Читати книгу - "Homo Deus"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У травні гою року Сантіно відповів новою стратегією. Раненько він брав тюки соломи зі свого спального куточка й клав біля стіни свого загону, де відвідувачі зазвичай збиралися, щоб спостерігати за шимпанзе. Потім збирав камінці й ховав їх під соломою. Десь через годину, коли наближалися перші відвідувачі, Сантіно зберігав спокій, не проявляючи жодних ознак роздратування чи агресії. Лише коли його жертви опинялися на легкодосяжній відстані, Сантіно раптово витягав камінці зі своєї схованки й починав бомбардувати переляканих людей, що розбігалися в усіх напрямках. Улітку 2012 року Сантіно вдосконалив свою «гонитва озброєнь», ховаючи камінці не лише під тюками соломи, а й у стовбурах дерев, будівлях та інших придатних для цього місцях.
Однак навіть Сангіно не задовольнив скептиків. Як ми можемо бути певні, що о сьомій ранку, коли Сангіно ховає камінці тут і там, він уявляє, як смішно шпурлятиме їх у відвідувачів опівдні? Можливо, Сангіно рухає якийсь несвідомий алгоритм, схожий на той, що змушує молоду білку ховати горіхи «на зиму», хоча вона ніколи не знала зими?
Подібним чином, стверджують скептики, самець шимпанзе, атакуючи суперника, який завдав йому болю кілька тижнів тому, не мститься за попередню образу. Він просто реагує на негайне почуття гніву, причина якого перебуває поза ним. Коли мати-слониха бачить лева, який загрожує її дитинчаті, вона рушає вперед і ризикує своїм життям не тому, що пам’ятає, що це її улюблений нащадок, якого вона виношувала багато місяців; радше нею рухає недоступне розумінню почуття ворожості до лева. А коли собака стрибає від радості, що його хазяїн повернувся додому, він не впізнає людину, що годувала й пестила його з самого дитинства. Його просто переповнює незрозумілий екстаз.
Ми не можемо довести чи спростувати ці твердження, бо вони фактично є варіаціями «проблеми іншого розуму». Оскільки ми не знаємо жодного алгоритму, який би задіював свідомість, усе, що робить тварина, може вважатися результатом несвідомих алгоритмів, а не свідомої пам’яті й планів. Тож і щодо Сангіно реальне питання стосується потреби доведення. Яке найімовірніше пояснення поведінки Сангіно? Чи повинні ми вважати, що він свідомо планує майбутнє, а кожен, хто з цим не погоджується, повинен надати докази протилежного? Чи, може, розумніше буде вважати, що поведінкою шимпанзе рухає несвідомий алгоритм, і все, що він свідомо відчуває, — просто загадкове прагнення ховати каміння під тюками сіна?
А навіть якщо Сантіно і не пам’ятає минулого й не уявляє майбутнього, то чи означає це, що йому бракує самосвідомості? Зрештою, ми приписуємо самосвідомість людям навіть тоді, коли вони не заморочуються згадками про минуле чи мріями про майбутнє. Наприклад, коли мати-людина бачить, що її малюк дибає до дороги з інтенсивним рухом, вона не зупиняється, щоб подумати про минуле чи майбутнє. Як і мати-слониха, вона теж біжить рятувати своє дитя. Чому б і про неї не сказати те саме, що ми говорили про слониху, тобто, що «коли мати рушила рятувати своє дитя від небезпеки, що наближалася, вона робила це без будь-якої самосвідомості чи нею просто рухала одномоментна потреба?».
Або ж візьмімо молоду пару, яка палко цілується на першому побаченні; солдата, який всаджує кулю у ворога, щоб врятувати пораненого товариша; або ж художника, який малює шедевр несамовитими ударами пензля. Жоден з них не зупиняється, щоб поміркувати про минуле чи майбутнє. Чи означає це, що їм бракує самосвідомості і що їхній життєвий порядок гірший за життя політика, який розповідає виборцям про свої минулі досягнення й плани на майбутнє?
РОЗУМНИЙ КІНЬ
У 2010 році вчені провели дуже зворушливий експеримент з пацюками. Вони замкнули одного пацюка в малій клітці, помістили цю клітку в значно більшу й пустили іншого пацюка вільно гуляти по більшій клітці. Ув’язнений пацюк подав сигнал про розпач, що викликало у вільного пацюка також прояви ознак неспокою й стресу. У більшості випадків вільний пацюк намагався допомогти своєму ув’язненому товаришеві, і після кількох спроб зазвичай відкривав клітку і випускав того на волю. Потім дослідники повторили експеримент, цього разу поклавши в більшу клітку шоколад. Вільний пацюк тепер мав обирати між звільненням ув’язненого та насолодою від поїдання всього шоколаду самому. Багато пацюків віддали перевагу звільненню свого товариша й спільному поїданню шоколаду (хоча певна частина пацюків повелася більш егоїстично, що, мабуть, доводить, що деякі пацюки чесніші за інших).
Скептики відкинули ці результати, стверджуючи, що вільний пацюк звільнив ув’язненого не через емпатію, а просто для того, щоб припинити дратівливі сигнали розпачу. Пацюки були мотивовані своїми неприємними відчуттями й не думали ні про що більше, ніж припинити ці відчуття. Можливо. Однак ми можемо сказати те саме про надлюдей. Коли я даю гроші жебракові, чи не реагую я на неприємні відчуття, які викликає в мені вигляд жебрака? Чи я справді дбаю про жебрака, а чи просто хочу почуватися краще?
По суті ми, люди, не так уже й відрізняємося від пацюків, собак, дельфінів чи шимпанзе. Як і вони, ми не маємо душі. Як і ми, вони також мають свідомість і складний світ відчуттів та емоцій. Звичайно, кожна тварина має свої особливості й таланти. Люди також мають специфічні обдарування. Ми не повинні без потреби гуманізувати тварин, уявляючи, що вони є просто хутряною версією нас самих. Це не лише погана наука, це ще й заважає нам розуміти й оцінювати тварин із їхньої точки зору.
На початку 1900-х років кінь на ім’я Розумний Ганс став зіркою Німеччини. Пересуваючись містами й селами країни, Ганс проявляв чудове розуміння німецької мови й навіть ще більш вражаюче знання математики. Коли його запитували: «Гансе, скільки буде чотири рази по три?» — Ганс стукав своїм копитом дванадцять разів. Коли йому показували написаний приклад: «Скільки буде двадцять мінус одинадцять?» — він тупав дев’ять разів із похвальною прусською точністю.
У 1904 році Міністерство освіти Німеччини призначило спеціальну наукову комісію під головуванням психолога для дослідження цього феномена. Тринадцять членів комісії, до яких входили менеджер цирку та ветеринар, були переконані, що це шахрайство, однак попри всі їхні зусилля не могли виявити ані обману, ані хитрощів. Навіть коли Ганса відокремили від його хазяїна і абсолютно сторонні люди ставили йому запитання, Ганс усе ж у більшості випадків
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Homo Deus», після закриття браузера.