BooksUkraine.com » Детективи » Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва 📚 - Українською

Читати книгу - "Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва"

140
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва" автора Марина Соколян. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 54
Перейти на сторінку:
років, їй немає за ким голосити. І тільки дзеркало в темному передпокої сяє глузливим вищиром, бо знає усе достоту, усе, лише навпаки.

* * *

ПЕРША ЗАПОНА

Нотатки Якова Левіна

За чим плачуть пророки, кому відкриті часи піднесення рівно ж як і часи розори? «Чи це те місто, яке називали досконалістю краси? — питає Ірмеягу. — Що могло стати урівень з тобою? Велике, як море, нещастя твоє! Хто зцілить тебе і поверне до життя?»

Ті, хто дозволив впасти Храму душі своєї, приречені на вигнання, і немає для них тепла домівки, аж доки не прийде зцілення з-поза вищої межі неба. Що могло стати урівень з тобою. «Що» (МА) — це все, що знає людина, все, що відкриває, вивчаючи світ; «що» — це царство земне у своїй досконалості й цариця в короні своєї краси. Прийшов час, і царство піднеслося вище за храм, і храм був зруйнований, і царство не встояло. Той, хто прагнув торкнутися неба, плазує нині у поросі.

Але сказано: «Кожен день свідчить про твої колишні дні». Чи не в колишньому зцілення? Хто (МІ) поверне те, що відійшло, і з’єднає те, що було роз’єднане. Отже олам га ба, світ грядущий, — це повернення втраченого і, вкінці, повернення вигнанців додому.

Я закрию очі й проситиму — бери й веди мене, мов сліпця, бо заблукав я з відкритими очима й дарма що зрячий, не бачу перед собою дороги.

* * *

Минув вечір, спливла ніч, і Ян отримав таки свого телефонного дзвінка. Проте щастя з того йому було — ніц, а тільки клопіт, дурний і докучливий. Жалоба чи ні — а слід було дбати про пожиток, виконувати обіцянки та чинити інші марудні речі, яких чекає громада від живої людини. Він заборгував музичному журналові кілька рецензій, які наразі подарували йому добру нагоду виплеснути притаєну лють, зловтішно тавруючи кислоту та технічний спирт, що ними сочилися деякі сучасні джазові потуги.

Завершивши коротку, але криваву розправу, Ян винагородив себе горнятком міцної кави та, накинувши нехлюйського смугастого халата, повернувся до комп’ютера, аби відправити рецензії до редакції. У занехаяній поштовій скриньці громадились кучугури мотлоху, непристойні, або ж інакше, нецікаві пропозиції, серед яких — жодного листа; уже налаштувавшись вичистити авгієві стайні одним духом, Ян кинув останній погляд на той непотріб і, здивований, притримав руку. Серед стосу різдвяних подій вирізнявся таємничий «хатній» розпродаж у Єврейському кварталі. Адреса була знайомою.

Ян відсмикнув пальці від клавіатури, мовби та пеклася. Невже вони ніколи не дадуть йому спокою — старий мудрий мрець та молода знадлива відьма? Невже сумніви та підозри довіку населятимуть його світ, наче мстиві примари — старий маєток?

Не інакше як написання рецензій налаштувало його войовниче — грюкнувши кулаком об стіл, Ян постановив негайно вибратись зі сховку та з’ясувати, як поталанить, що ж насправді сталося зі старим ошуканцем з Йозефова. Бентежна безвість, страх за Лею та через неї уже йому остобісіли, і потреба зробити бодай щось практично викинула його з крісла. Насправді, він вискочив з хати навіть не поголившись.

Був невиразний грудневий ранок, що добігав млистого полудня; сонячне світло було бліде, мов розріджене вино, сніг зійшов майже весь, мороз, проте, дедалі дужчав. Покупці, що купчились коло Левінового будинку, мерзлякувато тупцяли й хукали на долоні. Це був справдешній хатній розпродаж — за відсутності спадкоємців, Левінове майно повинно було продатися, а зібрані кошти — піти на виплату боргів та інші зазначені в заповіті потреби. Згадане майно лежало просто на винесених надвір столах; зацікавлені порпалися в книжках, перебирали столове приладдя, прискіпливо оглядали гравюри та хатні оздоби.

Ян сповільнив крок; йому раптом стало трохи зле, мовби споглядаючи цю жваву торгівлю, він бачив, як розпорошується жива пам’ять, що її складала ця сукупність речей. Це трохи відгонило блюзнірством, і Янові довелося обсмикнути себе, аби не супитися осудливо на людей, які нічим, власне, не завинили.

Леї не було ніде поблизу; тут, проте, бовваніло інше знайоме обличчя, таке ж як і його власне — насуплене й войовниче. То був Левінів помічник, Дан Сегал, остання Янова зустріч з яким була не надто приязною; нині той стояв похмуро над височеньким стосом книжок та сувоїв, котрі він, очевидячки, намагався врятувати від розори.

Ян повагався хвилину чи дві — розмова з навісним красунчиком аж ніяк його не вабила. Але доля, що надіслала йому сповіщення, мабуть-таки мала собі щось на гадці, отож розкидатися передвістями не випадало.

— Добри-идень, свідку! — обізвався Ян, напнувши найкращу відому йому Мартинову глумливість. — Визбируєте рештки?

Сегал обернувся і глянув вороже, а власне, з якоюсь мовби бридливою люттю.

— Якого біса? — скинувся він. — Маю виклик на завтра, завтра і поговоримо!

«Ти ба, який нахаба», — здивувався Ян. Щось тут не те, при чім, не тим було щось дуже важливе… Достатньо важливим, щоби брехати на допиті, мов пес на п’яничку. Янові пригадався Сегалів вибрик у «Кантіні», його розпач і злостивість.

— Виклик ти маєш до поліцейського відділку, — несподівано для себе лиховісно просичав Ян, — а говорити ти будеш зі мною. Зараз. Коли не хочеш, щоби твою витівку в «Кантіні» підшили до справи.

Сегал, вочевидь, згадав, як саме представив Яна інспектор Цуг у Левіновім передпокої. Згадав і своє нерозважливе поводження у тому чудернацькому шинку. Свавільний молодик був далекий від покори, проте в його оці сяйнув-таки притаєний сполох.

— Ну і чого вам треба? — неввічливо поцікавився він.

Ян вирішив наразі лишити осторонь Сегалові манери. Він мав багато запитань, але тут-таки його погляд спинився на книжці, що її Сегал палко притискав до грудей. Гачкувату писанину на її чорношкірій обкладинці годі було прочитати, проте одна з літер вдалася знайомою.

— Що оце таке? — спитав Ян, тицяючи пальцем у гігантську кому на палітурці.

— Це? — здивовано блимнув молодик. — Юд. А що?

— Мем, — промимрив Ян, пригадуючи відбиток на Левіновому столі, — мем, а потім юд…

На Янів неймовірний подив Сегал ледь не випустив книжку з рук.

— МІ. Мі бара еле… — приголомшено промимрив молодик.

— І що це було? — з підозрою

1 ... 36 37 38 ... 54
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва"