Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Я відвела погляд, дивлячись куди завгодно тільки не на офіцера.

А кабінет у нього був кращий, ніж у начальника міської варти. Припустимо, приміщення, як і весь відділок, давно просило ремонту, але хоч чистенько. І немає запаху прокуреної міської вбиральні. А це вже безперечний плюс.

В іншому нічого дивного: старі казенні меблі, потріскана штукатурка на стінах, стогне, немов стародавня стара, підлога... відділок у всій красі. Мені навіть соромно трохи за наше місто, якщо чесно. Але як донести про необхідність забезпечення Етклонеру? Боюся, що тільки якщо витягнемо його на шкірку на міську площу і відшмагаємо. Але боюся, городяни на таке не підуть. Звикли терпіти все це, покладаючись на волю імператора.

– Не знаю, що вас штовхнуло на те, щоб погодитися на цю роботу, і не запитуватиму. – заговорив Найр, привертаючи мою увагу. – Це винятково ваша справа. Але, як ваш начальник, маю попередити робота складна, небезпечна, і… спуску ми вам давати ніхто не може собі дозволити.

Кинула швидкий погляд на офіцера, намагаючись зрозуміти: лякає чи намагається зачепити. Ні просто вводив у курс справи. Зібраний серйозний, діловий. І якось магічно приковує увагу. Просто змушує себе слухати.

– Я це розумію, – немов схаменувшись, кивнула, усвідомлюючи, що офіцер весь цей час дивиться мене в очікуванні відповіді, а я просто стою і дивлюся на нього, наче оніміла і оглухла. – І готова до труднощів.

Стало соромно, навіть щоки обдало жаром. Я знову відвела погляд, уп'явшись на носки моїх черевиків.

– Труднощам… – немов смакуючи саме слово, повторив Найр. – Я назвав би це іншим словом, але нехай буде так. Почну з того, що наша робота не обмежиться межею міста. Цілком можливо, що вилазки будуть далеко за його межі. Справа серйозна і... потребує обережності. Насамперед, ви принесете клятву, не розголошувати жодних подробиць нашої роботи. А краще взагалі про неї мовчати. Будь-який витік інформації – може призвести до катастрофічних наслідків. Клятва магічна, на рівні печатки на аурі. Зняти її неможливо навіть після розірвання договору.

Я слухала все це і пробігав по шкірі мороз. Ні, звичайно, я уявляла роботу з загоном бойових магів дуже віддалено, але точно не як безпечну прогулянку містом. А тут таке. Але помітивши, що командир замовк і знову дивиться на мене уважно, ніби чекаючи на якусь реакцію, все ж таки вимовила:

– Я можу принести клятву, – трохи подумавши, кивнула я. І відразу внесла ясність у ситуацію. – Але не згодна робити щось, що суперечить моїм принципам.

Остання моя фраза чи то здивувала, чи розвеселила Найра. Він якось насмішкувато посміхнувся, ніби все про мене знав, і скинувши брову, уточнив:

– А що саме суперечить вашим принципам?

І таким же тоном ставив питання, що чомусь я розлютилася. Здалося, що він з мене насміхається. Або натякає на щось.

– Я не робитиму те, що загрожує життям інших людей і… наприклад, моїй репутації. Як спеціаліста, та й як просто дівчата!

І скинула підборіддя, дивлячись прямо йому в очі.

Досить. Ну, поцілував він мене. Що тепер?

Декілька миттєвостей таких перегляданок, за які кожен подумав про щось своє. Але, мабуть, офіцер зробив потрібні висновки і кивнув, ставши вмить знову серйозним.

– Цілком справедлива умова, – погодився він. І знову повернувся до введення мене у курс справи. – Так само, мабуть, вас можуть піднімати серед ночі, викликати будь-коли. До виконання зобов'язань за підписаним документом, ви можете забути про особисте життя.

І знову ці натяки.

– Мене це більш ніж влаштовує, – досить жорстко відповіла я. – Принаймні це страхує і від небажаної уваги колег, я так думаю.

І вийшло так полум'яно і пронизливо, що усмішка з обличчя начальства злетіла, як сухий лист з дерева. Мені навіть стало ніяково на якусь мить. Але, з іншого боку, всі ці натяки, напівфрази… краще вже одразу все на свої місця розставити та триматися від нього подалі.

– Я вас зрозумів, – процідив офіцер, одразу взявши себе в руки. – І врахую в майбутньому, льєро Трев.

І не знаю, чого б ми тут домовилися, якби у двері різко і гучно не постукали. А після без дозволу в щілину сунулася голова того нахабного бойового мага – викрадача дівочих сердець. Він окинув мене оцінюючим поглядом, схвально клацнув язиком, але перш ніж я встигла зніяковіти або хоч якось на це відреагувати, втратив до мене будь-який інтерес.

– Час на виїзд. Надійшло повідомлення про напад. Кажуть, звірі. Думаю, наша справа, – відрапортував мій новий колега, і одразу ж пропав за дверима знову.

– Ну, от і почнемо працювати, льєро. Будьте ласкаві, поки тримаєтеся осторонь. Якомога далі. І не забувайте, що ваше завдання, надання допомоги членам команди. Не більше.

Можна подумати, що я збиралася там щось більше робити.