Читати книгу - "Депеш Мод. Ще одна розмова"

Степан галябарда важко торкається своїми волохатими пальчиками клавіатури, я шкірою відчуваю це його ворушіння товстими, волохатими, червоними відростками, робить програш на своїй пластмасовій «йоніці» і починає співати. «Я спитався у вітра, коло брами,– співає він,– чи не бачив ти, та-ра-рам, моєї мами. Ти сходи, щось там та-ра-ра-рам за тую браму, там я бачив, та-ра-ра-рам, твою маму». «Твою маму, твою маму»,– похмуро вступає хор.

– Це що— хор?– питаюсь я, повернувшись.

– Хор,– невпевнено відповідає Вася.

– Да? А я думав, що степан галябарда сам співає.

– Це хор.

– Що хор?

– Степан галябарда— це хор,– каже Вася.

– Як це?

– Так. Ось послухай.

«Твою маму, твою маму»,– печально підтакує степан галябарда з космічних глибин.

– Ти знаєш,– кажу я,– якщо це й хор, то якийсь недобрий хор. Якийсь злий хор. Чуєш, як вони про маму?

«Твою маму»,– ще раз погрозливо озивається степан галябарда.

– Мені здається,– каже Вася,– вони нас підслуховують.

– Ага, схоже, вони насторожились, чуєш— замовкли?

– Вони нас пасуть.

– Навряд. Для чого це їм?

– Не знаю. Може, вони з міліції.

– Да, якісь вони недобрі.

– Я кажу тобі,– упевненіше говорить Вася,– мінтура, сто пудів мінтура. Чуєш— замовкли, суки.

– Почекай,– кажу я,– не заводься. Яка ж це мінтура? Мінтура не співає.

– Ага, не співає. Співає. Ти дивився коли-небудь новини?

– Що?

– Новини.

– А. Ні, не дивився.

– А я,– каже Вася,– дивився. Там показували монгольських міліціонерів. У них був день незалежності, і вони співали.

– Що— усі?

– Ну, ні, не всі. Хор. Ось так само, як тут,– показує Вася на прикольну радіолу.– Стояли, тварі, й співали.

– Ну, і що?

– Ну, і тут те саме. Це мінтура, повір мені.

– Та ладно.

– Я тобі кажу.

«Хррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррр».

– Чуєш?– шепоче Вася.– Мусарня.

Я уявляю собі, як по той бік радіопростору, десь у Монголії, стоїть хор міліціонерів на конях, стискаючи в руках нагаї, і тривожно вслухається в ефір, намагаючись упіймати наш шепіт. Я аж берусь холодним потом. «О-о-о»,– думаю.

– Почекай,– кажу,– але ж ведучий сказав, що це степан галябарда.

– А ти знаєш,– питається Вася,– що це значить?

– Що значить?

– Ну, оце-о «галябарда»– що значить?

– Ну, і що?

– Це й означає— мінтура.

– Та йди ти.

– Я тобі кажу. Це мінтура. Це хор монгольських міліціонерів.

– Степан галябарда— це хор монгольських міліціонерів?

– Так.

– Степан галябарда?

– Сто пудів.

– Ну, добре,– кажу я.– Я можу погодитись із тим, що їх там справді багато, навіть із тим, що вони з міліції.

– Із монгольської міліції,– уточнює Вася.

– Добре— із монгольської міліції. Але чому вони називаються «степан галябарда»?

– Так це ж по-монгольському й означає— «Хор монгольських міліціонерів»!

– «Степан галябарда»– це «хор монгольських міліціонерів»?

– Так. По-монгольському.

– Значить, «степан галябарда»– це множина?

– Так. Це множина,– упевнено каже Вася.

– Ой, бля.

«Двадцять друга година двадцять хвилин. В ефірі— “Музична толока”!– радісно вривається в кімнату голос ведучого.– Продовжуємо нашу розповідь про творчість легендарного ірландського народного колективу “Депеш Мод”. Як говорять в народі— біда йде, за собою другу веде. Восени 1970 року, холодного вересневого вечора, батько Дейва— вирлоокий Бен— після довгої тяжкої агонії, пов’язаної з тяжкими тілесними болями та моральними переживаннями, благополучно помер, залишивши сиротами дружину-покритку й малого хворобливого Дейва. Помираючи, старий моряк сказав синові: “Усе своє життя я віддав боротьбі за незалежність Ірландії, не забувай про це, Дейве. Гордо неси крізь усе життя ім’я ірландця, не давай цим сукам, цим факін-католикам узяти тебе за геніталії, пам’ятай, бляха-муха, що ти із гордого роду Ганів, а Гани, блядь,– додав він кріпке моряцьке словечко,– ніколи не прогиналися під цими факін-католиками, зрозумів, ти, виродку малолітній?”– сказав він, із тим і помер. Малому Дейвові дісталися від нього у спадок лише жетон на риболовецького човна та стара губна гармоніка. Жетона малий Дейв одразу ж загубив, гармоніку, у принципі, теж, що не завадило йому, однак, стати в майбутньому зіркою шоу-бізнесу.

Початок музичної кар’єри Дейва біографи пов’язують із тими сімейними негараздами, що виникли в дружній родині Ганів по смерті батька. Дейвова мама, не маючи в собі сил для опору та подальшої боротьби, стає на шлях колаборанства, прямо-таки у своїй конторі віддаючись офіцерам великобританських військово-морських сил.

Малий Дейв боляче переживає моральне падіння близької йому людини… ну, себто я так розумію— мами,– додає від себе ведучий.– Тоді ж він уперше знайомиться із наркокультурою, і це— за словами співака— стає одним із найбільш приємних відкриттів у його житті… Ні,– раптом поправляється ведучий,– мабуть, усе-таки не наркокультурою. Просто— культурою. А, мать його так,– урешті обламується він правити своїх колег із лондонської редакції і далі вже читає з аркуша, що там є.– Саме в цей момент свого життя і в такому стані молодий Дейв Гай починає займатися музикою. Спочатку він її слухає, але згодом цього йому стає недостатньо, й Дейв вирішує створити власний музичний колектив, аби через музику висловити свої почуття, які вони в нього там були. Холодного осіннього вечора 1980 року в одному з портових ольстерських борделів Дейв зустрічає симпатичну білявку, яку звали Гор. Гор,– перечитує ведучий,– ну да: яку звали Мартін Гор…»

– Во його пре,– говорить Вася.

– Тихо,– кажу— а то зараз знову почнеться.

«У житті юного Дейва з’являється перше серйозне захоплення. Разом із симпатичною білявкою Мартін Гор вони збирають перший склад “Депеш Мод”. Обов’язки в колективі розподіляються порівну— Дейв співає ірландських пісень, грає на кількох музичних інструментах, а його симпатична білявка танцює на сцені й займається фінансовим боком справи. Незабаром у них народилася дитина».

– У кого народилася дитина?– питає Вася.

– У «Депеш Мод».

– Да?– Вася дивується.– Цікаво, від кого.

– Від степана галябарди,– кажу.

«Себто ні, не дитина,– знову поправляється ведучий,– дітище, у них з’являється перше дітище— альбом “Говори та записуй”, який одразу ж стає платиновим.

А зараз,– він важко переводить подих, схоже, остаточно заплутавшись у сценарії,– ми ще раз зробимо музичну паузу й послухаємо наступну музичну композицію. “Мамині очі”. Співає степан галябарда».

«Мамині сині очі,–