Читати книгу - "Шістка воронів"

Каз підвівся, узяв зі столу свій новий капелюх і востаннє ще раз штурхонув фієрданця в нирку. Іноді ці велетні не розуміють, що треба зачаїтися.

10

Інеж

Протягом наступного дня Інеж бачила, що деталі Казової схеми почали ставати на свої місця. Їй було відомо, що Каз консультувався з кожним членом угруповання, але вона також знала, що бачила лише уривки плану. У таку гру Каз грався завжди.

Якщо він і мав якісь сумніви стосовно того, що вони сподівалися вчинити, Бреккер цього не виказував, а Інеж хотілося б розділяти його впевненість. Льодовий Двір було збудовано, щоб протистояти стрімким навалам армій, убивць, гришників і шпигунів. Коли вона сказала це Бреккерові, він відповів лише:

— Але його не будували для того, щоб завадити нам потрапити досередини.

Ця його самовпевненість дратувала.

— Що змушує тебе думати, що ми зможемо? Ззовні є й інші команди, натреновані солдати й шпигуни, люди, що мають десятилітній досвід.

— Це робота не для натренованих солдатів і шпигунів. Це завдання для вбивць і злодіїв. Ван Екові це відомо, тому він і звернувся до нас.

— Ти не зможеш скористатися його грошенятами, якщо помреш.

— Я планую набути дорогих навичок у потойбічному світі.

— А це вже різниця між упевненістю й зухвалістю.

Тоді він повернувся до неї спиною та двома рвучкими рухами зісмикнув рукавички.

— Якщо мені знадобляться нотації з цього приводу, я знатиму, до кого звертатися. Хочеш вийти з гри — так і скажи.

Інеж випрямила спину, її власна гордість змушувала захищатися.

— Матаяс не єдиний незамінний член команди, Казе. Я потрібна тобі.

— Мені потрібні твої вміння, Інеж. Це не одне й те саме. Ти, можливо, найкращий павук, що повзає Бочкою, але не єдиний. Доклади зусиль, щоб запам’ятати це, якщо плануєш отримати свою частку здобичі.

Вона не промовила жодного слова, бо не хотіла дати Казові зрозуміти, як сильно розгнівалася; натомість пройшла, вийшла з його кабінету й більше не розмовляла відтоді.

Зараз, прямуючи до гавані, дівчина сама дивувалася, що змушує її триматися цього шляху.

Інеж могла покинути Керч у будь-який час, коли їй заманеться. Вона могла сісти на корабель, що прямує до Новозем’я, і зникнути. Могла повернутися до Равки й пошукати свою родину. Вона сподівалася, що, коли почалася громадянська війна, на заході вони були в безпеці. До того ж батьки могли попросити притулку в Шу Хані. Сулійські каравани роками користувалися тими самими второваними шляхами, тож вона могла б украсти те, чого потребує, поки займалася б пошуками.

Але для цього вона мусила б утекти, не заплативши свої борги Покидькам. Пер Гаскель звинувачуватиме Каза; саме він наполіг на тому, щоб викупити її угоду, а вона покинула б його таким незахищеним. Хто, крім Мари, збиратиме для нього секрети? Але хіба ж Каз не повідомив, що її легко замінити? Якщо їм пощастить виплутатися з цього пограбування, повернутися до Керчу й доправити Бо Юл-Баюра цілим і неушкодженим туди, де про нього подбають, її частки винагороди з гаком стане, щоб викупити свою свободу в Покидьків. Казові вона нічого не винна, тож не буде причин зоставатися в Керчі.

До світанку ще залишалася година, але на вулицях, якими вона рухалася зі Східної до Західної Клепки, було людяно. Сулійці часто казали: «Серце — це стріла. Йому потрібна мета, до якої можна неухильно рухатися». Її тато любив повторювати ці слова, коли вона тренувалася ходити по линві чи гойдалася. «Будь рішучою, — казав він. — Ти мусиш знати, куди хочеш потрапити, перш ніж вирушиш туди». Мама сміялася з цих слів. «У приказці йдеться про геть інше, — заперечувала вона. — Ти вбиваєш романтику в усьому, за що берешся». Але він не вбивав. Батько обожнював маму. Інеж пам’ятала, як він залишав для дружини по всіх усюдах букетики дикої герані — у буфеті, у каструлях, у яких готували їжу для табору, у рукавах її костюмів.

«Чи можу я розповісти тобі таємницю справжнього кохання? — якось запитав батько. — Мій друзяка полюбляв казати, що жінки люблять квіти. І він мав чимало романів, а дружини так і не знайшов. Знаєш чому? Бо жінки люблять квіти, але лише одна з них закохана в аромат гарденій пізнього літа, котрий нагадує їй бабчин ґанок. Єдина жінка любить яблуневий цвіт у синьому горнятку. Лише одна жінка віддала своє серце дикій герані».

«Це мама!» — вигукнула Інеж.

«Так, мама закохалася в дику герань, бо не існує іншої квітки цього відтінку, і вона стверджує, що, коли ламає гілочку й закладає за вухо, цілий світ пахне літом. Багато хлопців приноситимуть тобі квіти. Але одного дня ти зустрінеш того, хто запам’ятає твою улюблену квітку, улюблену пісню, улюблені солодощі. І навіть якщо він буде занадто бідним, щоб принести тобі їх, це не матиме значення, бо він витратив час, щоб вивчити тебе так, як ніхто інший. Лише цей хлопець заслуговує на твоє серце».

Здавалося, це було сто років тому. Її тато помилявся. Жоден хлопець не приносив їй квітів, приходили лише чоловіки зі стосами крюґе й повними монет гаманцями. Чи побачить вона ще колись тата? Чи почує, як співає мама, чи посміється над недоумкуватими дядечковими оповідками? «Я не впевнена, що ще маю серце, щоб віддати його комусь, тату».

Проблема була в тому, що Інеж більше не знала, яка в неї мета. Коли вона була маленькою, усе здавалося простим — татова усмішка, туго натягнута линва під ногами, помаранчевий пиріг, загорнутий у білий папір. Потім це все вкрали в неї Цьоця Гелін і «Звіринець», а ще пізніше їй довелося виживати щодня, стаючи трошки сильнішою щоранку. Тепер вона не знала, чого хоче.

«Просто зараз я хотіла б, щоб він вибачився, — вирішила вона. — І я не зійду на корабель без цього. Навіть якщо Каз не шкодує про свої слова, хай удасть. Усе ж таки він мій боржник і міг би бодай прикинутися, що він людина».

Якби вона не запізнювалася, неодмінно попетляла б Західною Клепкою чи просто прогулялася б дахами. Такий Кеттердам вона любила — тихий і спорожнілий, високо над натовпом, де гори місячного світла виростали поверх шпилястих верхівок будинків і несправних коминів. Але сьогодні в неї не було достатньо часу. Останньої миті Каз відіслав її із завданням винести з якоїсь крамнички дві грудки парафіну. Він навіть не повідомив, для чого вони чи чому так терміново необхідні. І захисні окуляри проти снігу? Інеж довелося