Читати книгу - "Майже безпечна"

Після преземлення вона повернулася, а потім, як і решта двоє, почала повільно, але невпинно наступати на Рендом.

Та стояла наче прикована. В її руці все ще був на поготові камінь, але поступово до її свідомості дійшов той факт, що істоти, в яких вона була готова кинути камінь насправді були білками. Чи принаймні схожі на них. М’якенькі, тепленькі білкоподібні звірятка продовжували наступ на неї, а тому вона не була впевнена чи вони їй подобаються.

Рендом направила промінь світла одній прямо в очі. Та видала агресивні, повні загрози, скрипучі звуки. В передній лапці вона тримала маленький напівзотлілий шматочок мокрої, рожевої ганічрки. Рендом махнула рукою з камінцем в бік білки, але це не справило ніякого враження на тварину і вона продовжила насуватися зі своєю маленькою мокрою ганчіркою.

Рендом зробила крок назад. Вона не знала, що робити в такій ситуації. Якби це були злі клекоч      учі люттю тварюки з блискучими іклами вона б без коливань кинулася б в атаку, але з білками, які ведуть себе так дивно, вона не знала як діяти.

Знову крок назад. Друга білка в цей час робила обхідний маневр з правого флангу. В лапці в неї була чашечка. Не звичайна чашечка, а від жолудя. Третя йшла прямо за нею. Що несла вона? Здається якийсь клаптик мокрого паперу, вирішила Рендом.

Вона відступила ще на крок, перечипилась через корінь дерева і впала на спину.

Перша білка негайно кинулася вперед і з холодною рішучістю в очах, і клаптиком мокрого рожевого рушники напоготові стрибнула їй на живіт.

Рендом спробувала підвестись, але все, що в неї вийшло це сіпнутись на дюйм. Білка на її животі злякано стрепенулася і в свою чергу налякала Рендом. Білка застигла, вчепвшись в її шкіру маленькими лапками через промоклу футболку. Потім повільно, дюйм за дюймом, почала просуватись вверх по ній, зупинилась і простягла їй клаптик ганчірки.

Наче заворожена, вона спостерігала за дивною поведінкою тваринки і її маленькими блискучими оченятами. Вона знову простягла їй ганчірку. Наполегливо скрекочучи, білка знов і знов тикала їй ганчірку аж поки, нервуючись і вагаючись, вона не взяла її з лапок тваринки. Та білка продовжувала пильно дивитись. Рендом й гадки не мала, що робити далі. По обличчю її стікали цівки дощу і бруду, а верхи на ній сиділа білка. Вона витерла трішки бруду з очей шматочком ганчірки.

Переможно пискнувши, білка забрала ганчірку, зістрибнула з неї, підстрибом понеслася у нічну темряву, вибігла на дерево і пірнула у дупло, а там сіла і закурила цигарку.

Тим часом Рендом спробувала відігнати інших білок: із жолудевою чашечкою повною дощової води та зі шматочком паперу. Вона сіла і відсунулась від них.

— Ні! — крикнула Рендом. — Йдіть геть!

Злякавшись білки відстрибнули назад, а потім знову кинулись вперед зі своїми подарунками. Рендом пригрозила їм каменем.

— Геть! — крикнула вона.

Білки знов порозбігалися від жаху. Потім одна підлетіла до неї, сунула їй в руку чашечку і зникла в ночі. Інша постояла секунду, потім поклала шматочок паперу перед нею і також розчинилась у темряві.

Рендом нарешті залишилась сама, трусячись від збентеження. Вона невпевнено звелася на ноги, підняла камінь і посилку, задумалась на хвильку і підняла шматочок паперу також. Він був на стільки розмоклий і пошарпаний, що було важко розібрти чим він раніше був. Здається це якийсь шматочок розважального журналу для пасажирів.

Поки Рендом намагалася зрозуміти що це таке і що це все означає на галявину, де вона стояла, вийшов чоловік, підняв страшного вигляду пістолет і вистрілив в неї.

У двох чи трьох милях за нею Артур відчайдушно дерся вгору на пагорб. Через кілька хвилин після того як він вирушив в дорогу, Артур повернувся додому і взяв ліхтаря. Не електричного. Єдиний електричний ліхтарик забрала Рендом. Цей скидався на штормову лампу: перфорована металева каністра виготовлена Стріндером, в якій знаходився резервуар із паляним з риб’ячого жиру і ґнотик із пучка висушеної трави; огорнутий у напівпрозорий міхур абсолютно нормального буйвола.

І ось ліхтар погас.

Артур ще погрався з ним кілька секунд в безнайдіних спробах розпалити знов. Звісно, жодного шансу змусити цю штуковину розгорітися в розпал грози, але не спробувати він не міг. Неохоче, він кину ліхтар долі.

Що ж робити? Справи кепські. Він промок до нитки, його одяг був важким і набряклим від дощу, а тепер він щей загубився у темряві.

На долю секунди він осліп від світла, а потім знову опинився в темряві.

Принаймні удар блискавки допоміг йому дізнатися, що він уже майже на вершині пагорба. Щойно він перевалить через вершину він... що ж, він був не впевнений, що робитиме далі. Нічого, подивимось по ситуації.

Він поповз вперед і вгору.

Через кілька хвилин Артур весь задиханий знав, що стоїть на вершині. Знизу виднілося якесь приглушене світло. Він й гадки не мав що то і навіть не хотів думати про це. Проте це був єдиний його орієнтир і, спотикаючись, він пішов у тому напрямку .

Струмінь смертоносного світла пройшов прямо через Рендом, а через кілька секунд слідом за ним і сам стрілець. Просочившись крізь неї він не приділив їй жодної уваги. Тип з пістолетом застрелив когось за її спиною, а коли вона обернулася, то побачила, що він присів над тілом і порпався в кишенях жертви.

Зображення на секунду застигло і зникло. Натомість через кілька секунд з’явилася пара здоровенних зубів, обрамлених величезними, соковитими, блискучими губами. Раптом з’явилася величезна синя зубна щітка і почала старанно чистити зуби, які продовжували висіти і світитися за мерехтливою завісою дощу.

Рендом закліпала очима — і раптом здогадалась.

Це була реклама. Чоловік, що вистрелив в неї, був із голографічного фільму, який показували пасажирам на борту. Мабуть вона зараз дуже близько біля місця аварії корабля. Очевидно, що якісь його частини були більш живучими, ніж очікувалось.

Наступні пів милі були найбільш проблемними. Їй докучав не лише холод і дощ, і ніч, а й уламки розважальної системи корабля. Зорельоти, реактивні авто, літаки безперервно зіштовхувалися і вибухали перед нею, освітлюючи ніч своїми вибухами, різні лиходії у дивних капелюхах передавали пакунки з наркотиками прямо через неї, а комбінований оркестр і хор із Галлаполіської Державної Опери виконув заключний Марш АнджаКантінських Зоряних