Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

— А чого саме пан шукає в цьому чохлі?

Я знизав плечима.

— Чогось делікатного. Чогось неделікатного. Стрілецької зброї. А ще — холодної зброї. Важка зброя має бути схожою на «Сміта».

Людроїд завмер. Я мало не чув дзижчання, яким супроводжувався пошук даних. Я ненадовго замислився про те, як така машина опинилася тут. Вона явно не була створена для цієї роботи. На Світі Гарлана людроїди трапляються рідко. Їх дорого створювати порівняно з синтетиками чи навіть клонами, а більшість робіт, для яких потрібне людське тіло, краще виконують ці органічні альтернативи. Насправді ж роболюдина — це безглуздий гібрид двох непорівнянних функцій. Штучного інтелекту, який справді працює краще, коли його встановлено на універсальний комп’ютер, і стійкого до зношування та небезпечних факторів корпусу, який більшість кіберінженерних фірм проектує відповідно до конкретного завдання. Останній робот, якого я бачив на Світі, був крабом-садівником.

Фоторецептори стали трохи яскравішими, а сама машина розігнулася.

— Якщо пан погодиться пройти сюди, то в мене, гадаю, знайдеться правильне поєднання.

Я пройшов за машиною у двері, які так добре зливалися з декором задньої стіни, що я їх не бачив, і подолав короткий коридор. За ним була довга кімната з низькою стелею, в якій уздовж нефарбованих оштукатурених стін стояла безліч пакувальних ящиків зі скловолокна-сирцю. По всій кімнаті там і тут тихо працювало кілька людей. У повітрі розносилося діловите бряжчання зброї у вправних руках. Людроїд підвів мене до маленького сивого чоловічка, вдягненого в перемазаний мастилом комбінезон. Він розбирав електромагнітний імпульсомет так, наче розрізав смажену курку. Коли ми підійшли ближче, він підвів очі.

— Чипе, — кивнув він машині, проігнорувавши мене.

— Клайве, це — Такеші Ковач. Він друг пана Банкрофта й шукає собі приладдя. Я б хотів, щоб ти показав йому «Немекс» і пістолет «Філіпс», а тоді передав його Шейлі — хай обере холодну зброю.

Клайв знову кивнув і відклав електромагнітник.

— Сюди, — промовив він.

Людроїд злегка торкнувся мого зап’ястка.

— Якщо панові знадобиться щось іще, я буду у виставковій залі.

Він ледь помітно вклонився й пішов. Я пройшов за Клайвом уздовж рядів пакувальних ящиків до різноманітних пістолетів, розкладених на купах пластикового конфеті. Він обрав один і повернувся до мене, тримаючи його в руках.

— «Немезида-Екс» другої серії, — пояснив він, простягнувши пістолет. — «Немекс». Виготовлено за ліцензією для «Маннліхер-Шьонавер». Стріляє кулями в оболонках, наповненими спеціально створеним пальним — «Друк-31». Дуже потужний, дуже точний. У магазин вміщається вісімнадцять гільз у дворядній обоймі. Дещо громіздкий, але компенсує це під час перестрілювань. Відчуйте його вагу.

Я покрутив зброю в руках. Це був великий пістолет з важким стволом, трохи довший за «Сміта і Вессона», проте добре врівноважений. Я трохи поперекладав його з руки в руку, знайомлячись із ним, і, примружившись, зазирнув у приціл. Біля мене терпляче чекав Клайв.

— Гаразд, — я повернув пістолет. — А щось делікатне?

— Дрібнокаліберний «Філіпс», — Клайв сягнув рукою в один відкритий пакувальний ящик і попорпався в конфеті, поки не витягнув тонкий сірий пістолет, удвічі з чимось менший за «Немекс». — Суцільний стальний заряд. Послуговується електромагнітним прискорювачем. Абсолютно безшумний, точність — до двадцяти метрів. Жодної віддачі, а генератор має опцію зворотного поля, тобто кулі можна опісля видобути з цілі. Місткість — десять штук.

