хвилини роздивитися величні фрески капел.

Ромула зайшла до церкви з сонячного ранку, і їй довелося зупинитися біля могили Мікеланджело, щоб дати призвичаїтися засліпленим очам. Коли вона змогла роздивитися, що стоїть на вмурованій в підлогу могилі, то прошепотіла: «Mi dispiace!»[70] — і швидко зійшла з плити. Для Ромули сонмище мертвих під долівкою було таким же реальним, як і люди, що по ній ходили, і, певно, більш могутнім. Циганка була дочкою та онукою ворожбитів, які спілкувалися з духами й читали лінії руки, і вона розглядала людей понад підлогою та людей під нею як дві громади, що їх розділяє шибка смертності. І ті, що перебували долі, мудріші й старіші, мали, на її погляд, перевагу.

Вона роззирнулася в пошуках паламаря, який мав глибокі упередження проти циган, і причаїлася за першою ж колоною під захистом «Мадонни-годувальниці» Росселліно. Немовля тикалося їй у груди носом. Там її знайшов Пацці, який блукав біля могили Ґалілея.

Він указав підборіддям углиб церкви, де прожектори освітлювали трансепт, заборонені фотоапарати палахкотіли, мов блискавки, у просторій темній височині, а таймери з цоканням поїдали монети в 200 лір разом із випадковими жетонами чи австралійськими четвертаками.

Знов і знов Христос народжувався, знову його зраджували й заганяли в плоть цвяхи, коли в сліпучому світлі з’являлися величні фрески й поринали в щільну й велелюдну темряву, поки юрмища пілігримів тримали путівники, у яких нічого не могли роздивитися, а запахи поту й ладану здіймалися вгору й ширилися від розпечених ламп.

Доктор Фелл працював у капелі Каппоні в лівому трансепті. Розкішна капела Каппоні стоїть у церкві Санта-Фелічіта. А ця, відреставрована в дев’ятнадцятому столітті, цікавила доктора Фелла можливістю зазирнути в минуле в процесі реставрації. Він притирав вугіллям стіну, намагався скопіювати напис, майже невидимий, що навіть скісне освітлення не могло його проявити.

Спостерігаючи за чоловіком у маленький монокуляр, Пацці збагнув, чому той вийшов із дому з самою сумкою для покупок: доктор зберігав своє художнє приладдя за олтарем капели. Пацці на мить замислився, чи не відкликати йому Ромулу, відпустити її. Можливо, йому самому вдасться зняти відбитки з приладдя для малювання. Ні, доктор одягнув бавовняні рукавички, аби не забруднити рук вугіллям.

Скрутна ситуація, м’яко кажучи. Методика Ромули була розрахована на простори вулиць. Але циганка не викликала підозри, злочинець в останню чергу буде її стерегтися. Така людина, від якої доктор навряд чи став би тікати. Ні. Якщо доктор її схопить, то здасть паламареві, і Пацці зможе втрутитися згодом.

Цей чоловік божевільний. Що, як він її вб’є? Що, як він уб’є дитину? Пацці поставив собі два питання. Чи зчинить він із доктором боротьбу, якщо виникне загроза життю? Так. Чи зможе він заради винагороди допустити, аби Ромула з дитиною отримали незначні поранення? Так.

Їм просто доведеться перечекати, поки доктор Фелл зніме рукавички та піде на ланч. Походжаючи туди й назад уздовж трансепту, Пацці та Ромула за нагоди перешіптувалися. Пацці помітив у натовпі знайоме обличчя.

— Хто з тобою прийшов, Ромуло? Краще скажи мені. Я вже бачив його у в’язниці.

— Це мій друг, він просто зчинить перешкоду, якщо мені доведеться тікати. Він нічого не знає. Нічого. Вам же ліпше. Не доведеться бруднитися.

Аби згаяти час,