Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

— І вона не бачила тіла Джо.

— Ще раз можеш повторити?

— Керолайн. Тіло Джо вона не бачила. І тіло Ендрю. Вона хотіла цього, аби поставити крапку. Але Ендрю помер у морі. Вона так і не побачила тіло. Джо вбили. Його тіло вона теж не побачила.

— Не доганяю, — сказав Шейн. — Чому вона не бачила тіло Джо?

— Родина їй не дозволила, щось таке. Я не знаю. Але подивися на це з її точки зору. Двоє мертвих братів. І жодного мертвого тіла. Керолайн ніколи не бачила жодного з них у труні.

Запанувала мовчанка, але тепер Шейн зрозумів. Керолайн зачепила Майю за живе, заговоривши про потрібність бачити тіло. Майя та Шейн незліченну кількість разів бачили таке на службі за кордоном. Коли солдат помирав у бою, його рідні часто не могли прийняти його смерть, доки не бачили остаточний доказ.

Мертве тіло.

Може, Керолайн мала рацію. Може, саме тому зародилася солдатська традиція повертати додому всіх, навіть мертвих.

Тишу порушив Шейн.

— Тож у Керолайн проблеми з визнанням смерті Джо.

— У неї проблеми з визнанням обох смертей, — сказала Майя.

— І вона вважає, що детективу, який розслідує смерть Джо, платить її родина.

Саме тоді до Майї дійшло, так раптово, що вона мало не впала.

— О ні…

— Що?

Майя ковтнула слину. Намагалась обдумати все, упорядкувати думки. Човен. Штурвал. Трофеї з риболовлі…

— Semper paratus, — сказала вона.

— Що?

Майя зустрілася поглядом із Шейном.

— Semper paratus.

— Це латина, — сказав Шейн. — Означає «завжди готовий».

— Ти знаєш?

Човен. Трофеї з риболовлі. Штурвал та рятівні кола. Але здебільшого перехрещені якорі. Майя припустила, що вони говорять про службу у BMC. Часто так і буває. Але ще дехто використовує перехрещені якорі для відзнаки старшин боцманської команди.

Шейн кивнув.

— Це девіз берегової охорони.

Берегова охорона.

Гілка збройних сил, під юрисдикцією якої і міжнародні, і внутрішні води. Берегова охорона займалась усіма смертями у відкритому морі…

— Майє?

Майя розвернулася до нього.

— Мені потрібна ще одна послуга, Шейне.

Він промовчав.

— Треба дізнатися, хто очолював розслідування смерті Ендрю Буркетта в морі, — сказала вона. — Треба дізнатися, чи не був це офіцер берегової охорони на ім’я Том Дуґласс.

Розділ 17

Укладати Лілі спати було просто. Майя чула численні жахливі історії про малюків, які перетворювали це на кошмар. Але не Лілі. Завжди здавалося, що день їй набрид і вона готова лишити його позаду. Щойно її голова торкалася подушки, без жодних суперечок дівчинка засинала. Але сьогодні після того, як Майя поклала її у ліжечко, Лілі попросила:

— Казку.

Майя почувалася виснаженою, але хіба це не одна з радостей материнства?

— Звісно, сонечку, що тобі почитати?

Лілі вказала на книжку Дебі Гліорі.[35] Майя почала читати, сподіваючись, що книжка спрацює як гіпноз чи нудний колега і очі Лілі затягне сонне марево перед тим, як вони заплющаться на всю ніч. Але книга мала цілком протилежний ефект — вона заколисувала Майю, а Лілі штурхала її, щоб та не заснула. Нарешті Майя таки дочитала казку, згорнула книжку, почала підводитись, а тоді Лілі запротестувала:

— Ще, ще.

— Уже пора спати, люба.

Лілі заплакала.

— Страшно!

Майя знала, що не варто в такі моменти дозволяти дитині залишатись у себе, але ці підручники для батьків забувають, що всі людські істоти, навіть батьки, обирають найлегший шлях, коли вони і без того виснажені. Ця дівчинка втратила тата. Звісно, вона надто маленька, щоб це усвідомити, але ж мають бути певні речі, підсвідомий біль, якесь примітивне розуміння, що не все добре.

Майя підняла Лілі на руки.

— Ходімо, будеш спати зі мною.

Вона віднесла доньку до спальні, обережно поклала її на сторону ліжка, де спав Джо. Розклала подушки з краю ліжка, утворивши своєрідний бар’єр, і для перестрахування ще кілька поклала на підлогу на той випадок, якщо Лілі перекотиться через цю убогу барикаду. Майя вкрила її, підгорнула ковдру під підборіддям дочки й відчула один із тих раптових моментів, відомих усім батькам, коли тебе повністю захоплює любов до дитини, коли ти дивишся на неї з благоговінням, відчуваєш, як хвиля здіймається всередині, і так хочеться за неї триматися, але водночас любов і страх втратити цю маленьку людину лякають мало не до паралічу. І питаєш себе: як можна знову розслабитися, знаючи, наскільки небезпечний цей світ.

Лілі заплющила очі й заснула. Майя не поворухнулася, вдивлялась у личко своєї донечки, переконуючись, що та дихає рівно й глибоко. На щастя, зателенькав мобільний і порушив зачарування.

Майя сподівалася, що це Шейн з відповіддю щодо Тома Дуґласса, хоча він і попередив, що до ранку не зможе продивитися записи з його справи. Вона вхопила телефон і побачила на екрані ім’я Алекси, своєї небоги. Трохи запанікувавши, бо це ще одна людина, яку вона ніяк не могла втратити, Майя мерщій натиснула зелену кнопку.

— Усе гаразд?

— Ну… так, — сказала Алекса. — Чому б ні?

— Так, просто, — чорт, Майя мусила опанувати себе. — Як справи, мала? Потрібна допомога з домашнім завданням?

— Авжеж, якби була потрібна, хіба я тобі дзвонила б?

Майя розсміялась.

— Твоя правда.

— Завтра День футболу.

— Перепрошую?

— Це така фігня, яка проводиться в місті: усі класи грають у футбол, продаються всілякі сувеніри, стоїть надувна гірка, ярмарок і все таке. Тобто для малюків це весело.

— Гаразд.

— Я знаю, ти казала, що маєш справи, але я сподівалася, що, може, ви з Лілі прийдете.

— О.

— Тато з Деніелом теж будуть. Він грає о десятій, моя гра — об одинадцятій. Ми погуляємо з Лілі, зробимо їй тваринку з кульки, — містер Ронковіц, мій вчитель англійської, робить їх для всієї малечі, — покатаємося з гірки. Може бути весело. Ми за нею скучили.

Майя подивилася на Лілі, яка спала поряд із нею. Непереборне почуття знову охопило її.

— Тітко Майє?

Алекса з Деніелом — кузени Лілі, вона їх обожнює. Майя хотіла, насправді — потребувала того, щоб вони були важливою частиною її життя.

— Я рада, що Лілі вже спить, — сказала вона Алексі.

— Що?

— Бо якби я їй сказала, що завтра ми побачимося з її кузенами, вона би так стрибала, що вкласти її вже не вийшло б.

Алекса розсміялася.

— Чудово, то побачимося зранку? Свято на головній площі.

— Зрозуміло.

— О, і щоб ти знала: мій придуркуватий тренер теж там буде.

— Не переймайся. Здається, ми з ним порозумілися.

— Добраніч, тітко Майє.

— Добраніч, Алексо.

Ніч минула жахливо.

Атака звуків почалася, коли Майя вже балансувала на тонкій межі між свідомістю