BooksUkraine.com » Детективи » Вники, Міхал Шьмеляк 📚 - Українською

Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

40
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Вники" автора Міхал Шьмеляк. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 130
Перейти на сторінку:
побачити Шклярську Порембу, сходити на Якушицьку галявину, прогулятися

до притулку Орле, поїсти вареників в "Господі Бомбей". Принад на два тижні вистачить.

На підтвердження цих слів вони випили вишнівки. З кожним келихом та більше нагрівалася і

смакувала більше. Навіть у поєднанні з солодким печивом.

У Косми були ще дві теми, які йому хотілося обговорити. Він вирішив почати з легшої.

– Я хочу почати з околиці. Скажіть, будь ласка, чи є тут якийсь старий, забутий цвинтар, окрім

головного? – запитав він, смакуючи свіжий сирник.

– По-моєму, немає, або принаймні в парафіяльних книгах нічого такого не збереглося, – відповів

парох. – Але, може, наші дами будуть знати щось більше?

– Немає. – пані Ігнація рішуче похитала головою. – Батько і дід мені багато розповідали про те, що

тут відбувалося під час війни, і ніколи не згадували про інше кладовище. Можливо, ми в кінці світових

шляхів, і тут немає значущих пам’яток, але завдяки цьому ми уникли війни, чуми та інших пошестей.

– Але я десь читав, що тут, окрім костелу, колись був монастир. – Косма вирішив розіграти свіжо

здобуту карту.

41

Парох похмуро глянув на нього, але парафіяни й оком не змигнули.

– Мабуть, був. – Пані Юзя подивилася поверх усіх, наче там показували фільм із її минулого. – Я

тільки пам’ятаю, як одразу після війни великі та галасливі вантажівки цілий тиждень вивозили камінь, нібито

зі старого монастиря, але в моїй родині ніхто не пам’ятає ченців.

– Тому що і не має права пам’ятати, — сказав парох. – Монахи, а точніше камедули18, були тут

встановлені за правління Ягелли. Вони виконували цікаву функцію, керуючи пустельнею, їх тоді називали

пустельниками. Монастир був невеликий і був побудований у такій віддаленій місцевості, тому що в ньому

був скит.

– Та ви що? – поцікавився Косма.

– Будівлі монастиря були досить незвичними та новаторськими для тих часів. Головна будівля

монастиря була досить великою, але будували й будиночки для відлюдників. Вся територія була охоплена

двома монастирями: костельним, який називається папським, і статутним, тобто чернечим. Останній був

призначений лише для монахів, більше ніхто туди не міг увійти. Вони вели відлюдницький спосіб життя, жили в маленьких будиночках з садками, молилися.

– Звичайне, чернече життя, – прокоментував Марек. – Лише під замком.

– Мабуть, так, — погодився парох. – Але в тій частині, яка була охоплена костельними правилами, вільнішій, могли перебувати миряни, а ось жінкам вхід все одно був заборонений. Вони могли входити лише

у визначені дні, мабуть, тричі на рік, точних дат не згадаю, але однією з них, мабуть, був день відпущення

гріхів на святого Ромуальда, засновника ордена ченців-камедулів. Звісно, монастир мусив заробляти на

життя, тож там процвітала справа у вигляді покути. Лицар або шляхтич, який серйозно согрішив, міг прийти

до скиту у Вниках і присвятити себе молитві, покуті, роздумам і покорі. Звичайно, по-благородному, тобто

дотримуючись посту, тільки на рибі, воді і вині. Він платив за своє перебування тут; чим більший грішник, тим важчий мав бути гаманець для сплати за перебування. Через кілька місяців, з легшою душею і трохи

легшим капшуком, він міг повернутися додому і продовжувати грішити.

– Тобто навіть під час посту і покути їм було краще, ніж простим людям? – спитав Марек.

– Такі часи, — зітхнув парафіяльний священик. – Варто додати, що вже тоді були відомі позитивні

якості мінеральних вод, які привозили в монастир. Ченці-камедули не всиділи тут довго, бо буде двісті років

з гаком, перш ніж монастир почав втрачати популярність. З тих пір будівлі занепали, камінь брали на

розширення інших будинків, а я підозрюю, і на ремонт нашого костелу. А після війни монастир фактично

повністю знесли, не залишилося навіть невеликого муру. Може, якісь підвали, хтозна, але від них нема й

сліду. Я часто там буваю і за всі ці роки нічого не знайшов. Все заросло.

– Пошукаю, – кивнув Косма.

– Сьогодні багатії якось менш охоче йдуть на цю покуту, а знаті вже зовсім немає, – філософськи

сказав Марек.

– Але грішників не бракує, — відповів парох.

Косма подумав, що історія зайшла дивним колом, адже грішники приходили сюди так само як і в

минулому, і, мабуть, вони дорого платили за своє перебування. А може, це був не просто випадкова

насмішка історії? Залишилося ще одне питання, можливо, дещо делікатніше. Але він вирішив йти вперед.

– Кажете, що тут

1 ... 37 38 39 ... 130
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вники, Міхал Шьмеляк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вники, Міхал Шьмеляк"