Читати книгу - "Наслєдіє , Аксінія Ардова "

Події сьогоднішнього дня розвивалися настільки непередбачувано і швидко, що мені було важко розібратися у своїх почуттях і емоціях. Вони перепліталися з Корнієвими, і я вже не розуміла, де межа між його свідомістю і моєю, і чи існувала вона взагалі. Я розуміла, наскільки серйозно все те, що зараз відбувається і як мене це має лякати, але страху не було. Тіберій з берсерками в цьому світі, з ними Малайя, якщо ми з'ясуємо їхнє місце розташування, буде битва і не факт, що закінчиться вона нашою перемогою і ніхто з дорогих мені істот не постраждає. Якщо взяти до уваги, чим закінчилася "війна" 17 років тому, стає не так вже й не страшно. 
-Мені потрібно в ліс. У звіриній іпостасі мені буде легше його відчути... - Крістіан стояв із заплющеними очима, опираючись руками в стіл.
-Це, як я розумію, первісток мого онука... - Таурус увійшов до кабінету. Майкс навіть не здригнувся, здавалося, ніби він і не чує, що розмова йде саме про нього. 
-"Крістіан може відчувати Малайю...", - вимовив Матвій, піднявши погляд з карти штату Мен, яку розгорнув на столі незадовго до того, як з'явився Лікан.
-Перевертні не володіють подібними здібностями. Це неможливо. - Вожак підперши плечем двері і засунувши руки в кишені своєї хутряної куртки, спідлоба подивився на чоловіка.
-У них із Малайєю є зв'язок "полум'яних близнюків", Таурусе, - з легким роздратуванням у голосі, констатував факт існування цього феномена в молодого Лікана і його первістка, Матвія.
-"Чортівня якась..." - Вожак відкинув голову назад і потер обличчя руками, ніби намагаючись зняти магію... - Вперше чую про таке.
Корній, який до цього сидів поруч зі мною, піднявся з дивана і підійшов до Крістіана, знявши перед цим браслети і поклавши їх на тумбу поруч з диваном. Матвій з хвилюванням спостерігав за онуком. 
-Можна? - Корі простягнув руку до Майкса. Хлопець розплющив очі і згідно кивнув, після чого Корній доторкнувся пальцями до відмітин на його шиї, залишених іклами Малайя в ніч, коли він перетворив Кріса. Не знаю, що зараз відбувається, але в мене по тілу пішло трепетіння. Я дивилася на Корнія, його очі змінювалися, темна райдужка зіниці мов розпливалася, роблячи їхній колір менш насиченим, туманно-зеленим. Я згадала слова Матвія про те, що молодий Ворон може, у прямому сенсі слова, входити в несвідомий зв'язок з Старійшинами і бачити їхніми очима, зараз, здається, він намагається зробити те саме з перевертнем. Використовуючи вовчий зв'язок "близнюків", Корній намагається відчути Малайю.
- Що за сеанс екзорцизму? - Олександр стояв поруч з Таурусом. Лікан ткнув його ліктем у бік. Ймовірно, це було "мовчи бога ради" мовою Земель, тому що після цього дід уже мовчки спостерігав за тим, що відбувається.
- Ущелина в скелі і два високих дерева, у яких один корінь, - вимовив Корній і різко прибрав руку від шиї Крістіана. Матвій почав водити пальцем по карті, змальовуючи територію, позначену червоним маркером. Його палець різко зупинився.
- Національний парк Акадія.
- Впевнений? - Олександр уважно дивився на брата.
Матвій перетнув кімнату і відчинив дверцята книжкової шафи, що стояла в кутку кабінету. За ними був значних розмірів сейф. Чоловік ввів код на сенсорній панелі чорної шухляди, вона відкрилася, він акуратно дістав невеликий згорток.
- Виїжджаємо. - Таурус накинув на голову капюшон хутряної куртки і почав спускатися сходами на перший поверх. Олександр пішов за ним. Я піднялася з дивана і подивилася спочатку на Крістіана, потім на Корнія. У цей момент мене цікавило тільки одне питання - чи одна я вважаю все це самогубством?
Кріс підійшов, узяв мене за руку і тихо, що б чула тільки я, з тремтінням у голосі вимовив.
- Офіційно прошу дозволу вважати тебе своєю дівчиною.
Я стиснула долоню Майкса і, піднявшись на носочки, поцілувала його в щоку. Теж ще час знайшов, романтик.
