Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Добре, добре, Віторе, вибач. Я справді переживаю за тебе і... пробач, я все зрозумів.

Я відкинув голову назад і заплющив очі.

— Ось ти з нею і познайомився, — видихнув я. — Що можеш сказати?

Кейл знизав плечима.

— Важко сказати після того, що сталося. Ти нас дуже налякав.

— Нас? Чудово, — розплющивши очі, я подивився на стелю, безглуздо її розглядаючи.

— Зізнатися, я бачив у ній справді більше страху, аніж... підступності чи удавання чи...

— Інакше кажучи, ти їй повірив.

— Важко сказати, але... таке хвилювання важко зіграти настільки правдоподібно.

Які я тільки випробування не вчиняв для дівчинки, але вона ніколи не дала приводу в ній засумніватися. Але я вперто продовжував до неї насторожено ставитись. Аж надто багато підступності і підлості я побачив останнім часом. Та й залишався цей дурний факт, що я боявся нашкодити їй. Такого страху я ніколи не відчував у житті. Дарія була... напрочуд дуже милою і приємною дівчиною. Не побоявся б навіть слова - красива. Тендітна, весняна квітка. Ще дуже вразлива і ніжна, але досить сильна, як для такої крихкої квітки. І часом це наводило на думку, а чи вона та, за кого себе видає.

Але щоночі я здавався перед нею. Щоночі вона снилася мені. У моїх обіймах. У моєму ліжку. Згоряючи в полум'ї не менш шаленої пристрасті, ніж згоряв я сам. Я пестив її ніжне, тендітне тіло. Цілував соковиті, червоні губи, торкався її оксамитової шкіри. Скрізь, усюди. Уві сні я відчував все своє тіло, збудження, солодкий, нестерпний біль бажання оволодіти цією жінкою тут,  зараз, негайно.

Вдень я роздягав її очима, згадуючи кожен вигин її тіла, пестив її поглядом і не міг часом відірватися. Це було схоже на дійсне божевілля. Найімовірніше, у мене просто не було давно жінки? Але не в моєму становищі навіть думати про них. Але ця... служниця не була схожа на жодну з попередніх. Мені варто остерігатися її.

— Ти не забув, що на королівський прийом можна потрапити лише парами? —раптом уточнив у друга, коли той уже почав збиратися додому.

— Не велика проблема, — підморгнув мені відомий на всю столицю серцеїд.

— Вже знаєш, з ким підеш? – уточнив я.

— Ні, але не хвилюйся, я розберуся.

Кейл уже підійшов до дверей, коли я нарешті зважився трохи приголомшити свого друга.

— Ти підеш з нею.

— З ким? — раптом здивовано і водночас насторожено запитав світловолосий франт.

— З Дарією.