Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

- Допоможи мені!

Серце стисла невидима рука і воно потягнуло мене униз. А за мить я вже приходив до тями, впавши на коліна, вчепившись у кам’яне коло обома руками, намагаючись віддихатися, і тільки чув як на галявині хтось голосно видихнув, наче з полегшенням. 

Стривожені птахи кружляли над галявиною і голосили, полум’я ревіло, вітер вив голосніше за голодного вовка. Насилу відкрив я очі, і побачив те чому не повірив. 

З глушини лісової, відокремившись від тіні старих і немічних напів зігнутих дерев, виступив хтось, хто здався на перший погляд, людиною.

Я помилявся. До мене ступила висока статна фігура, голова прикрашена довгими гіллястими рогами. Волосся кольору тьмяної трави спадало по плечах аж до поясу, і вітер не тріпав його; очі колючі, пронизували наскрізь. Ніби й усмішка не сходила з його обличчя, але в той же час погляд залишав тяжкість в думках.

Незнайомець ступав до мене і забрав із моєї руки гілку, кинув її до багаття і те на мить піднялось ще вище. Він щось казав мені, та я не збагнув тих слів, наче вони доносилися до мене крізь якусь завісу. 

Вільною долонею він зачерпнув трохи вогню і приклав до моїх грудей, туди, де несамовито стукало серце. Мені зовсім не боліло, і я наче у пів сні дивився на те. Потім він ступив до мого кола із води на снігу і змусив ту воду піднятися з землі до самісінького неба стіною і вилитися на мене. Нарешті він дмухнув на мене і вода розлетілася у різні боки, на мить замерла, повисла у повітрі великими краплями. Рогатоголовий здійняв руки наді мною, гортанно скрикнув і торкнувся моєї голови. Тієї ж миті багаття вистрелило угору полум’ям і іскрами. Я замружився, а коли розплющив очі, незнайомець вже зник.

Коліна тремтіли так, наче я обійшов весь континент за цей ранок, з останніх сил я присів на найближчу колоду і потер цілими руками обличчя.

- Що це б-було. Хто це б-б-був так-кий. 

Наче щось відокремило мене від світу, я чув якісь звуки, шорохи, проте вони здавалися мені приглушеними. Потім пролунали крики. Я обернувся і подивився у очі Брамаря. Він всміхався.

Лише зараз я побачив, що ми більше не були на самоті. До капища збіглося чимало ворожбитів, і їх все прибувало. Десь позаду натовпу я чув й братів голос. Треба сказати йому що я в порядку, але на те не вистачило сил. Ось і зеленоокий Вірго прибіг, але встав осторонь стовпом, дивиться на мене як на чорта. Родосвіт все пробивав собі шлях крізь натовп ворожбитів, але Брамар виявився спритнішим.

Дід усміхнувся мені і допоміг підвестися:

- Ходімо до тепла, Лісовику. Ти непогано тримався.

- Це вже в-все?

- Ні, тепер ми маємо викупати тебе у багнюці і нагодувати нігтями ведмедя, але мабуть прибережемо ці веселощі на наступний раз. На сьогодні з тебе досить, я гадаю, - цілком серйозно зауважив Брамар і вів мене далі, непомітно підтримуючи за лікоть.

Усі розступилися, даючи нам пройти. Я крокував куди бачив, а Брамар встиг дати вказівки:

- Приберіть тут безлад. Дерева - на дрова. Колодязь перевірте, чи не впало щось туди, і чи у порядку струмок.

Після цих слів я обернувся і зрозумів що дід мав на увазі. Не менше ніж дюжина дерев полягла навколо капища. Сніга майже не залишилося у центрі галявини - наче хтось сильний дмухнув прямісінько у вогонь і той розтопив увесь сніг навколо. Саме ж багаття залишилось недоторканим, наче нічого й не відбувалося.

- Щ-що сталося?

- Ось ти нам й г’озповіш. Ходи-но впе’ед.

Нарешті я побачив брата поруч зі мною, той був білішим за Діву з мого видіння. Щойно він добрався до нас, як міцно схопив мене і, зненацька, обійняв. 

- А щоб тебе, Бестуже! Ти в порядку?

- Так, то нічого, - прошелестів я у відповідь, подумки ж хотів тільки до чогось притулитися. Бажано теплого. Мої кінцівкі зледеніли, хоча я простояв біля багаття хтозна скільки.

- Він у по’ядку, - підтвердив Брамар, плескаючи мене по плечу. - Нехай т’охи поїсть і відпочине. Хлопці, kolliu a baili gra, ta, ta! 

Коли ми зайшли до їдальні нам вже несли тацю з усяким їдлом. Мені перепав кусень смачного хлібу з травами і добрячий шмат в’яленого м’яса. А зверху ще дісталось відвару, у якому з усіх трав я розпізнав лише мелісу.