Було вирішено їхати на двох автомобілях. Крістіан був за кермом джипа, ми з Корі та Матвієм їхали з ним, Олександр із Таурусом - на позашляховику діда. Я сиділа на задньому сидінні автомобіля, міцно тримаючись за руку Корнія. Він, на диво, був абсолютно спокійний.
- Ти знаєш цю дорогу? - озираючись на всі боки, запитав Матвій і з цікавістю подивився на Майкса.
- Ні, вперше по ній їду. Мені складно це пояснити. Я просто знаю, куди їхати, і все. - Крістіан додав швидкості, Матвій стиснув згорток, який увесь цей час тримав у руках.
- Віквея, зніми браслет.
Я подивилася на Корнія, який сидить поруч. Його очі були нормальними, але на руках з'явилися воронячі кігті. Я зняла браслет і віддала його Матвію.
Ми їхали більше години, перш ніж Крістіан зупинив джип і вийшов з автомобіля.
- "Треба йти пішки..." - він зняв куртку, толстовку, кросівки, коли справа дійшла до джоггерів, хлопець подивився спочатку на мене, потім на Корі, котрий, кивнувши, промовив.
- Іди, я нагляну за нею.
Крістіан зняв штани і перестрибнув через капот автомобіля. За кілька секунд Білий Вовк з блакитними очима стояв за сто метрів від нас. Він підняв голову вгору, ніби перевіряючи нюхом повітря, а потім, присівши на задніх лапах, різко рвонув у глиб лісу. В цей же момент повз нас пробіг величезний Чорний Вовк. Таурус. Вожак йшов за Крістіаном і мав воістину величний вигляд. Лікан з силою вдаряв лапами об землю, залишаючи на грунті глибокі сліди, з дерев падали дрібні гілки, коли він проносився повз. Білий Вовк поступався розміром Таурусу, але рухався швидше.
- Я поведу вас, - сказав Матвій, передаючи згорток Корнію, і почав роздягатися. Олександр на знак згоди кивнув. Корній взяв мене за руку.
- З ним все буде добре.
Він мав на увазі Крістіана тому, що відчував страх і паніку, котра потроху починала оволодівати мною. 
Десь зовсім поруч пролунав крик ворона, я подивилася вгору. Над нами кружляв Матвій.

Ми з Олександром і Корнієм пробиралися лісом протягом двадцяти хвилин досить швидким темпом. Мої ноги гуділи, дихання збивалося, і у мене паморочилося в голові.
- Ми вже близько, - сказав Корній, зменшивши крок. - Щоб не сталося, тримайся в моєму полі зору і, якщо можливо, взагалі не відходь від мене.
Хлопець міцно стиснув мою руку у своїй, дивлячись на мене поглядом сліпого, очима, які були мов скло. Я судорожно кивнула головою.
Олександр уважно спостерігав за Корнієм, мабуть зараз він збагнув, що  молодий Ворон мав на увазі, сказавши йому: "ви навіть не уявляєте хто я і на що я здатен аби захистити їх", маючи на увазі не лише мене, а усіх нас і навіть самого Олександра.
- Шкода, що я не дозволив тобі, Віквея, навчитися володіти силою, - зітхнувши, сказав дід, погладивши мене по волоссю і поцілувавши в лоб. Я міцно обняла дідуся. Хотілось плакати, проте з'являлося відчуття того, що я не безпорадна, замінюючи собою паніку і тривогу. Я глибоко вдихнула, а потім видихнула. Дихати стало легше.
Пролунав гучний рев спочатку одного вовка, потім іншого, потім каркнув Ворон. Олександр миттєво зірвався з місця і побіг у напрямку звуку. Ми з Корнієм бігли за ним, не оглядаючись на сторони, аж поки не побачили те, що буде мене переслідувати в кошмарах все життя. Ми вибігли на галявину, розташовану біля підніжжя гори, посеред якої стояла величезна секвоя, розділена на два дерева біля кореня.
- Одна з дев'яти "брам", - сказав Корній, різко зупинившись. Він підняв згорток і сильно кинув його Матвію, який стояв за сто метрів від нас. Ворон ловко схопив його в повітрі і швидко зняв тканину з предмета, що був всередині. В його руках з'явився дерев'яний посох. Він ударив ним об землю, і вона затряслася, почавши вібрувати під його ногами. Матвій був босий. По його ногах поповзли запорошені щупальця, котрі з'являлися з-під землі, і густим туманом окутували його тіло, Ворон подивився на нас з Корнієм абсолютно чорними очима.
