Читати книгу - "Королі і капуста"

Увечері на прохолодній веранді між консулом та Кйоу відбулась одчайдушна воєнна нарада.

— Відішліть їх додому, — почав Кйоу, читаючи думки Джонні.

— Відіслав би, — сказав Джонні, трохи помовчавши. — Але справа в тому, Біллі, що я весь час брехав вам.

— Це нічого, — лагідно відгукнувся Кйоу.

— Я казав вам разів сто, — поволі провадив Джонні, — що забув цю дівчину. Адже так?

— Триста сімдесят п’ять разів, — погодився монумент терпіння.

— І щоразу я казав неправду, — повторив консул. — Я не забував її ні на хвилину. Я був упертий осел: утік з дому тільки через те, що один раз почув від неї «ні». І, як чванливий дурень, не хотів повертатись назад. Сьогодні у Гудвіна я перекинувся з Розіною кількома словами. І я довідався про одну річ. Ви пам’ятаєте того молодого фермера, що упадав коло неї?

— Дінка Поусона? — спитав Кйоу.

— Пінка Доусона. Він для неї нічого не значить. Вона ніколи не вірила жодному слову з того, що він казав їй про мене. Але тепер усе пропало, Біллі. Той ідіотський лист, який ми послали з вами тоді, розбив мою останню надію. Вона з презирством одвернеться від мене, коли дізнається, що я грубо насміявся з її старого батька, як жоден порядний школяр ніколи ні з кого не сміявся. Взуття! Та нехай він просидить тут і двадцять років, він не продасть і двадцяти пар! Спробуйте взути в черевики темношкірого хлопчика, каріба або іспанця. Що він робитиме? Стане на голову й доти верещатиме та дригатиме ногами, поки не позбудеться їх. Тут ніколи не носили черевиків і ніколи не носитимуть. Коли я відправлю їх додому, мені доведеться розповісти про все, і що тоді Розіна подумає про мене? Я люблю цю дівчину, Біллі, ще дужче, ніж раніше, і от тепер, коли вона тут, біля мене, я втрачаю її навіки... тільки тому, що спробував жартувати, коли термометр показував сто два градуси.

— Не журіться, — сказав оптиміст Кйоу. — І хай вони відкривають крамницю. Я вже дещо зробив сьогодні. Ми можемо створити в Кораліо тимчасовий бум у торгівлі взуттям. Ледве вони відчинять двері, я сам куплю шість пар черевиків. Я оббігав усе місто й розповів знайомим про катастрофу. Вони всі куплять стільки черевиків, скільки треба не людям, а стоногам. Один Френк Гудвін купуватиме їх цілими ящиками. Джедді теж візьме для себе та для дружини щонайменше одинадцять пар. Кленсі збирається вкласти в це діло все, що заощадив за кілька тижнів, і навіть старий доктор Грегг хоче купити собі три пари черевиків з крокодилячої шкіри, якщо знайдеться десятий номер. Бланшар накинув оком на міс Гемстеттер і, як справжній француз, не заспокоїться, поки не закупить для себе пар дванадцять.

— Десять покупців, — сказав Джонні, — а товару на чотири тисячі доларів! Це не годиться. Проблема занадто складна. Ідіть додому, Біллі, й покиньте мене самого. Мені треба поміркувати на самоті. І заберіть із собою оту пляшку з трьома зірочками, бо, сер, консул Сполучених Штатів не вип’є більше ані краплі вина. Я сидітиму цілу ніч і думатиму. Коли в нашому плані знайдеться яка-небудь зачіпка, я скористаюсь нею. А не знайдеться, на сумлінні розкішних тропіків буде ще одна катастрофа.

Кйоу вийшов, почуваючи, що він більше не потрібний. Джонні поклав на стіл жменю сигар і простягся в палубному кріслі. Коли зненацька проглянув світанок і посріблив хвилі в гавані, консул усе ще сидів на своєму місці. Потім підвівся, насвистуючи якусь арію, й прийняв ванну.

О дев’ятій ранку він зайшов у невеличку, брудну поштово-телеграфну контору й з півгодини морочив голову над бланком. Кінець кінцем вийшла така каблограма (він підписав і відразу ж послав її, заплативши тридцять три долари):

«Пінкні Доусону.

Дейлсбург, штат Алабама.

Сто доларів вислано вам поштою. Пришліть негайно п’ятсот фунтів цупких сухих реп’яхів. Тут великий попит. Риночна ціна двадцять центів за фунт. Можливі дальші замовлення. Поспішайте».

XIII. КОРАБЛІ

Не минуло й тижня, як містер Гемстеттер заорендував на Кальє Гранде підходяще приміщення й розіклав на полицях свій товар. За приміщення заправили недорого; а білі коробки були розміщенні так майстерно, що просто вбирали очі.

Друзі Джонні додержали свого слова. Першого ж дня Кйоу, ніби мимохідь, завертав до крамниці майже щогодини й купував черевики. Після того як він купив собі черевики на м’якій підошві, черевики з крагами, черевики на низьких підборах, черевики з ґудзиками, черевики для танців, гумові чоботи, тенісні черевики, пантофлі різних відтінків та вишивані хатні виступці, він кинувся шукати Джонні — запитати в нього, які ще бувають черевики, щоб негайно купити їх. Інші англомовні жителі Кораліо виконували свою роль так само благородно, купуючи багато й часто. Кйоу був головнокомандуючим і розподіляв клієнтів так, щоб розтягти торгівлю на кілька днів.

Містер Гемстеттер був задоволений ходом торгівлі, проте його дивувало, що тубільці зовсім не поспішають купувати черевики.

— О, вони страшенно несміливі, — пояснював Джонні, нервово витираючи лоба. — Дайте їм звикнути. Коли вони трохи оговтаються, то розхапають увесь ваш товар.

Якось надвечір до консульства завітав Кйоу, задумливо жуючи кінчик незапаленої сигари.

— Ну, придумали що-небудь? — запитав він Джонні. — Якщо придумали фокус, то поспішіть із ним, бо вже час. Коли ви можете взяти капелюх у кого-небудь із публіки і вийняти з нього кількасот покупців для непроданнх черевиків, то робіть це негайно. Ми всі накупили стільки взуття, що стане років на десять. Тепер у крамниці затишшя, dolce far nienteПриємне дозвілля (італ.).. Я щойно там був. Ваша вельмишановна жертва стоїть на дверях та пильно розглядає крізь окуляри босі ноги, що мелькають повз його магазин. У цих тубільців чисто художні нахили. Ми з Кленсі зробили сьогодні вранці за дві години вісімнадцять знімків. А в крамниці за цілий день продано тільки одну пару взуття. Купив Бланшар; йому здалося, що до крамниці зайшла міс Гемстеттер. Він вибрав собі пантофлі, обшиті хутром. Потім я бачив, як він жбурнув ті пантофлі в затоку.

— Завтра або післязавтра прийде пароплав із Мобіла, —