Читати книгу - "Монети для патріарха"

Мусій кинув рушницю на землю — щит не проколеш багнетом! — вихопив палаш.

Утім, приймати прямий бій було якось незручно. Парирувати палашем удар сокири, ясна річ, неможливо.

Сердюк стрибав, як гірська коза, намагаючись дістати розбійника клинком, однак той рухався не менш швидко.

Проте це було змагання не на витривалість, а на кмітливість. Кружляючи, сердюк наближався до Мар’яниного тіла, потім стрибком розірвав відстань, нагнувся.

Гайдук теж кинувся на нього, і між ними залишалося усього нічого, коли Ільченко вистрелив з пістоля. Гайдук встояв на ногах, але руки повисли, і Пройдисвіт добив його палашем.

Мар’яна була мертва. Як камінь.

Коли нарешті Мусій оговтався настільки, що до нього повернулася здатність тверезо мислити, він зрозумів, що потрапив у пастку.

Залишити Мар’яну без церковного поховання він не міг. Просто не міг, і все тут!

Але якщо одного погляду на Яковове тіло було досить, аби переконатися, що він помер своєю смертю, то з Мар’яною було навпаки. Можна було не сумніватися, що священик повідомить мартолосам — йому голова зайвою ще не стала.

Отже, доведеться взяти всі три тіла. Але чи повірять мартолоси, що це розбійники, які напали першими?

Втім… Мусій не знав принципу «Роби, що повинен робити, і хай буде, що буде», проте часто вкладав у слова «Мусій — мусиш!» саме отакий зміст.

Він усе ж переночував без сну на місці бійки, а вранці, поклавши трупи на мулів, рушив туди, де — для цього довелося залізти на дерево — побачив церковну баню.

Село, одразу видно, колись було більшим та багатшим. Проте Туреччина безперервно воювала майже сотню років, тож навіть сюди доходили цісарські війська.

«Про вовка промовка!»

Мартолоси в червоних ковпаках виходили назустріч.

— Салям-алейкум.

— Алейкум-салям. О, то ти вбив…

Одного слова Мусій не розібрав.

— Антуна?

— Ми…

Ільченко не знав, як буде татарською слово «заблукав», тому арабською мовою сказав «не знайшли дороги», а татарською додав «у лісі». Бо слова «ліс» він у Єгипті ніколи не чув, немає лісів на берегах Нілу.

— Можеш говорити мовою пророка, хай благословить і привітає його Аллах! — несподівано згаданою мовою заявив літній турок, який червоного ковпака не носив, зате носив шаблю з роговим (а не дерев’яним) руків’ям й оправлений у срібло пістоль.

Його вимова була значно іншою, аніж єгипетська, до якої звик Пройдисвіт, і той, власне кажучи, зрозумів його лише тому, що всі слова були прості, загальновживані.

— Ми не могли знайти дороги, вони напали на нас і вбили мою рабиню.

— Так, це знаменитий гайдук синьоокий Антун.

Очі вбитого дійсно були яскраво-сині.

— Але ти погано говориш мовою пророка.

— Я був рабом, та коли прийняв іслам, мій господар, благочестивий Мурад-бей, звільнив мене й став навчати володіти зброєю, але він загинув, тож я пристав до магариба.

Турок кивнув. Тобто він знав, що словом «магариба» називають не лише мешканців Магрибу,[71] але й найманців, навчених битися як у кінному, так і в пішому строю. Вони дійсно ким тільки не поповнювалися, аби лише знав, як шаблю тримати.

«Ти віриш! Віриш! Віриш!»

І раптом прийшло розуміння — це даремно. Сердюк не знав слів: «Він не піддається гіпнозу», але це був саме той випадок. Цього турка з кривим яструбиним носом можна було змусити повірити, але лише доводами.

— А тут як опинився?

— Був на війні з гяурами.

— Не чув, аби там були магариба.

— Наш загін найняв хан Криму, нехай Аллах продовжить його дні.

Сердюк виклав свою стару версію: начебто був поранений, його вилікувала татарська родина, поступив на службу до бея Петрика…

— Я думав, що мені поталанило: виграв у кості грошей, рабиню купив, оце, — потворник ляснув долонею по ефесу палаша, явно європейського, і раптом із жахом усвідомив, що не пам’ятає ані арабською, ані татарською не лише слова «палаш», але й слів «шабля», «клинок», — він у рабстві ніколи не користувався зброєю, тож якщо навіть чув ці слова, то не запам’ятав їх.

З ніг неначе витягли половину сили, долоні спітніли.

Спітніли, попри те, що все тіло кинуло в холод.

— Кхм, пробач, як тебе?

— Муса бен Ілляс.

— А я Юсуф. Ібрагім-оглу. Мовою пророка — бен Ібрагім. Пробач, але я повинен переконатися, що ти — дійсно правовірний.

Ну що ж, процедура проста…