BooksUkraine.com » Детективи » Тривожна ніч 📚 - Українською

Читати книгу - "Тривожна ніч"

148
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Тривожна ніч" автора Петро Володимирович Угляренко. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 49
Перейти на сторінку:
чемодана. Хотів його покласти на місце, та від різкого руху чемодан відкрився, і на підлогу з грюкотом висипалися старовинні образи, ікони.

Віктор завагався: що чинити? Добре, коли у хлопця таке хобі. А якщо десь пограбував церкву — пам'ятку культури та архітектури… або чого доброго — добрався до музейних фондів? Затримати? З його братом отак поспішив, і сьогодні майор Ковальчук уже висловив сумнів, чи Павло — злочинець, якого шукають. Розпитував про їхнє знайомство, давнішні взаємини — і з цього теж зробив свої висновки не на його, Вікторову, користь. Мовляв, погарячився, дав волю емоціям, почуттям. Залишили справу Мушників міліції, але майор обмежив його, Віктора, роллю помічника. Дилема: затримати або не затримати?

Вирішив:

— Програма не міняється та заберемо із собою і цей чемоданчик. Ми його до часу побережемо в міліції.

Геннадій і Фаїна стояли наче вкопані.

VIII

айор Ковальчук заклав руки за спину і поволі міряв кроками кабінет. Важко йому було на душі, а не знав — чого. Тому намагався перебрати в пам'яті всі справи за вчорашній день. О сьомій, як завжди, вже був на ногах. Фіззарядка і холодний душ — без того не обходиться, першим ділом мусить набратися бадьорості. До пізньої осені ходить на річку, купається. Хотів би й «моржем» стати, та якось уже страшно. Люди стоятимуть навколо в зимовому одязі, у шапках-вушанках, а ти — в ополонці, червоний як рак. Та коби червоний — а якщо посинієш? Ні, це вже не для нього. Даються взнаки і воєнні роки: життя прожити, як то кажуть, — не поле перейти. Може, просто розхитані нерви — і через те такий неспокійний. Ніби чогось йому не вистачає. От і тепер — зібрався до подробиць пригадати свій минулий день, а в голові «моржі». Хоч ніколи навіть поганеньким «моржем» він не буде. Для його здоров'я вже краще — фінська лазня: бачив її в Прибалтиці, у Нарві, куди їздив у гості до родичів. Хотів, було, вже їхати назад — клімат бо в тих краях нікудишній, вітри часто дмуть, пилюга летить. А племінник раптом повів його до лазні, яку в Нарві називають фінською. Пішов, роздивився. Довкола сухе дерево, і пара теж суха, гаряча. Піт із тіла стікає рікою. Кожний, скільки може витримати, париться, а потім з розгону — в холодний басейн, його туди штовхнули, бо сам не міг ніяк наважитися. Сподівався, вискочить, як корок із пляшки шампанського, а холоду навіть не відчув. Далі у тій лазні провів усю відпустку, зайвий свій жир гарячим паром розтопив. Через фінську лазню тепер знову думає про поїздку в Нарву. Та де ще відпустка, де ще відпочинок! А тут до всього стільки невирішених справ! Так, може, це вивело його з рівноваги?

Після сніданку подзвонила додому онука — чом ти до нас, діду, не приходиш? Дуже я заскучила за тобою, діду… Зупинився посеред кімнати — отаке, вже й дідом став, а він ще недавно вважав себе зовсім молодим. Допитлива дівчинка, про все хоче знати, що йому аж важко іноді доводиться: помовчав би трохи та подумав — онука не дає.

Ні, думав, не онука занепокоїла його, навпаки, приємно, що вчув її голос. Пообіцяв — при першій же можливості обов'язково піти з нею в ляльковий театр.

І раптом у думці промайнуло: Мушник! Чи не тоді стало на душі погано, коли після допиту розпорядився знову відвести його в камеру? Не вкладалося у голові майора: нащадок відважного бійця революції, якого сам Будьонний нагородив іменною зброєю, — раптом став злочинцем? Не хотів би мати він, майор, такого нащадка, хай би такий і не народився!.. І що Павло відстоює своє ім'я чесним, якось мимоволі викликає до нього прихильність, бо десь за ним — і славне ім'я Івана Москаленка, революціонера. Але чого прагне заляпати іншого? Наталя вже мертва, що їм тепер ділити з Погоріляком? Аж поморщився майор Ковальчук, немов йому плюнули в обличчя… І зрозумів нарешті, що його найбільше схвилювало, стривожило, вивело із себе. Скільки бо працює в органах міліції, а не пам'ятає, аби хтось із слідчих приступав до справи з нечистою совістю, із заплямованим сумлінням. Не було такого і не буде. Бо не може бути.

Віктор, згадав майор Ковальчук, одразу, як тільки прийшов в управління, викликав до себе глибоку симпатію. Тут уже людину відчуваєш. Може ще, скажімо, помилитися один, зате коли симпатизує хлопцеві увесь колектив, а не одна Марина… Майор усміхнувся, але тут же усмішка поблідла — замислився знову.

Відновлював у пам'яті допит — твердить Мушник, що Віктор з Наталею мали близькі зв'язки, а відколи лейтенант з'явився у місті — почали зустрічатися. Звісно, це ще злочин не такий, щоб за нього давати під суд, але Віктор — слідчий… Одразу після допиту хотів, було, звести їх обох, Павла й Віктора, в своєму кабінеті. Аби по їхній поведінці бачив, що в тому правда, а що ні… Щоб не помилився, не зробив якогось поспішного висновку — зламати ж бо життя людині легко! Не звів їх у себе, викликав одного лейтенанта. Поговорив з ним досить різко — й, може, тому тепер невдоволений?

Почув стук в одвірок.

— Увійдіть!

Чекав — угледить у дверях саме його, Віктора, та увійшла Марина. Посміхнувся:

— Ну не дивно було б на новенького, але ж ви у нас своя, а стукаєте. Я вже вам казав…

Марина зразу розгорнула папку:

— Я чекала Віктора Івановича, але, може, й вам буде цікаво…

Взяв із папки аркуш:

— Що це?

— З приладобудівного надіслали, мовляв, чи це не зв'язано із справою Мушника. Виписка з витверезника.

Пробіг очима кілька стандартних рядків:

— Але ж…

— Так, там названий не він, а якийсь Москаленко, але на заводі такого немає й ніколи не було.

Майор лишив протокол у себе. Пильно подивився на Марину, потім — їй услід і вже біля порога зупинив:

— Скажіть!

— Будь ласка…

— Ви й тепер про Віктора… Івановича хорошої думки?

Здивувалася:

— Хіба він щось накоїв?

— Ні, питаю з простої цікавості.

Здвигнула плечем:

— Коли казати правду…

— Навіщо неправда? Симпатичний?

— Гарний чоловік.

— А працівник?

— Молодий, але… нічого.

— Будуть із нього люди?

— Набереться досвіду… Чого ж?

І майор побачив, що Марина покусує губу.

— Щось собі подумали. Бачу по вас. Ну, ну?

— Згадала прислів'я: не святі горшки ліплять.

— Хочете сказати, що Віктор не святий?

Марина зашарілася.

— Пожартував, пожартував.

Вона швидко вийшла, боячись, щоб не питав щось далі.

Зробив висновок:

1 ... 36 37 38 ... 49
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тривожна ніч», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тривожна ніч"