Читати книгу - "Пісок у склянці"

Того дня, чотирнадцятого серпня, мало відбутися засідання редколегії у видавництві, де Віктор збирався представити свій новий роман. Проте на нього з ранку посипалися неприємності, і це відразу вибило його з колії. Все почалося з того, що затопило ванну кімнату, в якій довелося довго наводити лад — води там набігло по самісінькі кісточки. Віктор страшенно злився через це, і з кожною хвилиною накручував себе все сильніше. Тому, коли з кабінету почувся дзвін розтрощеного скла, а поряд з залитим молоком ноутбуком опинився Фелікс, він вже перебував на межі нервового зриву.

Подальші спогади давалися йому з великими труднощами. Це було схоже на справжнє божевілля. Він схопив переляканого кота за шкірку та поволік у підвал. Той відчайдушно опирався, але вже тоді його доля була вирішена. Віктор абсолютно не усвідомлював, що робить — в нього наче біси вселилися. Трохи пізніше, аналізуючи події, він так і не знайшов пояснення своєму вчинку — нічого подібного з ним раніше не траплялося. Крім того, виникало закономірне питання, куди сховати труп кота. Вивезти в ліс? Закопати у палісаднику? Вдень займатися цим було небезпечно — хто-небудь з сусідів міг випадково його помітити. Та й часу до засідання залишалося обмаль. І раптом йому спало на думку, що можна все обставити як нещасний випадок. Для цього він відшукав у коробці з інструментами тонкий дріт, обмотав ним тіло кота, а потім примостив його таким чином, щоб здавалося, ніби кіт сам потрапив до смертельної пастки.

Коли Віктор повернувся до кабінету, його руки тремтіли. Він схопив з полиці пляшку коньяку, хлюпнув трохи у склянку й одним ковтком випив. Йому стало значно легше, тому він вирішив спрямувати увагу на постраждалий ноутбук. На його відновлення пішло багато часу та сил, і все одно він зазнав фіаско. Решта дня пролетіла у спробах умовити менеджера відправити комп'ютер на повторне тестування, хоча вже після першої перевірки стало зрозуміло, що це марно. Крім того, ближче до вечора подзвонив Марк і сумним голосом повідомив, що видавництво хоче анулювати їх багаторічний контракт. Ось так просто. Навіть не намагаючись розібратися у ситуації. Далі йшли уривчасті спогади. Здається, Віктор довго сидів у якомусь барі, потім безцільно кружляв нічними вулицями. Коли ж йому нарешті вдалося дістатися додому, перше, що він почув, переступивши поріг, були гучні ридання Каміли — за словами Ельзи, вона знайшла в підвалі мертвого Фелікса.

Віктору захотілося кинутися до дочки та заспокоїти її, проте Ельза стала йому поперек дороги.

— Бездушна тварюка! — голосно репетувала вона, немов знаючи про те, що сталося вранці. — Ти хоч розумієш, що ти накоїв? Каміла ніколи тебе не пробачить! Так само, як і я. Не кажучи вже про звичайну довіру.

— Дозволь мені все пояснити...

— Не потрібні мені твої пояснення. Все одно ти збрешеш. Ти завжди мені брехав, завжди. І про дівок своїх, і про пияцтво.

— Ельза, благаю тебе, заспокойся, — Віктору дуже не хотілося продовжувати цю розмову. — Чому ти так себе поводиш?

— Чому? Ти ще питаєш, чому? Піди заглянь у підвал. Може, тоді ти зрозумієш, чому.

— Я ж сказав, що можу все пояснити. Стався нещасний випадок.

— Говори, що завгодно, але я вже прийняла рішення. Та навіть зібрала наші з Камілою речі. Завтра ми їдемо.

— Ти цього не зробиш, — Віктор енергійно помотав головою. — Я тобі не дозволю.

— А я і не збираюся питати твого дозволу.

І тут він вперше її вдарив. Навідліг, по обличчю. Ельза скрикнула та мов підкошена впала на підлогу. Віктор кинувся допомагати їй, проте вона відсторонила його руку і піднялася сама. Тепер в її очах спостерігалася не лише ненависть. Її погляд був наповнений презирством, настільки потужним, що по його тілу забігали мурахи. Він зробив ще одну спробу щось сказати на своє виправдання, але Ельза мовчки пройшла повз нього і, грюкнувши дверима, зникла в коридорі. Віктор схопив зі столу пляшку коньяку й почав пити просто з горлечка. Це допомогло йому трохи заспокоїтися, хоча почуття образи нікуди не поділося.

«Так ось ким ти мене вважаєш! Монстром, який небезпечний для власної дочки!»

Він зробив останній ковток і жбурнув порожню пляшку на крісло. Йому не хотілося залишатися у будинку — навіть думка про це здавалася нестерпною. Віктор вирішив переночувати у найближчому готелі, щоб трохи охолонути й водночас привести думки до ладу. До того ж, зараз згори не доносилося жодного звуку, тобто Ельзі вдалося заспокоїти дочку і, може навіть, вмовити її поспати. Втім, це ніяк не змінювало його власних планів.

Хиткою ходою він вийшов у передпокій, підхопив зі столика ключі від машини та покинув будинок. На той момент, як його «Рендж Ровер» виїхав за межі котеджного містечка, почалася справжня гроза; у небі майже безперервно спалахували блискавки, а дощ лив з такою інтенсивністю, що здавалося, йому не буде кінця. Віктору постійно доводилося вдивлятися у дорогу та об'їжджати величезні калюжі, при цьому він майже не звертав увагу на радіо, де передавали «Танець лицарів» з балету «Ромео і Джульєтта». А ще на легкий аромат м'ятних цукерок в салоні. Він просто мчав трасою з великою швидкістю, тому, коли автівка раптом відірвалася від землі та завмерла у повітрі, Віктор спочатку не зрозумів, що відбувається. І тільки почувши з-поза спини відчайдушний крик Каміли, він усвідомив усю глибину бездонної прірви під собою.

Наступної миті «Рендж Ровер» закрутило немов у центрифузі, з силою вдарило об землю та винесло на узбіччя. І хоча чоловік