Читати книгу - "Учень Відьмака"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я тієї ночі не стулив очей. Тільки з однією людиною я міг поділитися такими страхами — із мамою. Складно було застати її саму, не привернувши увагу всіх довкола.
Мама куховарила та поралася по дому майже весь день, і зазвичай поговорити з нею можна було на кухні — тим більше, я мав роботу у дворі. Джек загадав мені поремонтувати передню стіну сараю, і ще до заходу сонця я мав забити в дошки сотні новеньких блискучих цвяхів.
Мене зупиняла Еліс: мама тримала її при собі весь день, справді даючи їй тяжку роботу. На чолі в Еліс виступив піт, вона цілий день хмурилася і морщила лоба, але ні разу не пожалілася.
Аж після вечері, коли нарешті закінчили мити й витирати тарілки, з’явилася потрібна мені можливість. Тато ще зранку пішов на великий весняний ярмарок до Топлі — вирішити справи, а на додачу зустрітися зі старими друзяками, так що чекали ми його дні за два-три, не раніше. Джек не помилився: тато і справді виснажився, то хай би вже відпочив трохи від роботи на фермі.
Мама відправила Еліс нагору відпочити, Джек задер ноги у вітальні, а Еллі нагорі прилягла на півгодинки, поки дитина не збудила для наступного годування. Тому я не марнував часу, а відразу розповів мамі про свої підозри. Вона, як завжди, сиділа у кріслі-гойдалці, але, щойно я вибовкнув перше речення, крісло завмерло, і скрип затих. Мама уважно вислухала мої страхи та підстави для підозр. Але обличчя в неї лишилося таке спокійне й незворушне, що я й не уявляв, що вона собі думає. Дослухавши мене до кінця, вона звелася на ноги.
— Почекай тут, — сказала вона. — Треба прояснити це питання раз і назавжди.
Вона вийшла з кухні та піднялася нагору, а коли повернулася вниз, у руках несла дитину, закутану в шаль Еллі.
— Принеси свічку, — мама не спиняючись пройшла до дверей.
Ми вийшли у двір, і мама швидко попрямувала, ніби точно знала, куди і для чого їй треба. Ми зупинилися по той бік гнойової ями, у болоті на самому краю нашого ставка — достатньо великого й глибокого, щоб коровам вистачало води навіть у дуже посушливі літні місяці.
— Тримай свічку високо, хай усе буде видно, — наказала мама. — Щоб жодних сумнівів не лишилося.
І тут, на мій превеликий жах, мама витягла дитину над непорушною гладдю темної води.
— Якщо випливе, значить, у неї вселилася відьма, — сказала мама. — Якщо потоне, значить, що ні. Гаразд, зараз побачимо…
— Ні! — скрикнув я, і слова самі посипалися з мого рота, обганяючи навіть думки. — Не треба, будь ласка. Це ж дитина Еллі.
На якусь мить мені здалося, що вона все одно вкине дитину у воду, але мама усміхнулася, притиснула немовля до грудей та ніжно поцілувала в маленьке чоло.
— Сину, ну звісно, що це дитина Еллі. Ти хіба відразу не розгледів? У всякому разі, водою отак перевіряють хіба що дурні. Та і користі жодної з таких перевірок. Бідній жінці прив’язують руки до ніг і кидають у глибоку воду-нетечу. А випливе потім чи ні — це більше питання вдачі та міцності. А з відьомством не має нічого спільного.
— А чого дитина тоді так дивилася на Еліс? — не вгавав я.
Мама усміхнулася і похитала головою.
— Немовлята не вміють фокусувати погляд, — пояснила вона. — Мабуть, задивилася на свічу. Пригадай: Еліс сиділа відразу за свічкою. А потім, коли Еліс ходила кухнею, погляд дитини привертало блимання світла. Це дурниці. Нема чого турбуватися.
— Але раптом дитина Еліс все одно одержима? — запитав я. — Якщо є в ній всередині щось лихе, невидиме оку?
— Послухай, сину, я приймала на цей світ і добрих, і лихих і впізнаю лихе з першого погляду. Це — добре дитя, і нічого, вартого хвилювань, усередині в неї немає. Анічогісінько.
— Але хіба не дивно, що Еліс народила дитину в той самий час, коли померла Матінка Малкін?
— Не дуже, — заперечила мама. — Так влаштовано світ. Іноді, коли щось погане його покидає, щось хороше заступає його місце. Таке вже бувало.
Звісно, я тоді зрозумів, що мама і не збиралася кидати дитину у воду — просто хотіла, щоб шок повернув мені трохи тямки. Але всю дорогу до будиноку коліна мені ще тремтіли. І аж під дверима кухні я пригадав.
— Містер Ґреґорі дав мені книжечку про одержимість, — сказав я. — І наказав прочитати уважно, але, як на біду, книжка латиною, а в мене з латини було всього три уроки.
— Не дуже люблю латину, — мама спинилася на порозі. — Але гляну, чим тобі можна допомогти, — коли повернуся. Сьогодні мене, найімовірніше, покличуть до породіллі. А поки що попроси Еліс. Може, вона тобі чим зарадить?
Мама не помилилася. За нею приїхали відразу після опівночі, коні аж позапрівали від поспіху. Щось ніби жінка одного з фермерів не могла розродитися вже понад добу. Ще й дорога була далека, звідси на південь майже двадцять миль. А отже, мами не буде дні зо два, а то й більше.
По правді, я не хотів просити допомоги в Еліс. Розумієте, я знав, що Відьмакові це не припало би до душі. Зрештою, то була книжка з його бібліотеки, і він би Еліс і пальцем її торкнутися не дозволив. Але який у мене був вибір? Відколи я повернувся додому, то все частіше згадував Матінку Малкін, із голови вона мені не йшла просто. То було якесь передчуття, інтуїція, але мені здавалося: вона чигає десь недалеко в темряві і щоночі підбирається до мене ближче.
Тож на другий вечір, коли Джек із Еллі полягали спати, я тихо постукав у двері кімнати Еліс. Удень я не міг її попросити — вона вічно мала якусь роботу, а якби Джек чи Еллі часом мене почули, розсердилися би. Особливо Джек із його неприязню до Відьмакової справи. Довелося ще раз постукати, поки Еліс нарешті відчинила. Я боявся, що вона вже спить, але вона ще
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учень Відьмака», після закриття браузера.