Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

вас їстимуть, якщо не покаєтеся". Коли те й більше говорив муж святий, схопили його нечестиві люди і до храму Артеміди тягнули, де був віл мідний. Його ж сильно розжарили, вкинули в нього мученика, який, знаменувавшись хресним знаменням, молився всередині вола, до Бога взиваючи: "Боже, Ти, що явив нам сховану від віків тайну Господа нашого Ісуса Христа, через Нього і недовідомі ради свої відкрив нам, дякую Тобі за все добро Твоє, що рятуєш тих, які уповають на Тебе. І мене в годину цю сподобив достойним бути вписаним в число святих мучеників, які постраждали в Ім'я Твоє Святе. Дух мій, що з життя цього нині відходить, прийми і дай мені в Тебе і в єдинородного Сина Твого знайти благодать. Не лише мене, а й тих, що після мене будуть, зроби учасниками милостині Твоєї, щоби всі прославляли Ім'я Твоє святе навіки. Амінь". Так і подібно Антипа святий молився довго, мучений у волі розжареному. Ще ж молився і за тих, що будуть вшановувати його пам'ять і звертатися до нього у всіляких хворобах (особливо при зубному болі). І, за весь світ помолившись, в руки Божі дух передав, наче сном заснув солодким, і зійшов на небо, славним мучеництва вінцем прикрашений. Мужі ж благочестиві, взявши святі його мощі, у тому ж граді Пергамі поклали чесно, і витекло з них миро, яке всілякі болячки людські зцілює, на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучеників Прокеса і Мартиніяна, яких святий апостол Петро в Римі хрестив, Нерон різними муками за Христа карав і голови відтяв.

І преподобного отця Фармутія, що годував у пустелі святого Йоана, того, якого вшановуємо 29-го березня.

Місяця квітня на 12-й день

Пам'ять преподобного отця нашого Василія Ісповідника, єпископа Парійського

Парія, давній град меншої Мізії, коли прийняв віру Христову, вшанований був честю єпископського престолу і підпорядковувався Кизицькому митрополитові. У тому граді цей преподобний отець наш Василій за чесноти, що його перевищували, і богоугодне життя єпископом поставлений був. Коли ж почалася іконоборна єресь у царство Лева Ісаврянина, ісповідником Христовим виявився, бо не приєднався до єретиків, не погодився з ними ані підписатися не хотів за знищення святих ікон, хоч і примушували його. Через те гнаний був і кривджений. Життя своє, за святим апостолом Павлом, у бідах і скорботах провадив, переселявся і втікав весь час, отцівських догм незмінно дотримуючись, благочестя люблячи, злочестивих же збори ненавидячи й гидуючи ними. Догодив же Богові у всьому, з миром спочив у Господі.

У той самий день житіє преподобного отця нашого Ісаака Сирина

Григорій Двоєслов, святий Папа Римський, у своєму з дияконом Петром діялозі про цього преподобного Ісаака говорить так: «У давні готські часи поблизу града, що називався Сполетана, муж був вельми чесний життям, Ісаак на ім'я, який і до останніх років готських дожив, його ж багато з наших знало, а найбільше свята діва Грегорія в Римському граді, яка поблизу чесного храму Пресвятої Приснодіви Марії Богородиці мешкала. Вона в часи юности своєї заручена була мужеві і, коли шлюб мав бути, до церкви втекла, чернечого святого образу й життя бажаючи. Її ж цей священний муж Ісаак визволив від тих, що хотіли її насилу взяти, і в бажаний їй чернечий образ при Божій допомозі привів. Та, яка земного жениха зневажила, небесному Женихові заручитися сподобилася. Про святого мужа цього Ісаака багато довідався я від чесного отця Єлентерія, який з ним приятелював, і це свідчить про достовірність слів Єлентерія, які говорив про життя Ісаака. Преподобний цей Ісаак не з Італії був родом, але про ті його розкажемо чуда, які в Італії діялися. Коли спочатку із Сирійських земель у Сполетану-град прийшов, до церкви увійшовши, попросив у пономарів часу молитися, скільки хоче, аби тоді, коли церкву замикатимуть, дозволили йому не виходити геть. Став-бо на одному місці на молитву і цілий день молився, приєднав же і наступну ніч, так само і другий день з ніччю без знемоги на молитві стояв, подібно і третій день до молитви приєднав. Те бачивши, один із пономарів, духом погорди надутий (з чого мав користати, звідти у марноту гріховну впав) почав-бо словами грубими принижувати блаженного, лицеміром його називаючи, наче він три дні і ночі вдавано молився, щоб бачили люди. І пішов, вдарив у лице Божого чоловіка, щоб, як лицемір, вийшов він безчесно із церкви. Але зразу того пономаря наздогнала кара: з Божого-бо допусту раптом напав на нього нечестивий дух і мучив його люто, і кинув його в ноги Божому чоловікові, а уста мученого почали кликати: «Ісаак мене вижене». Як подорожній чоловік називався, ніхто не відав, дух же нечистий об'явив ім'я його, кричачи, що Ісаак його вижене. Божий же чоловік над тілом мученого схилився — і утік дух нечистий, і стало відомо зразу в цілому граді, що сталося в церкві. І побігли всі разом, чоловіки й жінки, багаті і вбогі, кожен з них намагався у свій дім перейняти угодника Божого. Одні обіцяли збудувати йому монастир, поля і маєтки додати, инші на прогодування їжу й на инші потреби подавати йому хотіли. Всесильного ж Бога раб нічого від них взяти не хотів і пішов із града. І не дуже далеко пустельне місце собі знайшов, малу собі келію там влаштував. І приходило до нього багато людей, з прикладу добродійного його життя користали, почали бажанням вічного життя розпалюватися і під учительством його Богові в рабство себе передавати. І так утворився монастир. І коли дуже просили його учні, аби задля монастирської потреби приймав те, що йому приносять, той, звичної своєї убогости охоронець, учням своїм відповідав: «Монах, який маєтки на землі стягає, не є монахом». Так-бо убогість свою боявся втратити, як же скупі багатії пильнують, щоб не згубити багатства свого. Прикрашений же був цей святий духом пророцтва. Через чуда, які були від нього, всі мешканці землі тої знали його, просяяло-бо, як світло, життя його. Одного вечора звелів учням, аби всі лопати, які в монастирі знайдуться, кинули у вертоград монастирський на ніч. І коли на утреню тієї ночі встали брати, сказав їм святий: «Світав день, приготуйте страву робітникам нашим». Тоді настав день і їжа готова була, узяв святий братів і їжу взяти звелів, у вертоград з ними пішов. Коли прийшли, побачили у вертограді робітників стільки, скільки