— Батареї?

— За специфікаціями — від сорока до п’ятдесяти залпів. Далі початкова швидкість втрачається з кожним пострілом. У ціну купівлі входять дві запасні батареї та зарядний комплект, сумісний з побутовими розетками.

— У вас є тир? Є де їх випробувати?

— За чорним ходом. Але в комплект обох цих крихіток входить диск для віртуальної бойової підготовки, і це — ідеальна рівновага між віртуальною та реальною продуктивністю. Це забезпечує гарантія.

— Ну, добре, гаразд, — якщо який-небудь ковбой скористається нажитою завдяки цій підготовці незграбністю та прострілить покупцеві череп, одержати гроші за гарантією, можливо, вийде нескоро. Хто його зна, коли його зможуть перечохлити та чи зможуть узагалі. Але біль у моїй голові вже почав пересилювати знеболювальні. Може, практичне стріляння тепер було недоречне. Про ціну я теж не став питати. Я ж не свої гроші витрачав. — Боєприпаси?

— Продаються в коробках по п’ять штук на обидва пістолети, але в комплект «Немекса» входить одна безкоштовна обойма. Своєрідна реклама нової лінійки. Цього вистачить?

— Ні. Дайте мені дві коробки по п’ять штук на кожен пістолет.

— По десять обойм на кожен?

У Клайвовому голосі відчувалася змішана з сумнівом повага. Десять обойм — це дуже багато боєприпасів як на пістолет, але я вже виявив, що часом можливість наповнити повітря кулями варта набагато більшого, ніж реальне влучання в щось.

— А ще ви хотіли холодну зброю, так?

— Так.

— Шейло!

Клайв повернувся до протилежного боку довгої кімнати й гукнув високу білявку з коротко підстриженим волоссям, яка сиділа, схрестивши ноги, на ящику та тримала руки на колінах. Її обличчя приховувала матова сірість віртуальної гарнітури. Вона озирнулася, почувши своє ім’я, згадала про маску і, кліпаючи, прибрала її. Клайв помахав їй рукою, і вона відірвалася від ящика й підвелася, злегка похитуючись через повернення до реальності.

— Шейло, цей хлопака шукає сталь. Хочеш йому підсобити?

— Звісно, — жінка простягнула худу й довгу руку. — Мене звати Шейла Соренсон. Яку сталь шукаєте?

Я так само потиснув їй руку.

— Такеші Ковач. Мені потрібне щось таке, що можна поспіхом метнути, але це має бути щось невелике. Таке, що можна закріпити на передпліччі.

— Гаразд, — привітно відповіла вона. — Не хочете піти зі мною? Ви тут уже скінчили?

Клайв кивнув мені.

— Я віднесу ці штуки Чипові, а він їх для вас спакує. Вам доставити чи з собою?

— З собою.

— Я так і думав.

Шейлина частина майстерні виявилася маленькою прямокутною кімнатою з парочкою коркових силуетних мішеней на одній стіні, тим часом як на інших трьох стінах була розвішана різноманітна зброя — від стилетів до мачете. Шейла обрала плаский чорний ніж із сірим металевим клинком завдовжки сантиметрів із п’ятнадцять і зняла його.

— Ніж «Теббіт», — хтозна-навіщо сказала вона. — Дуже серйозна штука.

А тоді вона з удаваною невимушеністю повернулася й метнула зброю в ліву мішень. Зброя пролетіла в повітрі, мов жива, й загрузла в голові силуета.

— Клинок — з легованої танталом сталі, руків’я — з сітчастого вуглецю. У головку вставлено кремінь для обтяжування, а ще нею, звісно, можна гамселити по голові людину, до якої не добралися гострим вістрям.

Я підійшов до мішені та звільнив ніж. Клинок був вузький і гостро, як бритва, заточений з обох боків. Посередині тягнувся неглибокий жолоб, обведений тонкою червоною лінією, в якій були