Читати книгу - "Гра престолів"

Ноги в мене короткі й покручені, тож ходити мені важко. Щоб не впасти з коня, мені потрібне особливе сідло. Я сам його розробив, якщо тобі цікаво. Якби не це, мені б довелося їздити на поні. Руки в мене досить міцні, але, знову ж таки, надто короткі. Мені в житті не стати вправним мечником. Якби я народився в селянській родині, мене би просто лишили помирати або продали якомусь рабовласнику в цирк потвор. Але я народився Ланістером з Кичери Кастерлі, тож жодному цирку на мене б грошей не вистачило. Від мене очікували звершень. Мій батько двадцять років був правицею короля. Згодом мій брат — так сталося — убив цього короля, але в житті чимало таких кумедних збігів. Сестра моя одружилася з новим королем, і після нього королем стане мій відразливий небіж. Я маю щось зробити для честі свого дому, ти згоден? Але як? Що ж, може, в мене й закороткі ноги для такого тіла, зате от голова завелика, хоча мені приємніше думати, що якраз розрахована на мій мозок. Я добре знаю всі свої слабкі й сильні сторони. Моя зброя — мій розум. У брата є меч, у короля Роберта — келеп, а у мене — розум... А розумові, щоб не отупіти, потрібні книжки, як мечу потрібен точильний камінь,— поплескав Тиріон шкіряну палітурку книжки.— Ось чому я так багато читаю, Джоне Сноу.

Хлопець мовчки осмислював сказане. Зовні він був справжній Старк, хай і не успадкував цього прізвища: довговидий, суворий, з непроникним виразом на обличчі. Хай хто була його мати, від неї синові майже нічого не передалося.

— А про що ви читаєте? — запитав він.

— Про драконів,— повідомив Тиріон.

— Який з цього зиск? Драконів уже не лишилося,— з упевненою легковажністю, притаманною юності, промовив хлопець.

— Так кажуть,— озвався Тиріон.— Сумно, правда ж? У твоєму віці я мріяв про власного дракона.

— Справді? — підозріло перепитав хлопець. Мабуть, вирішив, що Тиріон з нього глузує.

— Справді. Навіть коротконогий, горбатий, бридкий хлопчик, сидячи на спині дракона, отримує змогу дивитися на світ згори вниз,— відкинувши ведмежу шкуру, зіп’явся Тиріон на ноги.— У коридорах Кичери Кастерлі я любив розпалювати багаття, а тоді годинами витріщався на полум’я, фантазуючи, що воно з пащі дракона. Іноді я уявляв, як згоряє мій батько. А іноді — як сестра.

Джон Сноу втупився в нього водночас нажахано й захоплено. Тиріон розреготався.

— Не дивися на мене так, байстрюче. Я знаю твій секрет. Ти теж про таке мріяв.

— Ні,— перелякано заперечив Джон.— Та я ніколи...

— Ні? Ніколи? — звів брову Тиріон.— Що ж, Старки, мабуть, були страшенно добрі до тебе. Певен, леді Старк ставиться до тебе, як до власних дітей. А твій брат Роб, він теж завжди був з тобою милий, чом би й ні? Він же отримає Вічнозим, а ти — Стіну. А твій батько... либонь, у нього є вагомі підстави відіслати тебе в Нічну варту...

— Припиніть! — вигукнув Джон Сноу, від люті потемнівши з обличчя.— Нічна варта — це почесне покликання!

Тиріон засміявся.

— Такий кмітливий хлопець, як ти, навряд чи вірить у ці байки. Нічна варта — це мішаниця з людей, невгодних короні. Я бачив, як ти поглядаєш на Йорена і тих хлопців. А це твої нові брати, Джоне, як вони тобі? Похмурі селяни, боржники, браконьєри, ґвалтівники, злодії і байстрюки, як ти, всі опиняються на Стіні, пильнуючи, щоб не підкралися бабаї і змікули — оті всі чудовиська, казочками про яких тебе лякала мамка. Добре, що бабаїв і змікул не існує, тож робота не надто небезпечна. Погано тільки, що там холод такий, що ти собі яйця відморозиш, хоча це байдуже, адже мати дітей тобі все одно заборонено.

— Припиніть! — крикнув хлопець. Придушуючи сльози, він, стиснувши кулаки, зробив крок уперед.

Зненацька невідомо чому Тиріон відчув докори сумління. Він теж зробив крок уперед, збираючись заспокійливо поплескати хлопця по плечу або пробурмотати якесь вибачення.

Але не встиг він і оком кліпнути, як на нього наскочив вовк. Ось Тиріон рушив до Сноу — а вже за мить, не в змозі дихнути, лежить на твердій кам’янистій землі; під час падіння книжка випала в нього з рук, а в розбитий до крові рот понабивалося землі й гнилого листя. Коли Тиріон спробував підвестися, в нього болісно зсудомило спину. Мабуть, пошкодив її під час падіння. Безсило скрипнувши зубами, він учепився за корінь і, підважившись, сів.

— Допоможи,— простягнув він хлопцеві руку.

Але знагла між ними опинився вовк. Не гарчав. Клята тварюка не зронила ні звуку. Тільки витріщалася ясно-червоними очима й вищиряла зуби, але й цього було аж забагато. Тиріон з буркотінням знов опустився на землю.

— Гаразд, не допомагай. Я тут посиджу, поки ти не підеш.

Посміхнувшись, Джон Сноу погладив Привидове густе біле хутро.

— А ви добре мене попросіть.

Тиріон Ланістер відчув, як у ньому закипає лють, але силою волі здолав її. Не вперше в житті його принижували, та й не востаннє. Мабуть, цього разу він навіть заслужив.

— Буду вельми вдячний за твою люб’язну допомогу, Джоне,— спокійно промовив він.

— Сидіти, Привиде,— скомандував хлопець. Деривовк сів, ні на мить не відриваючи від Тиріона червоних очей. Зайшовши ззаду, Джон узяв Тиріона попід пахви й легко поставив на ноги. А тоді підняв книжку й повернув її.

— Чому він кинувся на мене? — запитав Тиріон, скоса зиркнувши на деривовка. Зворотом долоні він витер з рота кров і бруд.

— Може, подумав, що ви — бабай.

Тиріон кинув на нього гострий погляд. А тоді розсміявся — з носа в нього проти його волі вихопилося зачудоване рохкання.

— О боги,— давлячись від сміху й хитаючи головою, вигукнув він,— мабуть, я таки справді схожий на бабая! А як він чинить зі змікулами?

— Вам ліпше не знати,— підхопивши бурдюк з вином, Джон простягнув його Тиріону.

Витягнувши корок, Тиріон закинув голову й вичавив собі в рот чималий струмінь вина. Холодним вогнем вино обмило горло й зігріло живіт. Тиріон запропонував бурдюк Джонові.

— Хочеш трохи?

Узявши бурдюк, хлопець зробив обережний ковток.

— А це таки правда, еге ж? — мовив він потому.— Те, що ви сказали про Нічну варту.

Тиріон кивнув.

Джон Сноу похмуро стиснув вуста.

— Так, то й так.

— От і добре, байстрюче,— всміхнувся до нього