Читати книгу - "Борва мечів"

«І ще Марільйон. Завжди цей Марільйон.» Співаючи для них за вечерею, він часто звертався з піснею просто до неї. Тітці таке не смакувало; вона сама накидала на Марільйона оком і власноруч вигнала двох служниць, а з ними ще й малого джуру, за брехливі плітки про співця.

Ліза почувалася не менш самотньою, ніж Санса. Новий її чоловік більше часу сидів у замку біля підніжжя гори, ніж на верхівці. Вже чотири дні як його не було — поїхав на зустріч із Корбреями. З підслуханих уривків розмов Санса знала, що значкове панство Джона Арина гидувало шлюбом Лізи і відмовляло Петирові у владі наказного господаря Долини. Пани старшої гілки дому Ройс стояли на межі відвертого бунту з-за відмови тітки допомогти Роббові у війні; Тягнидуби, Черленці, Видзвони та Храмини усіляко підтримували їхні наміри. Гірські роди чинили наскоки; старий князь Лович помер так раптово, що двоє його молодших синів на один голос винуватили старшого брата у вбивстві батька. Може, Долину Арин і оминули найгірші негаразди війни, та певно ж не лишилася вона і тим безхмарним, безтурботним притулком, який так вихваляла пані Ліза.

«Я вже не засну» — вирішила Санса. — «У голові робиться казна-що.» Вона неохоче відштовхнула подушку, відкинула ковдри, підійшла до вікна і розчахнула віконниці.

На Соколине Гніздо сипав сніг.

Білі пластівці повільно мандрували донизу, м’яко та безгучно, як старі спогади. «Чи не від них я прокинулася?» Свіжий сніг лежав товстим шаром у садку внизу, вкривав ковдрою траву, запилював кущики та кам’яні подоби білим борошном, пригинав донизу гілки дерев. Подумки Санса перенеслася у давно минулі холодні ночі, у довгі літа її дитинства.

Востаннє вона бачила сніг того дня, коли їхала з Зимосічі. «Але тоді сніжило менше, ніж зараз» — пригадала вона. — «Коли мене на прощання обіймав Робб, сніжинки танули у його волоссі. Ар’я намагалася зробити сніжку, але вона розвалювалася їй у руках.» Боляче було згадувати, якою щасливою вона сама почувалася того ранку. Гулен допоміг їй сісти верхи, і вона рушила з рідної домівки у вихорі сніжинок — побачити великий білий світ. «Я гадала, того дня починалася моя щаслива пісня. А вона вже добігала кінця.»

Санса вирішила залишити віконниці відчиненими, поки вдягатиметься. Вона розуміла, що буде холодно, хоча башти Соколиного Гнізда оточували садок і захищали його від найгірших гірських вітрів. Санса вдягла шовкове спіднє, лляну нижню сорочку, а на неї — теплу сукню блакитної вовни. Дві пари панчох на ноги, чобітки до колін, важкенькі шкіряні рукавички, і нарешті кожушок без рукавів, але з відлогою, з м’якого хутра білої лисички.

Покоївка лише щільніше загорнулася у ковдру, коли сніг почав залітати до вікна. Санса стиха прочинила двері й подолала шлях донизу звивистими сходами. Відчинивши двері до садка, вона зачарувалася так, що їй аж подих перехопило, і завмерла, не в силі тривожити досконалу красу. Сніг падав і падав у таємничій тиші, лягав на землю товстим недоторканним шаром. Зі світу зникли усі кольори — лишилися тільки білий, чорний та сірий. Білі башти, білий сніг, білі подоби з білого каменю. Чорні тіні, чорні дерева, темно-сіре небо над головою. «Чистий, незаплямований світ» — подумала Санса. — «Мені немає тут місця.»

І все ж вона зробила крок назовні. Чобітки викопували у гладкому білому снігу глибокі чорні дірки, але не видавали ані шурхоту. Санса продріботіла повз приморожені кущі та тонкі темні дерева, питаючи себе, чи не бачить і досі якийсь чарівний сон. Сніжинки у повітрі торкалися її обличчя легесенько та ніжно, мов вуста коханого, і танули на щоках. Посередині садка, коло кам’яної заплаканої жінки, що лежала розбита і наполовину схована у землі, Санса обернула обличчя до неба і заплющила очі. Вона відчувала сніжинки на віях, куштувала їх смак на вустах. То був смак Зимосічі. Смак невинності. Смак мрії та солодкого сну.

Коли Санса знову розплющила очі, то стояла на колінах, не пам’ятаючи, як на них упала. Їй здалося, що сіре небо набуло світлішої барви. «Світанок» — подумала вона. — «Новий день. Іще один новий день.» Але жадала і прагнула вона не нових днів, а старих. Прагнула і молилася. Та кому їй тут молитися? Вона знала, що цей садок мав колись стати божегаєм, але шар ґрунту був надто тонкий і кам’янистий, щоб оберіг-дерево змогло вкорінитися. «Божегай без богів… порожній, як я.»

Санса підхопила жменю снігу і стиснула її між пальців. Сніг був важкий, вологий, легко ліпився. Вона почала робити сніжки, ретельно виліплюючи та вигладжуючи, щоб вони вийшли кругленькі, біленькі та бездоганні. Санса пригадала літній сніг у Зимосічі: одного ранку Ар’я та Бран улаштували на неї засідку і напали тоді, коли вона виходила з великого кам’янця. Кожен із малих мав при собі десяток сніжок, а вона — жодної. Бран сидів на даху накритного мосту, зовсім недосяжний, зате Ар’ю Санса ганяла крізь стайні та навколо кухні, доки обидві ущент не засапалися. Вона б навіть упіймала молодшу сестру, якби не послизнулася на латці льоду. Ар’я хутко повернулася і спитала, чи вона не забилася, а коли Санса відповіла, що ні, мала кинула їй у обличчя ще одну сніжку. Тоді вже Санса ухопила Ар’ю за ногу, зронила на землю і мила їй снігом голову, доки не з’явився Джорі та не розчепив їх, регочучи на все горло.

«Навіщо мені сніжки?» Санса глянула на свій жалюгідний, крихітний запас невеличких снігових кульок. «Тут і кинути нема у кого.» Вона зронила ту, яку саме робила, з руки на землю. «Можна виліпити лицаря-сніговика» — подумала дівчина. — «Або навіть…»

Санса склала разом дві сніжки, додала третю, наліпила навколо них іще снігу і долонями викатала у товстого стовпчика. Скінчивши, вона поставила його сторчма і кінчиком мізинця зробила віконця. Зубці забрали трохи більше часу та зусиль, але зрештою в неї вийшла башта. «Тепер мури» — подумала Санса, — «а потім головний кам’янець». І узялася до роботи.

З неба падав сніг, на землі зростав замок. Два мури заввишки до кісточок ніг — внутрішній трохи вищий за зовнішній. Товсті башти і маленькі башточки для стрільців, окремі вежі та палати, сходи і переходи, кругла кухня, прямокутна зброярня, стайні уздовж західної стіни. Починала Санса з простого собі замку, та скоро усвідомила, що будує Зимосіч. Вона знайшла під снігом