BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Чотири танкісти і пес – 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Чотири танкісти і пес – 1"

144
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Чотири танкісти і пес – 1" автора Януш Пшимановський. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 73
Перейти на сторінку:
бараках, а бараки згоріли.

– Бумагу на ліс я дам. І землю теж ви одержите.

– Руські, що в нас були, теж так казали. Тільки що ж то чужу землю обіцяти. Хіба граф їх послухає?

– Це не росіяни, це наш уряд так каже. Безземельні селяни одержать землю.

– Невже це правда? Коли була та війна, те ж обіцяли, але так і не дали.

– А тепер дадуть. Це правда.

– Може й правда… То коли б оту бумажку… Я б до буків провів, а от далі…

Селянин опустив праву руку й тепер лівою почав терти вже другу щоку.

– Що ще, пане Черешняк?

– Та мені здається, що далі вони заблудять. Не інакше, як до ялівцю треба показати.

– Там уже німці.

– Я знаю, що німці, але я всередині цієї машини поїхав би. Тільки якби ви мені іще щось додали.

Шарик, який зустрів знайомих і встиг уже поїсти й досхочу попити води з воронки, тепер, помітивши, що його екіпаж працює, підбіг до генерала, почав ластитись, радий, що не треба сидіти в танку. Генерал притримав його за голову і, простягнувши вбік ліву руку, гукнув автоматника.

– Візьми люльку. Собаки не люблять диму. Звільнивши обидві руки, він гладив пса, а сам думав.

– Щось, кажете, ще вам дати? А що саме? Порося, чи, може, грошей?

– Хіба я на торговиці, що ви мені – порося або гроші? – обурився Черешняк. – Гвинтівку дали б!

– А стріляти зумієте?

– Ну, аякже? У першу світову війну я теж був молодий, у царя Миколи воював. Але й без того зумів би. – Ми, – всі, хто тут живе, лісовий народ, як кажуть, – виросли в пущі, без армії знаємо, як стріляти.

– Ну, гаразд. Ви доїдете з ними до ялівцю, а назад як?

– Та звичайно, пішечки.

– А німці?

– Коли мене лісник не бачив, то й німець не помітить. А якщо помітить, то в мене ж буде гвинтівка. Німець страшний, як він з гвинтівкою, а у вас, наприклад, пане генерал, руки голі. А коли, наприклад, у вас, пане генерал, гвинтівка в руках, то він не такий уже й страшний. До того ж у мене з ними свої рахунки.

Селянин не докінчив, бо згадав саме, як торік весною німці забрали в нього порося, і така злість його взяла, що вже не міг далі вимовити й слова.

Розділ XIII У ВОРОЖИЙ ТИЛ

– Це ті бучки?

– Наче вони, але щось дуже скоро.

– Ходіть сюди, батьку, – Єлень прочинив люк, підсадив старого, щоб той міг виглянути, і ще раз запитав:- Ті самі чи якісь інші?

– Ті самі. Спочатку мені здалося, що ми надто швидко доїхали, а тепер я на власні очі бачу.

– Під час бою вас, батьку, ми не будемо примушувати висовуватись, бо вб'ють. Звикайте дивитися в перископ.

– У що?

– В оце скельце. Таке віконце називається перископ. Ну, тепер уже ми знаємо напевно. Це дуже важливо, бо як завариться каша, то роздивлятися буде пізно.

Замаскований прикріпленими до броні гілляками, танк стояв на краю поперечної просіки, що йшла із сходу на захід. Всередині в танку було тісно. Збоку повно снарядів, під ногами стояли ребром скриньки з патронами для піхоти, а перед самим від'їздом офіцер-сапер силоміць упхнув їм два чималі ящики мін, уперто доводячи, що вони пригодяться.

А крім того, ще ж і Черешняк. Він стояв у башті праворуч, перед Єленем. На сиву голову йому наділи шоломофон, щоб він усе чув і сам міг говорити, коли б збилися з дороги. Клопоту було чимало, бо спочатку селянин ніяк не міг збагнути, що треба не кричати, а спокійно говорити перед собою в повітря, і хоч як би гуркотів мотор, а проте усі чудово почують його, Черешняка, і він усіх почує – наче по радіо. Потім, коли він уже навчився користуватися внутрішнім телефоном, розгорілася суперечка про гвинтівку. Черешняк набив усі кишені патронами, перевісив зброю через плече і ніяк не хотів поставити її в кутку.

– Батьку, ви ж мені цією пукавкою очі повиколюєте. От упертий чоловік! – сердився Єлень.

Нарешті, дійшли згоди: карабін почепили на тримача для снарядів у башті, щоб був під рукою. Тепер Черешняк стояв спокійно, тільки раз у раз засовував руку то в одну, то в другу кишеню і побрязкував патронами. В танку було жарко й задушно, але провідник не хотів зняти піджака. Піт заливав йому обличчя, розмазувався на щоках.

Найтяжче – це бездіяльність і чекання. Танкісти сиділи під бронею, в тиші, в жарких сутінках, комбінезони липли до мокрих від поту тіл, легеням не вистачало повітря. А проте люків не відкривали. І вентилятори не працювали – берегли акумулятори. Здавалося, їхній танк – то підводний човен, що причаївся на дні зеленої води лісового моря.

Саакашвілі штовхнув ліктем Коса і виставив великий палець угору – мовляв, усе буде гаразд. Янек кивнув головою, поправив приклад ручного кулемета, що стирчав біля його плеча. Потім нахилився праворуч, скубнув собаку за кудли. Шарик повернув морду, почав легенько хапати зубами за пальці. Тільки Василь сидів спокійно па своєму сидінні й дивився у перископи.

Густлік, відчуваючи, що йому пересихає в горлі, торкнув рукою Черешняка.

– Страшно, батьку?

– Аякже, страшно. Тільки ти не штовхай мене, бо спина болить. Я ж казав, що хлібом обпік.

– Знаю, пам'ятаю, ви вже четвертий раз розповідаєте… Мабуть, зараз рушимо…- По голосу важко було зрозуміти, чи то Єлень повідомляв, чи, може, питає командира.

Саакашвілі зиркнув на освітлений у темряві циферблат танкового годинника. Було майже п'ятдесят хвилин на сьому.

– Екіпаж, увага, – спокійно озвався Василь. – За хвилину наші почнуть. Густліку, заряджай осколочним.

Входячи в ствол, заскреготав снаряд, клацнув замок.

Виконавши наказ, Єлень притиснувся лобом до бічного перископа. Побачив автоматників, що причаїлися поруч, оберігаючи танк від можливих несподіванок на вихідній позиції. Далі, між двома берізками, стирчала гармата з танка хорунжого Зенека. Людина необізнана, певно, подумала б, що то якась обламана похилена жердина, але Густлік знав: це дуло гармати. Ось воно трошки піднялось і пересунулося праворуч, шукаючи ціль. Третього танка не видно було, він стояв десь далі з правого боку, за деревами.

– Страшно, батьку? – знову почав Єлень, але в цю мить у навушниках почувся низький свист, а потім голос:

– «Граб-три», увага!

– «Граб-три» слухає. Я готовий.

– Ну, то починаємо. Тільки з перцем. Вогонь! Враз бабахнули гармати тих обох танків, зататакали кулемети, закашляли міномети, і десь позаду вдарила батарея гаубиць.

– Заводь мотор! –

1 ... 36 37 38 ... 73
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чотири танкісти і пес – 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чотири танкісти і пес – 1"