Читати книгу - "Тринадцять загадкових випадків"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Але що ж там сталося насправді?
— Хто знає? — Сер Генрі стенув плечима. — Хтось штовхнув його в спину? Мотузка або шворка, натягнута над верхньою приступкою сходів, а потім прибрана звідти? Про це ми ніколи не довідаємось.
— Але ж ви не вірите в те, що то був просто нещасливий випадок? Звідки у вас така впевненість? — запитав доктор Ллойд.
— Це досить довга історія, але ви маєте рацію: ми цілком переконані в тому, що то був не просто нещасливий випадок. Як я вже вам сказав, ми не маємо жодних шансів добутися до автора того злочину — докази були б надто хисткими й непевними. Але існує інший аспект тієї справи — справи, про яку я тепер говорю. Річ у тому, що було четверо людей, які могли утнути той трюк. Один із них винний; але троє інших невинні. І поки істину не буде встановлено, тим трьом судилося ходити під жахливою тінню сумніву.
— Я думаю, вам ліпше розповісти нам свою довгу історію, — сказала місіс Бентрі.
— Зрештою, я можу значно її скоротити, — сказав сер Генрі. — Принаймні дуже стисло подати її вступну частину. Тут ішлося про таємне німецьке товариство — Schwarze Hand[4] — щось подібне до Каморри[5] або до того, як люди уявляють собі Каморру. Воно діяло засобами шантажу й терору. Ця організація утворилася відразу після війни[6] й набула надзвичайно великого впливу та великих масштабів. Безліч людей стали її жертвами. Влада була неспроможна ліквідувати її, бо таємниці ретельно охоронялись, і було майже неможливо знайти людину, яку можна було б примусити зрадити їх. В Англії майже нічого не було відомо про це товариство, але в Німеччині воно вселяло страх, який майже паралізував людей. Урешті, його зламали й розсіяли зусиллями фактично однієї людини, доктора Розена, котрий одного часу досяг великих успіхів як працівник секретної служби. Він став членом того товариства, глибоко проник у його внутрішні кола й зіграв, як я вже сказав, головну роль у його падінні.
Але внаслідок усіх тих подій він став людиною надто помітною, і було вирішено, що для нього буде розумним покинути Німеччину — принаймні на певний час. Він прибув до Англії, і ми одержали від берлінської поліції листа, в якому нас просили взяти його під свою опіку. Він був у нас і мав особисту розмову зі мною. Він дивився на життя спокійним поглядом людини, що змирилася зі своєю долею. Не мав жодних сумнівів щодо того, яке майбутнє його чекає.
«Вони доберуться до мене, сер Генрі, — сказав він. — У цьому немає жодного сумніву — Він був великим чоловіком із гарною головою й дуже глибоким голосом, і лише легкий гортанний акцент свідчив про його національність. — Це неминуче станеться. Але мені байдуже, я готовий. Я знав, що йду на ризик, коли розпочав цю справу. Я зробив те, що мав намір зробити. Та організація вже ніколи не зможе зібратися докупи. Але чимало з її членів залишилися на волі, і вони здійснять ту єдину помсту, що їм доступна, — заберуть моє життя. Це лише питання часу; але я хотів би, щоб цей час розтягся якомога надовше. Річ у тім, що я збираю й хочу опублікувати надзвичайно цікавий матеріал — результат моєї діяльності протягом усього мого життя. Я хотів би, якщо пощастить, устигнути завершити свою справу».
Він говорив дуже просто, з якоюсь величчю, котрою я не міг не захоплюватися. Я сказав йому, що ми вживемо всіх заходів обережності, але він відмахнувся від моїх слів.
«Одного дня, раніше чи пізніше, вони доберуться до мене, — повторив він. — Коли цей день настане, не журіться й не докоряйте собі. Я не сумніваюся, що ви зробите все можливе».
Потім він розповів мені про свої плани, які були досить простими. Він збирався купити невеличкий котедж у сільській місцевості, де міг би спокійно жити й далі продовжувати свою роботу. Зрештою він обрав село Кінґз-Нейтон, у графстві Сомерсет, яке було на відстані семи миль від залізниці й у дивовижний спосіб не зачеплене цивілізацією. Він купив дуже гарний котедж, дещо перебудував його, внісши в нього кілька вдосконалень та перемін, й оселився в ньому, цілком задоволений своїм новим життям. Його домашнє оточення складалося з його племінниці Ґрети, секретаря, старої німецької служниці, яка вірно служила йому впродовж майже сорока років, і майстра на всі руки та садівника, уродженця Кінґз-Нейтона.
— Четверо підозрюваних, — тихо промовив доктор Ллойд.
— Достоту так. Четверо підозрюваних. Більш мені немає чого сказати. Життя мирно тривало в Кінґз-Нейтоні протягом п'ятьох місяців, а потім було завдано удару. Одного ранку доктор Розен упав зі сходів і був знайдений мертвим десь за півгодини. У той час, коли мав статися нещасливий випадок, Гертруда була на кухні, двері були зачинені, і вона нічого не чула — так вона каже. Фройляйн Ґрета була в саду, де вона висаджувала в ґрунт цибулини тюльпанів — знову ж таки, так вона каже.
Садівник, Добс, був у садовому сарайчику, де він снідав — так він каже; а секретар вийшов прогулятись, і знову ж таки ми маємо лише його слово, яке стверджує цей факт. Жоден із чотирьох не має алібі — ніхто не може підтвердити слова іншого. Але одна річ є очевидною. Ніхто чужий не міг цього зробити, бо чужинця в маленькому селі Кінґз-Нейтон помітили б відразу. І парадні двері, і двері заднього ходу були замкнені, кожен із мешканців будинку мав свого власного ключа. Тож ви бачите, що ці факти звужують кількість підозрюваних до цих чотирьох. А проте кожен із них, як здається, перебуває поза підозрою. Ґрета — дитина його рідного брата. Гертруда має сорок років вірної служби. Добс ніколи не бував поза межами Кінґз-Нейтона. А Чарлз Темплтон, секретар…
— Атож, — урвав його полковник Бентрі, — що ви можете сказати про нього? Саме він і здається мені тією особою, на яку падає підозра. Що ви знаєте про нього?
— Саме те, що я про нього знаю, і робить його цілком непідсудним — принаймні робило на той час, — сказав сер Генрі з цілковитою переконаністю в голосі. — Річ у тім, що Чарлз Темплтон був одним із моїх людей.
— Он як! — мовив полковник Бентрі, для якого така відповідь стала цілковитою несподіванкою.
— Атож. Я хотів, щоб хтось із моїх людей був на місці й водночас не хотів, щоб у селі почалися про це балачки. Розенові справді був потрібен
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тринадцять загадкових випадків», після закриття браузера.