Читати книгу - "Небесний гість, Олександр Романович Бєляєв"

Йосиф і Моріц ніяк не могли додуматись, хто поселився в замку і що там відбувається.

Другого дня після того, як на даху вежі з'явилися таємничі установки, Ганка став свідком незвичайного явища, що глибоко схвилювало його.

Все загадкове привертає увагу людей. Цікавість викликає частково почуття самозбереження: незрозуміле може загрожувати прикрими несподіванками. Життя Ганки було вкрай одноманітне. Не дивно, що замок надзвичайно цікавив його, і юнак годинами стежив за ним, ховаючись у гущавині.

Так і цього разу він стояв на своєму спостережному посту. Була темна тепла тиха літня ніч. У двох вікнах круглої вежі, як завжди, світився вогник. Але сьогодні він був досить яскравий, білий. Мешканці замка, мабуть, обладнали електричне освітлення. Темним провалом зяяв отвір великого вікна під самісіньким дахом вежі. В цьому вікні не було рами. Мабуть, воно виходило з нежилої кімнати. Проте саме це неосвітлене вікно привернуло увагу Йосифа. Його насторожений слух ловив якісь звуки, що йшли начебто з цього вікна. Чийсь приглушений голос. Неясний шум, потріскування, дзижчання… Зненацька у вікні з'явилася сліпучо яскрава вогненна куля завбільшки з велике яблуко. Неначе осяяні блискавкою, яскраво освітилися стовбури сосон. Куля вилетіла в отвір вікна і зупинилася в повітрі, ніби вагаючись, куди рухатись далі. Потім повільно рушила вперед від вежі по прямій, пролетіла кілька десятків метрів і почала повертати праворуч, дедалі прискорюючи рух, до одинокої старої сосни. Ось куля зовсім близько підлетіла до дерева, ковзнула по сучку, розщепивши його, і з оглушливим тріском ввійшла в стовбур. Сосна розкололася і в ту ж мить спалахнула, оповита димом і парою. З вікна вежі пролунав переможний крик. Потім з'явилася стареча голова з розкуйовдженим сивим волоссям, освітлена червоним полум'ям. Старий кілька секунд дивився на сосну, що палахкотіла, мов смолоскип, радісно всміхнувся, згодом підозріливо оглянув галявину, насупився і зник.

«Так ось які вони, ці мешканці замка! — подумав Ганка. — Небезпечні люди. Вони можуть убити людину, яка проходитиме мимо, спалити ліс. А Брок у своїй записц наказував Моріцу «не чинити ніяких перешкод». Дивний наказ, дивні люди, дивні справи їхні…»

Ганка розповів Моріцу все, що бачив. Старий лісник похитав головою і відповів:

— Діло хазяйське. Але нам з тобою краще триматися подалі від цього замка. В ньому, мабуть, справді оселилися злі духи… Ці люди, певно, роблять якісь досліди, що потребують цілковитої таємниці. Кращого місця, звичайно, не знайдеш. Моїй Берті не казав? І не кажи нічого. Не треба хвилювати стару.

Шуміли верхівки сосон. Але в лісі, як завжди, повітря, насичене запахом хвої, було непорушне. Ганка прямував до освітленої сонцем болотистої галявини. Йому почулися жіночі голоси. Це здивувало його: відьомський замок був поблизу, і сюди люди не ходили. Ганка наддав ходу, намагаючись, проте, ховатися за стовбурами.

Біля зламаної бурею сосни Ганка побачив двох жінок: стару в сірій сукні і молоду дівчину в чорному. Стара сиділа на землі й стогнала. Дівчина пробувала підвести її. Біля них лежав кошик.

По одягу Ганка зрозумів, що це не селянки. Але звідки тут могли взятися городянки? Розмірковувати було ніколи. Стара жінка потребувала допомоги, а молода видавалась такою тендітною. Ганка, не думаючи про себе, підбіг до жінок.

— Ви хворі? Вдарилися? Вам потрібна допомога? — звернувся він до старої по-чеськи.

Обидві жінки зачудовано глянули на нього. Ганна повторив своє запитання по-німецьки, в той же час уважно придивляючись до жінок. Сивоголова, стара, беззуба, з гачкуватим носом і випнутим уперед підборіддям, була страшна, неначе відьма. Зате молода дівчина видалася Ганці мало не казковою царівною, над якою тяжать злі чари. Чорна сукня підкреслювала блідність її юного зажуреного личка.

— Якщо людина звихнула ногу, то їй, звичайно, потрібна допомога, — невдоволено прошамкотіла стара.

— Я допоможу вам! — Йосиф легко підвів стару і, підтримуючи її під руку, запитав — Куди вас відвести?

— Ой, — простогнала стара, важко спираючись на руку Ганки. — Куди? Додому, звичайно, в замок.

«А й справді, — подумав Ганка, — де ж і жити такій чаклунці, як не у Відьомсьому замку?»

Коли вони вийшли на галявину перед замком, у вікні вежі Ганка побачив голову старого, того самого, що виглядав з вікна, коли вогненна куля розчахнула сосну. Обличчя старого було заклопотане. Мабуть, його непокоїла довга відсутність жінок. Старий відійшов од вікна. Незабаром із замка вийшов інший старий у синьому фартусі. Він мовчки взяв скалічену жінку під руку, відсторонивши Ганку. Та кивнула Йосифові головою і щось пробурмотіла, мабуть, подякувала.

— Велике вам спасибі! — в свою чергу подякувала дівчина.

Ганка, провівши їх поглядом, пішов розшукувати Моріца, щоб розповісти йому про зустріч.

— Коли б це не накликало біди на твою голову, — сказав старий лісник, побоюючись за Ганку.

Від цього дня ліс і замок стали для Ганки ще цікавішими. Він ще уважніше почав стежити за вежею. Кілька разів, пізно ввечері і вночі, йому доводилося бачити вогненні кулі, що вилітали з вікна. Іноді вони розривалися в повітрі, іноді летіли кудись далеко за верхівки лісу, часом з гучним тріскотом вдарялись об землю і дуже рідко долітали до узлісся і розчахували дерева, немов блискавка. Очевидно, саме до цього й прагнув старий, що випускав кулясті блискавки, але вони були не дуже слухняні і тільки вряди-годи досягали мети. А втім, одного разу куляста блискавка влучила так точно, що мало не виникла лісова пожежа. Проте цей небезпечний фейєрверк раптово припинився.

Блукаючи лісом, Йосиф плекав надію ще раз зустрітися з дівчиною в чорній сукні, хоча сам собі й не признавався в цьому. Можливо, ця дівчина і справді, як у казці, перебуває під владою лихих сил і чекає на свого рятівника.

І сподівання