Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

Хіба ми не повинні очікувати від політиків, що керують країною, хоч б того, чого вимагаємо від людини, яка керує автомобілем чи літаком? То коли ж ми почнемо контролювати вживання алкоголю, наркотиків та медикаментів політиками, від яких залежить так багато?

VIII. Мозок і свідомість

VIII.1 Неглект: переполовинене життя

Я не можу ігнорувати те, чого немає.

Ми усвідомлюємо себе та своє оточення. Головне значення для свідомості мають деякі мозкові структури, такі як кора головного мозку, таламус, куди надходить інформація з наших органів чуття, і біла речовина, нервові волокна між цими структурами (рис. 17). Після інсульту в правій половині мозку можуть частково постраждати як самоусвідомлення, так і усвідомлення оточення. У деяких випадках хворий не усвідомлює лівосторонній параліч та ігнорує в своєму оточенні й тілі все, що знаходиться ліворуч. Цей стан називається «неглект». Коли хтось підходить до ліжка зліва, пацієнт його не сприймає, хоча може повернути голову і побачити його. Коли такі хворі читають газету, то дивляться тільки на її праву сторону, а малюючи такі об’єкти, як годинник, кота чи квітку, зображують тільки праву частину. Вони з’їдають тільки те, що лежить на правій половині тарілки, але якщо повернути її на 180 градусів, то з’їдять і другу половину порції. Неглект може також стосуватися лівої половини власного тіла. У такому випадку пацієнт більше не сприймає ліву руку чи ногу як частину свого тіла. Зліва він не вдягається, не миється і волосся розчісує тільки на правій половині голови.

Рис. 17. Для свідомості важливі три неушкоджені, добре функціонуючі структури, позначені тут чорним кольором. Зліва: неушкоджена кора головного мозку; справа: таламус; посередині: біла речовина, де відбувається зв’язок між корою і таламусом.

Пацієнти з неглектом приховують те особливе становище, в яке вони потрапили, нерідко роблять це дуже винахідливо і з фантазією, несвідомо вигадуючи вірогідні пояснення. Деякі пацієнти після інсульту поводяться так, начебто лікарня — то їхній рідний дім, а меблі там — то особисто придбана обстановка. Одна пацієнтка не давала себе відмовити від того, що її ліва половина в повному порядку, а сама вона фізично цілком самостійна. Але на її малюнках не було лівої сторони. «Я не можу ігнорувати те, чого немає», — пояснювала вона. Коли її просили поворушити лівою рукою, вона казала: «Звичайно, я можу, але краще дати їй спокій». А коли її просили зробити кілька кроків, бо вона стверджувала, що їй нічого не бракує, то хитрунка викручувалася: «Звичайно, я можу, але лікар радив мені лежати спокійно».

Мати однієї нашої товаришки мала 85 років, коли зазнала широкого інсульту в правій половині мозку і була паралізована зліва. Проте вона перебувала в ясній свідомості, в присутності духу і доброму гуморі. Цілком адекватно спілкувалася з численними родичами, знайомими і лікарняним персоналом. Була лише одна особливість. Якось вона розповіла мені про свій дивний сон: начебто в неї була третя рука. Я обережно підняв її паралізовану ліву руку й запитав: «Оце — третя рука?» «Ні, — відповіла вона, — звісно, ні, це — Кеес». Кеес — то був її 55-річний син. «Кеес? — здивувався я. — А він що тут робить?» «Він завжди спить у ліжку біля мене, — відповіла вона (повне безглуздя, адже я добре знав цю сім’ю), — але цієї ночі він був мені потрібен, — продовжила вона, — та я не змогла його добудитися. І минулої ночі було те саме, коли тут спала Кітті (подруга її доньки, яка майже щодня відвідувала бабусю, і вони дуже добре розумілися), і її я теж не могла добудитися», — додала бабуся дещо ображено. Тоді вона одразу ж попросила пити і спокійнісінько перейшла до щоденних справ, які треба було для неї залагодити.

Цікаво, що фантазії неглекта йдуть за певним загальним принципом. Коли мозок не отримує звичайної інформації, він сам починає її виробляти, щоб заповнити прогалини. Коли в пошкоджений мозок не надходить нормальна інформація, там виникають абсурдні історії. Мозок сам додумує те, чого йому не додають вуха, очі, пам’ять чи кінцівки (див. розділ ХІ.4, 5). І таке несвідоме закривання незначних прогалин у пам’яті зовсім буденне навіть для здорового мозку. Ми переконані, що певні події відбувалися саме так, як вони збереглися в нашій пам’яті. Так ми засвідчимо їх навіть під присягою в суді, але мозок всього лиш вигадав цю історію, щоб скласти вірогідну цілісну картину із сприйнятих нами уривків, зі всіма наслідками, які з цього витікають.

VIII.2 Кома й суміжні стани

Було так, ніби його покинули двічі.

Спершу — власний мозок, а потім — люди,

які його знали. Бо до нього ніхто не приходив.

Берт Кейцер, «Onverklaarbaar bewoond»

(«Незбагненне житло», 2010)

У контексті проблем, що стосуються закінчення нашого життя, постійно обговорюють цілу низку неврологічних понять, які потребують пояснення. Під «комою» розуміють стан, з якого пацієнта неможливо пробудити і в якому він не реагує на зовнішні подразники. Причиною коми може бути пошкодження мозкової кори, таламуса, зв’язків між цими двома структурами (рис. 17) або мозкового стовбура (рис. 18), який активує кору і таламус. Також її можуть спричинити порушення обміну речовин у мозку, наркотики та алкоголь, так звана алкогольна кома. Дехто із хворих прокидається, як, наприклад, молодий чоловік, що після походу з друзями по клубах з розгону в’їхав у бетонний стовп надземного переходу і пролежав у комі шість тижнів. З родичами про нього вже говорили як про імовірного донора органів для пересадки нирок.

Проте вони вважали, що бачили, як він робить спроби подати знак, тож не поспішали погоджуватися. І дуже добре зробили. Адже він таки вийшов з коми і зміг закінчити навчання в інженерному інституті. Хоча вже не був таким блискучим математиком, як до нещасного випадку, але не мав жодних скарг на здоров’я. Він знайшов гарну роботу, завів дітей і зараз уже навіть став дідусем.

Але не завжди все складається так гарно. Часто люди виходять із коми з тяжкими мозковими проблемами, а сама кома іноді затягується на роки.

Вегетативний стан

У стовбурі головного мозку (рис. 18) регулюються життєво необхідні функції, такі як дихання, серцебиття, температура і зміна режиму сну та бадьорості. У цій частині мозку містяться також центри керування рефлексами, такими як кашель, чхання і блювання. Поки мозковий стовбур неушкоджений, людина продовжує дихати, навіть якщо решта мозку вже не може функціонувати. Така трагічна ситуація складається з пацієнтами, які після важкого пошкодження мозку виходять з глибокої коми, розплющують очі, але не починають потроху одужувати, а живуть у «рослинному стані». У такому ж стані перебуває пацієнт на останній стадії хвороби Альцгеймера. Він лежить у ліжку в позі зародка, кора головного мозку в нього вже не працює, і він уже не реагує на оточення (рис. 28). Кора головного мозку потрібна нам, щоб думати, комунікувати, говорити, відчувати емоції, рухати руками й ногами.

У стані «Coma vigile» або «вегетативному стані», який ще називають «комою неспання» або «апалічним синдромом», функції мозкового стовбура ще збережені, в той час як