Читати книгу - "Миротворець"

зробивши революції в кіберпросторі. Ще прийде час, думав він. Прийде час, і Артьом повернеться в це русло, якщо не до Хронокосмосу, то до зйомок фільму про міст Рами, якщо не фільму — тоді до музики, але він іще зробить свою революцію. Зараз йому тільки двадцять чотири, життя загартує його, зробить досконалим, як алмаз.

Не те, що він. Промах еволюції. Помилка генів. Дитя заводів і фабрик.

Раскатов каявся.

Відколи він зустрівся із самим собою, справжнім собою у власному серці, він розпочав дивну, не визначену в термінах і цілях мандрівку вглиб свого життя. Все, що він бачив за собою — це купу помилок, яких він припустився. Раскатов часом закривався у себе в кімнаті та плакав, подумки просячи пробачення в людей, яким причинив зле. Особливо часто пригадувалися батьки, надто ж батько, який, окремо від матері, досі жив на свою пенсію десь на дачі біля Одеси, старий чоловік з важкою долею заводського робітника. Старий чоловік із грубими руками, який був безпорадним перед словами «віндсерфінг», «дахаб», «ко самуї». Раскатов відчував, що його борг перед цим чоловіком — неоплатний. Не було де взяти кредиту, аби оплатити борг перед цим старим чоловіком із руками в наколках. Та й що йому казати батькові: невже купити пляшку і прийти з нею до батька на дачу і сказати — випʼємо, батя, випʼємо і поговоримо?

Розчавлений цими думками, Раскатов почував себе так, ніби він проколупав діру в дамбі, яка стримувала більше води, ніж він припускав. Іноді ця вода виходила йому через очі, іноді зупинялася важкими загуслими шматками десь у горлі.

Іноді, коли, здавалося, гіркота ставала його природою, і він припиняв боротися з нею, щось мінялося в ньому, і там, де щойно було гірко і боляче, раптом розпливалася тепла насолода, тож Раскатов заспокоювався. Так він дізнався, що в його мандрівці був сенс — був сенс перепливати ці ріки отрути, аби на іншому березі знайти відпочинок у солодкому, остаточному смакові каяття.

Якось, коли вже почалися перші дні вересня і в містечко почали заїжджати туристи, Вероніка сказала, що в неї закінчилася фарба. Їй потрібна була золота фарба, аби закінчити кільчастий панцир на святому Христофорі. Раскатов чув, що десь в Асалі є крамничка, де можна було знайти щось схоже на золоту фарбу.

Був полудень — наближався час обіду. Раскатов вирішив перейтися спекою до Асали, аби захопити дорогою якихось продуктів на обід.

Курна дорога, засипана сміттям, вела його вглиб району, де мешкали корінні дахабці. Маленькі крамнички з сантехнікою, продуктами і килимами залишилися позаду. Попереду — тільки низькі паркани, зарослі бугенвіліями, і невисокі, зведені за бедуїнськими проектами будинки. Побачивши в кінці вулиці зграю собак, Раскатов підібрав кілька великих каменів — у таку спеку вони ставали геть дурними. Крім того, тут, у глибокій Асалі, вони почували себе вправі помститися за всі страждання, завдані їм бедуїнськими дітьми.

Асала була безлюдною. Гуділа спека, зосереджено мовчали скелі на краю міста, небо вгиналося донизу під вагою власної блакиті, а всі тіні ополудні були тут короткими і покірними, як справжні мусульмани.

Серед несподіваних поворотів Раскатов врешті знайшов крамничку, яка за щасливим збігом обставин виявилася відчиненою. Її дивний асортимент свідчив на користь відірваності тутешніх закапелків навіть від життя Дахаба: поруч із хустинами та обручами на голову продавалися нечищена оливкова олія, парфуми для мечеті, дещо із сантехніки. Серед товару, о диво, була і золота фарба. Оскільки вона стояла поруч із чорною сурмою та хною, Раскатов дійшов висновку, що вона мала особливе призначення в житті мусульманської жінки.

Уже розраховуючись за фарбу, Раскатов відчув спиною, як у приміщення зайшов новий покупець і пристойною арабською попросив півкіло кави, сірників і хумусу. Раскатов озирнувся: за ним, не звертаючи на Раскатова жодної уваги, стояв Смоковнік — засмаглий, розпатланий, у шортах, але й у сорочці з піднятим до вух комірцем. Продавець, здається, добре знав Смоковніка. Здивований від зустрічі, Раскатов не зауважив, що стоїть у крамничці, навіть коли хлопець забрав свій товар і пішов.

Раскатов настільки звикся з думкою про Смоковніка, що той став невидимою частиною його життя. Щодня, коли до нього приходила Вероніка, Раскатов думав про нього, думав про Смоковніка, який перебуває не в Сирії, не в Ірані, а тут, неподалік, десь на Мубарраку, пише свій роман і не бажає бачитися з дівчиною, вагітною від нього, яка приїхала за тридевʼять земель, із самої Москви, аби почути істину. Раскатов вибудував собі досить чіткий образ Смоковніка — пещеного, чуттєвого, самозакоханого, безвідповідального. Зрештою, по якімсь часі Смоковнік перестав викликати у нього таке роздратування, і Раскатов прийняв його як частину свого дивного, покрученого життя.

Не думаючи над тим, що він робить, Раскатов пішов слідом за Смоковніком. Він переслідував хлопця, може, зо три квартали. Смоковнік ішов, не озираючись, не відчуваючи на собі його погляду. Раскатов тримався на порядній відстані, аби в разі чого можна було вдати з себе випадкового перехожого.

Смоковнік звернув на бічну вуличку і зайшов у тінисте подвірʼя, закривши за собою хвіртку.

Раскатов підійшов до брами, трохи вагаючись, тримаючи в руках золотисту фарбу, і зрештою, теж зайшов.

12

Раскатов постукав у двері.

— Ман гунак? — спитав Смоковнік арабською, відчиняючи двері. — Гу із зеер?

— Відчиняй, це від Вероніки.

Смоковнік відчинив двері та здивовано подивився на Раскатова. Раскатов, відчуваючи за собою правду покаянь і вагу сліз Вероніки, твердо глянув в очі Смоковніку.

Одначе Смоковнік витримав його погляд без особливих зусиль.

— Заходь, — запросив він його. — Проходь у сад, я зроблю нам кави.

Раскатов, трохи здивований, пройшов повз робоче місце Смоковніка — ввімкнутий компʼютер посеред творчого безладу кімнати: розкидані книжки, одяг, газетка з папіросними гільзами і гіркою трави, немиті чашки з-під кави, переповнена попільничка. Раскатов відчув себе допущеним до якоїсь особливої, можливо й не дуже значущої, але святині — житла письменника. Он як живуть справжні письменники, подумав він. У куті кімнати стояв знаменитий акордеон Смоковніка. На хвилю Раскатов відчув приступ заздрості.

Відсунувши протимоскітну сітку, Раскатов вийшов у садок. Під бугенвілією у цвіту стояли кавовий столик і пара плетених фотелів. Тут теж була повна недопалків попільниця, зроблена з мушлі, і не надто чиста склянка з водою. У садочку добряче смерділо котячими відмітками. Пара великих мушель і засушених морських їжаків лежали на підвіконні, нагадуючи про близькість моря.

Раскатов сів у фотель і взяв до рук записник, погортав його. Сторінки було списано іноземними