- Знайдіть Малайю. Крістіане, йди з ними.
Закричав він і знову ударив посохом об землю. Земля навколо нього почала підніматися хвилями. Білий Вовк з силою рвонув в наш бік, вдаривши кігтями велику істоту, з якою бився до цього. Я, затамувавши подих, сильніше стиснула долоню Корнія. Берсерки. Їх було двоє. Вдвічі більші за Лікана, тварюки з Пекла, вкриті густою коричневою шерстю, з вигнутими як у кішки довгими пазурами, і такими ж величезними кликами, нагадували гібрида ведмедя і людини. Істота злісно заричала і кинулася на Крістіаном. Від страху за свого хлопця у мене в очах потемніло. Олександр, різким рухом руки, вирвав глотку одному з вовкулаків своїми воронячими кігтями. Виявляється, їх на галявині було троє, але я не помічала їх до цього моменту, так само як і Тауруса, який вміло бився з другим берсерком. 
- Хутко, в печеру.- Крикнув дідусь і випустив кулю рідкого вогню, що з'явилася перед ним з нізвідки, в тварюку, яка переслідувала Крістіана. Ефект від попадання вогняного згустку нагадував удар блискавки. Тіло тварини почало здригатися в конвульсіях, шерсть у місці влучання диміла, вогонь розтікався як лава. Корній різко смикнув мене за руку і ми побігли до печери. Я озирнулася. Берсерк швидко перетнув відстань, що розділяла його з Олександром, і вдарив діда кігтями. Матвій замахнувся посохом, як мечем. Каміння, що було в радіусі кількох метрів від Ворона, полетіло в бік берсерка, збивши його з ніг. Таурус затяжно заревів. У моїй голові була тільки одна думка: будь ласка, нехай всі вони залишаться живими. Ми часто не розуміємо, наскільки нам дорогі люди, поки не з'являється загроза їх втратити. Я вже не могла уявити свого існування без одного з тих, хто залишився біля "брами" битися з берсерками.
- Відчуваєш його? - зупинившись посеред величезної печери, запитав Корній Крістіана. Вовк підняв голову вгору, нюхаючи повітря, потім повільно обійшов печеру по колу. Я уважно спостерігала. Вона мала чотири печерні коридори. Майкс пішов тим, по стінах якого просочувалася вода. Чим далі ми йшли коридором, тим більше ставало зрозуміло, що він веде нас вгору, чіткіше чувся звук водоспаду. Ми дійшли до ще однієї печери, яка нагадувала кратер неактивного вулкана і зупинилися біля входу.
- "Збоченець хворий", - промовив Корній крізь зуби, відпустивши мою руку і штовхнувши мене собі за спиною. У цей же момент над моєю головою з'явилося щось схоже на величезний капюшон, це були крила Корі.
- Виявляється, навіть у такого Чистокровного, як мій син, є маленька слабкість... - Тіберій вийшов із тіні, яку кидали стіни печери, з розкритими руками. Шрам на місці, де мало бути його праве око, мав жахливий вигляд і спотворював усе обличчя Лікана.
- Вода, - пролунав гучний істеричний сміх, - Це настільки банально, зважаючи на те, ким є його мати.
- Не наближайся до них, - проричав Малайя. Моє тіло скувало судомою. Вовк перебував у людській подобі, його руки були прикуті до стіни печери ланцюгами, на перший погляд вони були залізними.
- Вони з чорного аметисту, як і клітка, - тихо промовив Корній і подивився на Крістіана, - Йому не вибратися.
По пояс тіло Малайї було занурене у воду, яка водоспадом стікала по стіні, до якої він був прикутий.
- Дорогий мій сину, мені здається, ти не в тому становищі, щоб роздавати накази, і вже тим більше таким тоном.
Тіберій знову зайшовся істеричним сміхом. Малайя різко смикнув ланцюги, намагаючись їх розірвати. По скелі пішли дрібні тріщини і посипався гравій.
- Ти псуєш атмосферу, настільки довгоочікуваної мною, зустрічі, сину. Твій первісток, - з виразом вимовив Тіберій, розглядаючи білого Вовка. Крістіан застережливо оскалився.
- Онука Александруса, - він, як психопат, усміхнувся і помахав мені рукою. Я підняла брову і показала йому середній палець. Лікан до такого повороту подій був явно не готовий, бо його обличчя спотворилося в нахабній усмішці. Він зробив незрозумілий жест рукою і продовжив.
