Читати книгу - "Що таке антична філософія?"

та хвороба, задоволення та страждання, краса та потворність, сила та слабкість, багатство та бідність, шляхетність та низьке походження, політичні кар’єри, оскільки все це не залежить від нас. Все це, в принципі, повинно бути нам байдужим, тобто таким, що не має для нас різниці, і ми повинні приймати те, що тут стається, як бажане долі:

Не намагайся, щоб те, що стається, ставалось як ти хочеш, а бажай щоб те, що стається, ставалось так, як воно стається, і ти будеш щасливим[396].

Тут маємо повне обертання способу бачити речі. Ми переходимо від «людського» бачення реальності — бачення, в якому наші ціннісні судження залежать від соціальних умовностей чи від наших пристрастей, до «природного», «фізичного» бачення речей, де кожна річ розглядається з погляду природи та всесвітнього Розуму[397]. Стоїчна байдужість глибоко відрізняється від байдужості піроністів. Для піроніста все є байдужим, оскільки про жодну річ не можна знати, є вона доброю чи поганою. Існує лише одна річ, яка не є байдужою — це сама байдужість. Для стоїка такою річчю буде моральний намір, який є добрим сам по собі, незалежно від того, яким би не був його предмет, і котрий запрошує людину змінити саму себе та своє ставлення до світу. Щодо власне байдужості, вона полягає в тому, щоб не встановлювати різницю, але хотіти і навіть любити однаковою мірою все те, що бажане долі.

Однак, тоді можна себе запитати, як стоїк може орієнтуватися в житті, якщо все, окрім морального наміру, є байдужим? Чи може він одружуватися, здійснювати політичну або ж професійну діяльність, чи служитиме своїй батьківщині? Саме тут постає суттєва деталь морального вчення стоїків: теорія «обов’язків» (а не обов’язку взагалі) чи «властивих дій»[398]. Ця теорія дає добрій волі змогу віднаходити предмети для вправ, керуватися кодексом практичної поведінки і надавати відносної цінності байдужим речам, які в принципі позбавлені цінності.

Щоб розробити цю теорію «обов’язків», стоїки повертаються до їхньої засадничої інтуїції інстинктивної та первісної злагоди всього живого з самим собою, що виражає глибинну волю природи. Живі істоти мають вроджений потяг до збереження себе та до відторгнення усього, що загрожує їхній цілісності. З появою у людини розуму природний інстинкт стає свідомим та обґрунтованим вибором; потрібно обирати те, що відповідає природним схильностям: любов до життя, наприклад, любов до дітей, любов до співгромадян, засновану на інстинкті соціальності. Одружуватися, здійснювати політичну діяльність, служити своїй батьківщині — усі ці дії, таким чином, будуть властивими людській природі та матимуть цінність. «Властиву дію» характеризує те, що вона частково залежить від нас, оскільки це дія, що передбачає моральний намір і частково не залежить від нас, адже її успішність визначається не лише нашою волею, але іншими людьми чи обставинами, зовнішніми подіями, зрештою, долею. Ця теорія обов’язків чи властивих дій дає філософу змогу орієнтуватися в непевності щоденного життя, пропонуючи правдоподібний вибір, який наш розум може виправдати, хоча ніколи немає певності, що це робиться добре. Насправді, тут важить не результат, завжди непевний, не ефективність, але намір зробити добре[399]. Стоїк завжди діє «за умови», кажучи собі «я хочу зробити це, якщо це відповідає долі». Якщо це не відповідає долі, він намагатиметься досягнути успіху іншим способом або покориться долі, «бажаючи того, що стається».

Стоїк завжди діє «за умови», але він діє, бере участь у соціальному та політичному житті. Тут маємо ще один важливий пункт, який відрізняє його від епікурейця, котрий, в принципі, позбавляється всього, що може спричинити турботу. Стоїк діє не згідно із власним матеріальним чи навіть духовним інтересом, а незацікавлено, на користь людської спільноти:

Жодна школа не має більше доброти чи лагідності, жодна не має більше любові до людей та уваги до спільного блага. Вона визначає нам за мету бути корисним, допомагати іншим та турбуватися не лише про себе, а про всіх загалом і про кожного зокрема[400].

Вправи

Внаслідок втрати більшої частини написаного засновниками секти[401], Зеноном та Хрісіппом, у випадку стоїцизму ми маємо набагато менше свідчень про духовні вправи, що практикувалися у школі, ніж у випадку епікурейства. Найцікавіші з них — свідчення Цицерона, Філона Александрійського, Сенеки, Епіктета, Марка Аврелія, є відносно пізніми, але вони цілком правдоподібно розкривають для нас попередню традицію, сліди якої можна бачити в окремих фрагментах Хрісіппа і навіть Зенона. Відтак, здається, що у стоїцизмі частини філософії є не лише теорійними дискурсами, але й темами вправ, які повинні були практикуватися конкретно, коли хтось хотів жити відповідно до філософії.

Так, логіка не обмежується абстрактною теорією обґрунтування чи навіть шкільними вправами із силогістики, тут існує щоденна практика логіки, яка застосовується до проблем повсякденного життя, в якій логіка виявляється опануванням внутрішнього дискурсу. Це необхідно з огляду на те, що, відповідно до Сократового інтелектуалізму, стоїки вважали, ніби людські пристрасті зумовлені поганим використанням цих внутрішніх дискурсів, тобто помилками судження та обґрунтування. А отже, потрібно наглядати за внутрішнім дискурсом, щоб бачити, чи не втручаються в нього помилкові ціннісні судження, додаючи, таким чином, до розуміючої репрезентації щось стороннє. Марк Аврелій радить виробляти для себе своєрідну «фізичну» дефініцію предмета, який постає перед нами, тобто події чи речі, що провокує наші пристрасті: «Бачити його самим по собі, таким, яким він є у своїй сутності, у своїй наготі, і називати його властивою йому назвою»[402]. Насправді, така вправа полягає у тому, щоб триматися реальності — такої, як вона є, не додаючи туди ціннісних суджень, пов’язаних з умовностями чи пристрастями:

лямована [імператорським — П.А.] пурпуром тога — то овеча вовна, змочена кров’ю м’якуна; а щодо тілесного співжиття — що це натирання нутрощів, а далі трохи корчів і натирання слизу[403].

Тут логічна вправа стосується царини фізики, оскільки таке визначення дається з точки зору природи, без жодного суб’єктивного чи антропоморфного погляду. Це означає, що фізика стоїків, так само як і логіка, є не просто абстрактною теорією, а темою для духовної вправи.

У вправлянні на тему фізики перша вправа полягає у визнанні себе частиною Цілого, у піднесенні себе до космічної свідомості, у зануренні в тотальність космосу. Розмірковуючи над фізикою, стоїки намагаються побачити усі речі з точки