Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

воєнного стану. Я знаю, мій чоловік був поліцейським, і, слава Богу, впився до смерті. Його здоров'я.

– Здоров’я, любі мої, нехай цьогорічне літо буде гарним, мирним і врожайним. – Священик повільно

нахилив келих і трохи спробував напій, перш ніж проковтнути його. - Диво!

І справді, Косма мусив визнати йому рацію. Настоянка спочатку вдарила вишневим кулаком у рот, потім ніжний гіркуватий присмак кісточок, а потім силою алкоголю легенько стягнула стравохід. Він давно не

пив чогось такого смачного. А пивав він багато чого.

– Тепер кожному по шматочку пирога, — сказала пані Ігнація, подаючи йому великий шматок

яблучної шарлотки. – І дякувати Богу за такий гарний день.

– Що привело вас до нас сьогодні? – запитав парох, а потім швидко звернувся до парафіян: – Пан

Косма шукає тут зниклого отця Пьотра, тож якщо ви, пані, щось знаєте, проспівайте йому все зараз же, як на

сповіді.

– Що я можу сказати? – махнула рукою пані Юзя. – Він прийшов сюди, ми його прийняли, як усіх, це

приємно, бо коли людина довіряє своє життя Богові, вона нам особливо мила. Але він був такий не милий і

буркотливий, а потім одного разу він просто взяв і зник. Обрав собі інше життя, інший шлях, без Бога.

40

– А пані бачили, як він вибирав той шлях? – запитав поліцейський. Запанувала коротка ніякова

мовчанка, яку він одразу порушив компліментом: — Чудова шарлотка.

– Мабуть, ніхто цього не бачив, тому що це було вночі, – сказала пані Ігнація. – А вночі порядні люди

сплять і не дивляться у вікна. Ми навіть потім спілкувалися між собою, знаєте, як на селі, нібито всі сміються, що баби пліткарки, то ніхто не знає, куди він подівся.

– Але всі знають чому, – сказала друга жінка.

– Так? Ви можете сказати мені: чому? – спитав Косма, беручи від пароха чергову чарку. Той лише

посміхався, підливав і хитав головою.

– Тому що священство не для всіх. Це таїнство! – акцентуючи, сказала пані Юзя.

– Так! – підтвердила пані Ігнація. – Тільки ті, хто справді любить Ісуса Христа, можуть вистояти в

цьому. Абсолютно. Не може бути ніяких виправдань. Вони відмовляються від мирських задоволень, щоб

служити йому.

Вона швидко вихилила чарку з вишнівкою і красномовно й трохи зі звинуваченням, а може, й

застережливо, подивилася на молодого священика.

Цікаво, чи знали ці жінки, навіщо сюди приїздили різні священики? Напевно, так, хоча вони, напевно, не знали подробиць. А якщо знали, то знали всі.

– Ті, хто бреше Христу, будуть покарані, — продовжувала жінка. – Він сам виміряє кару.

– Сам? – запитав Косма і чекав ще однієї цитати з місцевої легенди про Христа-мстивця, але парох

перервав розмову.

– А хто ж ще має карати? У Старому Заповіті сказано, що людина може бути покарана смертю, це

написано в Книзі Буття: Хто проливає кров людську, того кров проллється через людину, тому що Він створив

людину за образом Божим. Так що смертю можна карати за смерть, але також за ідолопоклонство, гомосексуалізм, інцест, подружню зраду, вбивство батьків або за погані слова їм. Проте ми вірні вченню не

кого іншого, як самого Ісуса Христа, який сказав: "Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб", а ви

знаєте, що жоден душогуб не має в собі життя вічного. Тому тільки Христос може покарати гріх, бо: хто з вас

безгрішний, нехай перший кине в неї камінь. Тільки він сам може карати, бо тільки він без гріха.

– І це він робить, тобто карає, – Ігнація кивнула.

– Було б гріх не скуштувати сирничка, – перервала ці біблійні суперечки пані Юзя, частуючи всіх по

відповідній порції. – І за цей гріх покарати можу, як раз, я.

Всі розсміялися, Косма більше за компанію, бо розмова починала робитися цікавою. Він уже

збирався підняти цю тему знову, як Марек перебив його.

– І як проходять пошуки? - він сказав. – Маєш щось?

– На жаль, чи, може, на щастя, нічого не знайшов.

– На щастя? – здивувався молодий священик.

– Якби я знайшов якісь сліди злочину чи тіло в найближчих лісах, то, мабуть, нічого доброго б не

було. Я шукаю не через якісь службові обов'язки, а через дядька, який попросив у мене послугу. Ми всі

погоджуємося з теорією, що Пьотр Дембіцький побажав відпочити від цілого світу, можливо, він справді не

міг витримати тиску та труднощів священицького життя, але одна справа здогадуватися, а інша справа бути

впевненим. Він ні з ким не говорив, ніхто його не бачив. Тож те, що я нічого не знайшов, я вважаю доброю

новиною.

– Отже, завдання виконано? – запитав парох.

– Я потихеньку приходжу до висновку, що немає сенсу морочити всім і собі голову, мабуть, у Вниках

жорстокий убивця не діє. У мене ще є кілька питань, які потребують роз’яснення, але... Я у відпустці до кінця

тижня, тож посиджу, розпитаю, погуляю, походжу.

– У нас мало чого цікавого, – сумно сказала пані Юзя. – Але от Єлєня Гура красива, і навколо багато

палаців, ви обов'язково повинні