Читати книгу - "Витязь у ведмежій шкурі - 4, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не одразу, але допомогло… Хвилин п'ять минуло, і я відчув, як мене охоплює така агресивність до германців, що здається, готовий голими руками рвати…
Хоп... А до землі вже значно далі. Просто у темряві це не одразу помітно.
Чудово. Тепер поправити одяг, щоб не загубився… Щільно сів, добре, бо не з моїми пальцями зараз вузли розв'язувати. Пострибати… Готовий.
Вогні табору вказують на його розташування. Вартові, від відблисків вогнищ, у темряві бачать набагато гірше, ніж я їх… А ще, завдяки поясненню Клима, я більш-менш орієнтуюсь у розстановці сил.
Тримаючись у тіні будинків, підходжу якомога ближче, потім хапаю камінь, що підвернувся... вірніше, дуже важкий валун — десь у півтора-два пуди, і жбурляю його в найближчий намет. З тих, що особливо відзначені.
Мить, і несамовитий крик болю піднімає на ноги весь табір. Не пощастило комусь із геррів. Другий валун, трохи менший, летить в один з возів. Удар, тріск дощок, що ламаються... Табір завирував, як потривожений мурашник. Замелькали смолоскипи, крики, хтось кудись біжить, комусь щось репетує… кнехти метушаться, брязкають зброєю… і ось у цей гармидер вриваюся я. Роздаючи на бігу стусани, всім, до кого можу дотягнутися. Що, природно, збільшує загальний гармидер і сум’яття.
До «хреста» з Добринею кроків з двадцять. Їх я долаю буквально у десяток стрибків. Ловлю здивований погляд витязя, але всі пояснення потім… а зараз, не затримуючись ні на секунду, висмикую з землі всю цю «ікс-подібну» споруду, закидаю її разом із прив'язаним бранцем на спину, і такими ж величезними стрибками, галопом несуся геть з табору. Не знаючи, наскільки важкі вози, не гаю часу на те, щоб спробувати відсунути одного з них, а просто перестрибую через перешкоду.
Як би не були готові до нападу германці, такої ефектної моєї появи точно не чекали. Тож і зреагувати не встигли. І це чудово… Сам я арбалетів не побоювався, знав, що мені вони не зашкодять, — попри слова Клима, мав уже змогу в цьому переконатися, — а ось витязь, який у мене за спиною на хресті бовтався, від випадкового пострілу міг постраждати. А то й загинути. Але, обійшлося... Успіх, як кажуть, супроводжує хвацьких і відважних.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витязь у ведмежій шкурі - 4, Кулик Степан», після закриття браузера.