Читати книгу - "Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Як нічого? Вчора витяг чобіт. Може другий виловлю.
У далекій Америці Джулія пояснює по телефону своїй подрузі:
– Ти розумієш, люба, Джону цього разу дуже пощастило на полюванні. Його не підстрелили…
Сидять Микита і Опанас на березі з вудками.
– Оце, Микито, хотів би я бути депутатом… Позіхав би собі в кріслі… Пописував би щось… Почитував…
– А я, Опанасе, хотів би бути змією…
– Здурів?!
– Нічого ти не тямиш! Змія навіть ходить лежачи!
Микита повертається з полювання. Телефонує Гані від Опанаса:
– Привіт… це я… їду додому…
– Як полювання, любий?
– Все нормально. Місяць не будемо купувати м’ясо.
– Ти завалив лося?!
– Ні… я пропив зарплату…
– Де був?
– На риболовлі.
– Що ловив?
– Карасів.
– Скільки спіймав?
– Жодного.
– А звідки знаєш, що карасів ловив?
Микита:
– У мене ніж – піднесу до пальця – відразу кров виступає!
Опанас:
– У мене рушниця – б’є на 20 кілометрів!
Микита:
– У мене пес – чудо! Наллєш в блюдце молока і води, так він молоко вип’є, а воду залишить!
– Микито, чув, Опанас свою жінку рибкою називає!
– Ага. У будень – щукою, а у свята – акулою.
Опанас повернувся з полювання. Марійка: – Навіщо ти до лапки зайцю папірець прив’язав? І що то за цифри на папірці – 17.25?
– Де? А… Це я записав час, коли убив зайця…
– Клює?
– Ні. Тільки натякає.
– Як це?
– А поплавок поводить, поводить, потім висунеться з води і каже: «Вибачте, що потурбувала».
– Мила моя, – каже Микита, – я обіцяв тобі подарувати на день народження норку, і я виконую свою обіцянку! Але годувати її будеш сама.
Син до тата-рибалки:
– А як сьогодні риба – кльова?
Опанас до стрічного дядька:
– Чи не бачили ви тут зайця?
– Зайця?
– Ну!
– Великого зайця?
– Великого.
– Бачив. Он у той лісок побіг.
– А давно?
– Та… зо два тижні тому
.
Микита взяв у човен племінника. Закинули вудки. Через деякий час хлопець каже:
– Дядьку, а чи немає у вас зайвого поплавка?
– Навіщо тобі?
– У мене якийсь бракований. Увесь час тоне!
– Твій пес мене не вкусить?
– Ні. Він перебирає харчами.
З самого раночку Опанас ловить рибу. А за спиною у нього сидить сусід і дивиться. Годину… Другу… Перед обідом Опанас запитує:
– Сусіде, а чому ви самі не вудите?
– Та… у мене терпіння не вистачає…
– Опанасе, таке злива страшна, а ти на полювання чимчикуєш?
– А минулого разу, коли була злива, Василь такого зайчика приніс. Блискавкою вбило…
– Я вчора упіймав гарнезного ляща! – вихваляється Опанас.
– А я на два кіло більше! – затикає його Микита.
– Звідки знаєш? Ти що, зважував?
– Не я, а продавець. Мій заважив п’ять, а того, що на три кіло, – я тобі залишив.
– Ти був у Африці? Полював на левів?
– Був. Полював.
– Ну і як, пощастило?
– Дуже! Не зустрів жодного!
– Опанасе, я вчора упіймав окуня на п’ять кіло! Вдома розрізав – там щука на десять кілограмів!
– Брешеш, Микито, ой, брешеш!
– Я б і сам не
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок», після закриття браузера.
