Читати книгу - "Від любові до ненависті, Крістіна Жиглата"

Єдине, що я собі дозволяю, перш ніж піти, це наблизитися до чоловіка, обійняти його і поцілувати… Не дивлячись на те, що на нас дивилися всі.

Просто піддалася пориву.

***

Вадим відвіз мене додому, разом із ще кількома озброєними амбалами. Після цього вони залишилися біля мого будинку. Я бачила їхню машину з вікна, біля під'їзду. Вадим часто залишав автомобіль і нервово курив, так нікуди й не виїжджаючи. А я не спала цілу ніч, спостерігала за ним і переживала… переживала, бо знала, якщо Вадим ще біля мого дому, значить, Макс ще не дзвонив до нього і не давав відбій… І це мене  турбувало.

Я витримала до шостої ранку, і як тільки настав світанок, я покинула квартиру і побігла до Вадима.

Чоловік побачив мене відразу, як тільки я з'явилася в отворі дверей під'їзду, він тут же залишив машину і зустрів мене втомленим, змученим поглядом.

- Скажи мені... Він дзвонив? З ним все добре? – спитала схвильовано.

Вадим дістав із пачки цигарку і мовчки, підкурив. Я терпляче чекала на його відповідь, але її не було...

- Вадиме, будь ласка... Я з глузду з'їжджаю, - благала.

Він втомлено зітхає.

- Ярому це не сподобається, - кидає сухо.

– Що, не сподобається?

- Те, що я тобі сказав...

- Вадиме, будь ласка... Я повинна знати, - благаю, взявши його за руку.

Чоловік довго не відповів. Думав. Сумнівався. Курив... Але в результаті, сказав:

- Годину тому Ярого забрали менти... Його звинувачують у вбивстві!