- І звісно ж той, зустрічі з ким я чекав із таким нетерпінням. Корнеліус.
З тіні вийшов берсерк, слідом за ним два перевертні. Я відчула, як Корі напружився всім тілом. У Крістіана встала дибки шерсть на холці, його кігті подовжилися, видаючи звук скреготу металу об камінь.
- Чого ти хочеш? - абсолютно спокійним голосом запитав Корній.
Тиберій розплився в задоволеній усмішці.
- А хлопець більш поступливий, ніж ти, буде... - Лікан подивився через плече і підморгнув Малайї. Хлопець дивився на його поглядом, сповненим презирства.
- Якщо ти мав на увазі мій чудовий план із завоювання спочатку цього світу, а потім Земель, то буду радий повідомити, що ти, Корнеліусе, займаєш у ньому не останнє місце... -Тиберій знову подивився на молодого Ворона... - Малайя, мій син, якого я так палко люблю, створить армію перевертнів, наділених його силою, і навчить їх майстерності полювання.
Крістіан знову вишкірився і загарчав.
- Який ревнивий хлопчик... 
Тіберій приклав палець до губ у жесті "тихо будь"... - Хоче бути першим і єдиним сином, а дідусеві потрібно багато таких, як ти, дуже багато.
- Чорта з два, Тіберій, - Малайя спробував підтягнутися на кайданах, але вода, немов трясовина, втягувала його тіло назад. Що за чортівня така? Те, що Лікан не любить воду, ми зрозуміли ще відпочиваючи на катері, і прийняли це як належне. Хто сказав, що у надприродних істот не може бути фобій. Але тут було щось інше. Було враження, що ланцюги, якими Малайя прикутий до стіни печери, єдине, що не дозволяє воді затягнути тіло хлопця, немов болото. Хлопець зробив ще одну спробу звільнитися, але безрезультатно. Я спробувала зосередитися. Якщо я носій стародавньої душі Муніна, мені підвладна сила всіх стихій, і я повинна вміти керувати водою. Я бачила воду, відчувала, як вона обволікає тіло Малайї, відчувала її прохолоду на своєму тілі. Розплющивши очі, я побачила здивований погляд Малайї, він одними губами вимовив "продовжуй".
- Ось так, - Тіберій продовжував шоу одного актора, - Коли мій син створить армію, я захоплю цей світ, істоти, що його населяють, слабкі і не зможуть чинити достатнього опору. Потім я завоюю Землі. І саме ти, мій хлопчику, допоможеш мені відкрити всі 9 брам і впустити мене з моєю армією в його межі. Що скажеш? - Тиберій хихикнув мов псих.
- Ти знаєш, що я скажу, - Корній з ніжністю подивився на Малайю. Я відчувала, як його серце почало битися частіше.
- Бла, бла, бла. А я ж можу і змусити, - протягнув Тиберій і перевів погляд на берсерка.
- Можеш поранити до напівсмерті, але не вбивай.
Істота, яка до цього абсолютно не виявляла жодних ознак життя, рвонула в бік Корнія. Хлопець відштовхнув мене від себе з такою силою, що я відлетіла до стіни печери і вдарилася об неї спиною. Берсерки хоч і практично невразливі, але в швидкості явно поступаються Ліканам. Крістіан блискавично кинувшись на істоту, збив її з ніг і став між нею і Корі. Тіберій дав знак, і обидва перевертні кинулися на Білого Вовка. У мене перед очима все попливло. Я притулилася спиною до холодного каменю стіни і спробувала стримати тремтіння в тілі, викликане страхом втратити когось із тих, хто перебуває в цій проклятій печері й на галявині біля "брами". Зовсім поруч почувся якийсь незрозумілий звук, і я злякано озирнулася. У темряві було важко щось розгледіти, але примруживши очі, на відстані кількох метрів від себе я побачила силует. Я присунулася ближче. На покривалі з трави сиділа зв'язана жінка, її рот був заклеєний чимось на зразок скотчу. Вона виглядала дуже ніжною і майже прозорою, її довге, біле волосся, що хвилями спадало на обличчя і плечі, сяяло сріблом. Я простягнула руку, щоб зняти скотч з її рота. Вона відкинула голову назад і заплющила очі. Від жінки йшов п'янкий аромат польових квітів і вологої від роси трави. Тремтячими руками мені з великими труднощами вдалося обережно позбутися клейкої стрічки. Піднявши очі, я зустріла погляд Аланіти, що дивилася на мене. Щоб зрозуміти, що це вона, було достатньо подивитися в її очі. Тільки в однієї істоти вони були такі ж красиві й незвичайні - у її сина Малайї.
