Читати книгу - "Коханка з площі Ринок"

себе колишню. Але давайте домовимося тут і тепер: ніхто з нас уже не буде таким, як раніше. Стосується це всіх, включно з країною. Почалася війна, вона йде лише третій місяць, а зміни довкола колосальні та незворотні. Ви маєте прийняти ваше теперішнє становище як даність. Цей заклад, цю кімнату. Той факт, що мені доведеться спати не за дверима, як лицарю чи вірному псові, а ось тут, на підлозі. Підстеливши собі своє і ваше пальто. Надалі ви більше не будете в безпеці й вам доведеться приймати допомогу не лише від мене, а від сумнівних типів, котрі за інших обставин ніколи б не потрапили до вашого ближнього кола. Ви, вдова поліцейського, знали про існування ось такого, іншого світу завжди. Намагалися триматися чимдалі, і я вас чудово розумію. Ви просите мене залагоджувати ваші справи, контактуючи з особами на кшталт Тими, аби обміняти коштовності на гроші. Тож визнаєте право на існування іншого, чужого, проте неабияк потрібного вам, тобто — нам обом світу. Даруйте за різкість, навряд чи доречну тепер, пані Магдо. Але, здається, сьогодні ми всі за моєї безпосередньої участі й на ваше прохання врятували...

Клим замовк, ніби захлинувшись фразою. Зустрівся з Магдою поглядом, клацнув пальцями.

— До речі. Я так і не знаю, чому ви забили тривогу, від чого рятував вас, наскільки реальною була загроза вашому життю. І в яку історію я втягнувся. Бо ви знаєте моє хистке становище. Ще за годину до того, як я отримав вашу конспіративну записку, мені погрожувала особа, яка один раз, зовсім недавно, вже законопатила мене за ґрати. Нехай у мене є досить умовне прикриття в контррозвідці. Але сьогодні я дізнався: насправді капітан Зубов не надто переймається моєю безпекою. Підозрюю: використавши мене, він швидко забуде про свої обіцянки й гарантії, і незабаром я знову опинюся на нарах. Проте в мене поки є бодай умовний шанс протриматися на волі й убезпечити себе. Тож я маю право знати, під що нині підставився. Хоча, — мовив після короткої паузи, — маєте почути й таке: все одно прийшов би на допомогу, як зміг, чим би мені це потім не загрожувало.

— Коли так, чи варто вам сповідатися?

— Сповідатися — ні. Лиш ви обмовилися там, у готелі: мені особливо цікаво буде дізнатися про якусь місію ротмістра Жарова. Отже, певною мірою мене стосується те, що відбулося нині з вами... З нами, — виправився.

Магда встала, відкинула волосся, вперлася обома руками об край столу.

— Звичайно, тут ніде не можна знайти цигарок.

— Сигара влаштує? Лишилася одна, випадково. Привіт із старого життя.

— Діліться.

Кошовий вивудив із кишені пальта останню, переконався — перипетії дня сьогоднішнього її пом'яли. Проте лишилася придатною, а сірники Єжи Тими досі валялися під стільцем. Запросто відкусивши кінчик, Клим простягнув сигару Магді, підніс вогню. Вона затягнулася, відразу закашлялася, почервонівши, й довелося легенько хлопати її долонею по спині.

— Не навчилася, — пояснила. — Нічого. Як ви так казали? Доведеться приймати з вдячністю все, чого раніше в житті не було й не дуже хотілося. Вірно?

— Приблизно. Суть правильна.

— Гаразд.

Магда знову затягнулася, тепер обережніше. Цього разу вдалося вдихнути нікотин, вона повільно випустила струмінь запашного диму собі під ноги, повернулася на ліжко. Попіл упав на підлогу. Не збентежило.

— Все дуже просто, Климентію, — почала вона, дивлячись повз нього, на старі бруднуваті шпалери. — У мене, як і у вас, з приходом російської армії у Львові проявилося чимало доброзичливців. Беру слово в лапки, ясна річ. Підозрювала, що рано чи пізно так станеться. До мене прийдуть і вимагатимуть видати архіви покійного чоловіка. Скажете, що нічого про них не знаєте й ніколи не чули, припиню розмову. То як?

— Чув, — Кошовий обмежився короткою відповіддю. — Поверхово. Без подробиць. Знаю те саме, що й усі.

— Оті всі харчуються чутками, — відмахнулася Магда. — Втім, не важливо. Так само не має значення ані зараз, ані потім, хто саме доніс їх до вашого, а тепер і нашого спільного знайомого капітана Зубова. Він прийшов до мене в готель по обіді, як він сам сказав, у приватній справі. Хоча, йдучи до пані з подібною справою, не беруть із собою почет. Почав відразу: контррозвідку, як і поліцію, дуже цікавить картотека Густава Богдановича. Торгуватися ніхто не збирається. Новій владі потрібні ці відомості, тим більше, як вони ще й компрометуючі. Але я стала тягнути час, спершу довго не розуміючи, про що йдеться, потім — таки відкривши торги. Слухати мене й домовлятися Зубов наміру не мав. Проте тягнути мене до в'язниці теж не думав. Попередив: лишить зі мною своїх людей, старшим є ротмістр Жаров, вони сидітимуть тут, а тим часом будуть взяті заручники. Сидітимуть за ґратами стільки, скільки треба, аби я взялася за розум. У тому, що вони так зроблять, я не сумнівалася. Тому придумала покликати на допомогу вас.

— Чим, по-вашому, я міг допомогти? Справді, пані Магдо, ось як ви все це собі уявляли?

— Не знаю. Вже зізнавалася в цьому. Чесно кажучи, набагато важливішим для себе бачила можливість повідомити хоч когось про своє скрутне становище. Того, кому я довіряю й хто сприйме все, як належне. І зробить бодай щось, не кине напризволяще. Призналася панові Зубову — маю спільника. Тобто партнера, це він далі говорив про спільника. Капітан тут же повірив, що не тримаю такі важливі й, без перебільшення, цінні речі десь там, звідки їх можна легко забрати. Так само взяв на віру, що у нас налагоджений спеціальний зв'язок і я маю викликати його умовною фразою. Котра означатиме: треба без питань зібрати картотеку й нести до мене в апартаменти. Ось як виправдала можливе довге чекання. Звичайно, Зубов не лишився зі мною, не його рівень. Жаров мусив попередити, коли той партнер з'явиться. Взяти під варту й тримати до його появи.

— Тягнули час.

— Насправді давала фору вам і собі, Климентію. Жевріла слабенька надія, що ви прийдете відразу, ротмістр викличе капітана, з яким ви в певних стосунках. Зубов прийде, застане вас, і ви почнете про щось домовлятися. Я б уже знайшла спосіб підказати.

— Ви відразу провели лінію від Зубова до мене.

Клим узяв у Магди сигару, остаточно перекресливши всі сталі правила пристойності, пахнув, повернув назад, дивлячись при цьому їй просто у вічі.

— Пані Магдо, я завжди захоплювався вами й