Читати книгу - "Проклята, Наталка Смеречинська"

Подружка мала рацію - люб'язна розмова вже йшла повним ходом.

Костянтина та директора ми знайшли  в першій залі музею де висіли картини якихось радомишльських майстрів та стояло старезне піаніно. 

Сам "володар" місцевої скарбниці старожитностей був високого зросту, худорлявий, з коротким темним волоссям і неприємно виряченими очима, що робили його схожим на рибу. 

Ми явно застали Вячеслава Францисковича у розпалі якоїсь дослідницької роботи, оскільки на столі за яким сиділи обоє було розкладено безліч паперів та журналів з картинками. 

Вартувало нам тільки зайти в кімнату, як очі директора зразу ж звернулися до нашої компанії.  Він байдуже пройшовся по нас з Владом, а ось на Алісі його погляд зупинився і очі з розумінням блиснули.

- Так все ж таки по сімейних справах, кажеш? Не очікував, не очікував...

- Ну чому ж? - Костя посміхнувся, продовжуючи якусь свою незрозумілу гру, яку явно розпочав ще до нашої появи - Я хлопець молодий та хвацький.  Це мої друзі Влад, Олена та моя дівчина Аліса. То що зробиш нам екскурсію?

- Ну раз така справа ... - директор музею масно всміхнувся сбушнику і театрально обвів руками  кімнату - Мій дім - ваш дім, як то говориться. 

- Якого дідька?! - пошипіла поруч Аліса, але Влад протягнувши  руку за моєю спиною тицьнув  сестру в бік. Білявка злісно блиснула очима, але замовчала і тему не продовжила.

Розумна дівчинка! Та щось мені підказує, що Кості то все так просто не минеться. 

В цей час хлопець і директор підвелися та Костянтин занадто радісно попрямував до знервованої подружки. 

- Ну що, крихітко, глянемо на старожитності? - цей смертник настільки вжився в роль, що навіть спробував обійняти Алісу за талію.

- Тільки зачепи і я відкушу тобі руку -  на диво тихо, але грізно попередила дівчина.

- Посварилися? - тут же відреагував Францискович з задоволенням спостерігаючи за конфліктом - Справа молода. Головне потім не забудьте помиритися.

І він хитро підморгнув білявці. 

Те що емоційна подружка стрималася і не повбивала на місці і директора, і Костянтина було просто чудом. Можливо свою роль зіграло те, що Костя все ж таки не наважився обійняти "злу тигру" і швидко прибрав простягнуту до неї руку. 

- Я, до речі, - вирішила відвернути увагу компанії від наростаючого конфлікту -  Навчаюся  на історичному факультеті. 

Увага директора зразу ж перекочувала на мене і тепер він роздивлявся  мою скромну більш уважно

- Де саме навчаєшся? 

- В ЖДУ. На археолога. 

- Значить сильно любиш історію? - з розумінням посміхнувся він, а іншим пояснив - В археології потрібно багато праці, постійні розкопки  в тяжких умовах. А слави і грошей зазвичай не заробиш. З ректором вже знайома?

Різко змінив він тему знову звернувшись до мене.

- Бачила - здивовано відповіла я. 

А й справді, дивне запитання. Які особисті знайомства з ректором у звичайної студентки першого курсу.

- Галя з Радомишля - продовжив директор і стало зрозумілим чому саме він підняв цю тему. Було видно, що Францискович не аби як пишається успіхами землячки. - Вірніше тепер Галина Євгенівна. Вона дочка директора нашої школи номер один...

- То що там з екскурсією?- перебив сбушник екскурс директора в життя місцевих знаменитостей. 

- Ну ходімо, поцінувач історії - насмішкувато відповів Францискович і повів нас по кімнатах. Потрібно сказати, що попри маленькі розміри музею колекція тут була насправді цікавою. 

Директор з задоволенням розказував наскільки древнім є місто Радомишль. І як тут колись знайшли стоянку первісних людей, і про слов'янське плем'я древлян мало тут своє поселення Мичеськ, і про славетну історію козаччини, і про церкву та монахів...

- А щось цікаве та містичне в вашому місці відбувалося? - Запитала Аліса, користуючись паузою у розповіді чоловіка. 

- Це вам панянко не до мене - презирливо скривив губи наш екскурсовод - А до місцевих казкарів. Я людина фактів, а не фантазій.

- А що є такі? - зразу ж запитав Влад, вхопившись за ниточку. 

- Та є - тема була директору явно не приємна, але під пильним поглядом Костянтина він неохоче розповів - пишуть тут всякі байки про привидів, русалок, язичницькі жертовники, відьом...

-Відьом?- тут же оживилася Аліса.

- Так відьом - підтвердив Францискович, але тут же додав - Ви не ображайтеся дівчата, але, як на мене, все ваше  жіноче плем'я то справжнісіньке відьомське кодло. Спочатку заманюєте, а потім...ЕХ.

В пошуках однодумців він пройшовся поглядом по Владу і Константину, але не знайшовши там підтримки перевів тему.

- Ну от і все, що мав те й показав. Грошей з тебе брати не буду, як зі старого знайомого.

- Розрахуємось пізніше - Відповів сбушник перебиваючи широкий жест директора - А що ти мені можеш розповісти про...

Договорити Костя не встиг оскільки поруч почулося моє "Ой!" і зі столу за яким працював Фанцискович полетіли документи та журнали. 

- Та ...... - вилаявся директор, кидаючись рятувати дорогоцінні папірці - В тебе, що руки не з того місця ростуть?

Грубо гаркнув на мене чоловік гнівно зиркаючи з - під лоба. 

- Я перепрошую! Я не навмисне! Давайте допоможу! 

- Не треба! Вже допомогла. Не чіпай, сам зберу!

Я лишень стиснула плечима, зробивши винуватий вигляд. Але допомагати Францисковичу сенсу не було. Все що потрібно було я встигла забрати. 

Піднявши погляд поверх лисіючої голови директора, що гарячкувато збирав кохані документи й бурмотів, щось образливе в сторону жіночого роду, я глянула Кості прямо у вічі та кивнула головою на  двері. 

- Ми вже, мабуть, підемо - тут же правильно зрозумів мене хлопець - Я заскочу пізніше.

- Та йдіть уже собі - відповів засмучений Францискович перебираючи документи та намагаючись зрозуміти в якій послідовності вони лежали. 

- Ще раз вибачте і дякую за цікаву екскурсію - вирішила про всяк випадок ще раз вибачитися і люб'язно попрощатися з жертвою своїх маніпуляцій.