Читати книгу - "Згори вниз. Книга страхів"

Село надало Георгію житло у вигляді покинутої дерев'яної хатини біля лісу. В хатині було все, тобто не було нічого. Було вікно.

Першу ніч Георгій взагалі не спав, бо батьки його учнів по черзі приносили йому речі і продукти. Притягли двоповерхове дерев'яне ліжко, пластмасовий червоний столик з написом «Оболонь», теплий одяг, посуд, сири і сметани, все. Хтось навіть подбав про затишок і поклав на підвіконник Георгієвої хати стару чорно-білу дівочу фотографію.

На честь успішного працевлаштування Григорій і Геннадій подарували Георгію мобільний телефон. Перший рік Георгій ним не користувався, бо в селі не було зв'язку. Потім здогадався раз на тиждень виходити на гору, де зв'язок ледь-ледь жеврів, і писати всім знайомим повідомлення такого змісту: «Який гарний пахучий день. Згадую. Ще весна, але скоро буде осінь».

Григорій і Геннадій відразу про нього забули.

6

Георгій не тільки став директором школи, а й учителем всіх існуючих дисциплін середньої загальної освіти. Його ніхто не перевіряв. Якби Георгій хотів, то міг би викладати у своїй школі латину, церковнослов'янську мову, Закон Божий, арифметику, геометрію, астрономію і музику. І деколи він хотів.

7

До Григорія і Геннадія Георгій приїжджав регулярно на літню відпустку. Кожному регулярно привозив трилітрову бутлю з медом, а то й по дві.

- Тебе то село зовсім затуркало, - сказав Геннадій. - Тікай звідти якнайшвидше. Що тебе там тримає? Худоба? Їдь сюди. Я знайду тобі пристойну роботу.

- А то і не село, - відповів Георгій. - Ну… село, але не таке, як ти собі думаєш.

- Що я не знаю, які села бувають?! Кого ти лічиш?! Там, напевно, ні одної чистої дівки немає! Всі в гною!

Георгій мовчав.

- Слухай, Жора, я ж по-доброму, хочу спасти тебе… людину з тебе зробити… бачу, що добрий мужик пропадає…

- Та не пропадаю я!

- Як був целкою, так і лишився, - сумно сконстатував Геннадій. - Схаменися. Ти ж не священик!

- Гена, - крикнув Георгій, - я бачив твою жінку голою!

Тоді Геннадій вибив Георгію один зуб і віддав йому його мед.

8

У тридцять п'ять років Георгій закохався у свою ученицю Олю. Їй було дванадцять років.

Георгій вирішив з Олею одружитись, як тільки вона закінчить школу, і чекати довелося п’ять років. Цей час Георгій витратив на Олине виховання і освіту.

А потім Оля втекла з села з польськими туристами.

9

- Георгію, - питав у Георгія Григорій, коли той вкотре приїздив в гості з бутлем меду, - тобі не нудно? Що ти там робиш, в тому селі, стільки часу?

- Зі зміями борюся, - відповідав Григорій.

З кожним роком Георгій розповідав про себе все менше. Більше слухав.

Так-так, у Григорія народилася друга дитина. Дівчинка. Назвуть Софією.

10

Георгій сам допоміг Олі втекти з польськими туристами. Власне, з туристом. Молодим чорноволосим хлопцем.

Того вечора Оля прийшла до Георгія в хатину біля лісу вся в сльозах і сказала, що його любить, туриста.

Георгій хотів сказати, що теж її любить, але змовчав.

Оля мала довге світле волосся і великі сірі очі. Хоча, може, і не сірі.

- Анджей мусить повертатися в Польщу, - плакала Оля, - він і так тут затримався. Що мені робити?

- Забути його, - твердо сказав Георгій.

- А ви би забули? - плакала Оля.

- Я би забув.

- А я не забуду.

За це Георгій в Олю і закохався. За істерикуватість і великі невідомо якого кольору очі.

- Олечко, - спокійно говорив Георгій, - ти ще мала. Перша любов швидко минає.

- Ця не мине! Я його люблю більше за все на світі!

- Завжди так здається.

- Що мені робити? - далі плакала Оля.

- А цей твій Анджей любить тебе? - обережно спитав Георгій.

- Аякже! Більше за Юру, і за Тараса, і за Івана, за всіх! Вчора вночі на сіні я три рази кінчила!

Георгій довго мовчав і дивився на стару фотокартку в себе на підвіконні. Сфотографована дівчина дуже схожа на Олю. Георгій вирішив, що йому вистачить і цього.

- Три рази - ще не означає любов, - сказав Георгій.

- Дайте мені грошей, - раптом крикнула Оля. - Я поїду з ним! Дайте мені грошей! Я все що хочете для вас зроблю, тільки дайте!

Оля скочила на ноги і одним махом зняла з себе сукенку. Під сукенкою нічого не було. Георгій вдруге побачив голе жіноче тіло. І воно було так само прекрасне.

Оля підійшла до Георгія впритул і поклала його руку собі на груди.

- Ви дасте мені грошей, правда?

«Як мені це витримати? Як це витримати?» - думав Георгій.

11

Якось пізно восени, в неділю, Георгій рушив на гору, щоб відправити знайомим з мобільного кілька повідомлень.

На висоті півтора кілометра він надибав густо вкриті ягодами кущі чорниць і присів їх скуштувати. Раптом з-поміж чорничного бадилля щось зблиснуло. Георгій зрозумів, що то схований Геннадієм золотий злиток.

- Як дивно, що Геннадій сховав його саме сюди.

Георгій взявся розсувати руками бадилля, аж тут перед ним виріс величезний візерунчастий змій. З пащеки змія ринуло полум'я і обпекло Георгієві обличчя і руки.

Георгій впав перед змієм навзнак, просячи милості.

- Чого ж ти зі мною не борешся? - спитав змій.

- Вибач мені, вибач мені, я не можу, - відповів Георгій.

12

Наступного ранку Григорій отримав від Георгія повідомлення такого змісту: «Я знайшов золотий злиток Геннадієвого батька, але мій змій знайшов мене».

Я і моя священна корова

1

Я ненавиділа свою корову, а вона мене.

Хоча ми були два чоботи пара: обидві псишки. Ми конкурували одна з одною у психічній ненормальності, і корова завжди брала наді мною верх, бо бігала набагато швидше. В неї чотири ноги, а в мене всього лиш дві.

Бувало так: ми з нею йдемо селом, обід, сонце пече, в мене лупиться на носі шкіра, вона, чорна, як смола (хоча її мама була суцільно біла), обережно плентається попереду, час від часу завбачливо озираючись назад зафіксувати зміни мого настрою. Я їй кажу:

- Суко, ну тепер, коли вже по всьому, ти можеш мені пояснити, нащо було втікати в