- "Мій хлопчик впорається з кайданами, спробуй, дитино, розігнути прути клітки..." - тихо сказала Мавка. Я розірвала мотузку спочатку на її руках, потім звільнили її ноги. Аланіта почала рухати губами, видавши звуки, схожі на мантру, її тіло оповило туманом, який розповзся по всій печері. Вона створювала ілюзію? Туман огорнув клітку, в якій був Малайя. Перед очима почала спотворюватися картинка реальності. Вода розступилася, звільняючи тіло хлопця, він почав обертатися. Кайдани розлетілися в різні боки. Інший Малайя все ще був у людській подобі прикутий до скелі. Я спробувала зосередитися на прутах клітки, робила все те саме, що з водою. Нічого не виходило. У голову прийшла божевільна думка.
Крістіан кружляв печерою, нападаючи то на одного перевертня, то на іншого. Чорний, з сірою шерстю на грудях, перевертень був явно сильнішим за другого, доказом тому було мертве тіло чорного вовкулаки, яке щойно впало на підлогу печери. Перевертень оскалився і кинувся на Майкса. Корній крилом вдарив берсерка з такою силою, що той відступив. Ворон упав на коліна і кулаком вдарив по землі раз, потім ще раз. Вона почала розходитися під ногами істоти. Корі знову вдарив берсерка крилом, той почав відступати, провалюючись у ущелину на дні печери. Тіберій, який явно не очікував такого розвитку подій, подивився через плече на Малайю. Ілюзія, створена Аланітою, зробила свою справу.
-Вбий його.- крикнув він берсерку, вказуючи пальцем на Корі. Я подивилася на Малайю. Повністю перетворившись на Вовка, він з силою налетів на решітки клітки, намагаючись вибратися з пастки. Перед очима потемніло, в вухах лунав голос Аланіти. Я спробувала повторити те, що робила зі склянкою лате, переміщуючи її в просторі. Тільки замість склянки мав бути білий Вовк. Різке хрипке виття повернуло мене до реальності. Вовкулака кликами впився в горло Крістіана. Корній злетів і приземлився прямо на перевертня, його гострі воронячі пазурі впилися в спину істоті. Берсерка в печері не було. Я дивилася на Кріса, що б'ється в конвульсіях, мене трясло, по щоках котилися сльози. Малайя заричав і різко рвонув уперед. У мене немов заклало вуха, на мить повністю осліпла, тіло немов вразило ударом блискавки. Малайя на секунду зник і з'явився поруч з Тіберієм, який у цей же момент обернувся Вовком. Молодий Лікан стрибнув і впився іклами йому в горло. Тіберій повернувся й вдарив його кігтями. Корній з силою вдарив вовкулаку об стіну печери, той упав як неживий. Я скочила на ноги і кинулася до Крістіана. Сіла перед ним на коліна і почала судорожно гладити рукою шерсть на його голові. Рана на шиї Майкса була глибокою, я відчувала, як тепла кров просочується крізь тканину моїх джинсів і утворює калюжу на кам'яній підлозі. Вовк дихав глибоко і переривчасто. 
Поруч зі мною сіла Аланіта, я зрозуміла це за запахом квітів і мокрої трави, який з'явився поруч. Мавка дивилася на Крістіана поглядом, сповненим туги і болю. Вона не рішуче простягла руку до Вавка і завмерла. Шкіра її була настільки ніжною і блідою, що здавалася прозорою. Кріс, не здатний рухатися, лежав і дивився на Аланіту своїми блакитними очима, потім спробував підняти голову, не зміг, і поклавши її назад на кам'яну підлогу печери, ледь чутно заскулив. Жінка ніжно посміхнулася і доторкнулася долонею до його рани на шиї. По руках Мавки, як рослина, що плететься, поповзли сріблясті вени, вона пошепки промовляла слова на невідомій мені мові, єдине, що я чітко зрозуміла - Імонн. Рана Крістіана почала повільно затягуватися, його дихання нормалізувалося, Вовк закрив очі, кілька раз здригнувся усім тілом і втратив свідомість.
Малайя все ще тримав у пащі шию Тиберія.
- "Відпусти, він мертвий..." - сказав Корній, простягаючи до нього руку. Ликан загарчав.
- Тільки спробуй, і я тебе вдарю.
Ворон кігтями гладив Вовка по холці, той гарчав.