Читати книгу - "Знамення Долі"

— З центру всесвіту, — відповів я.

Потім поспішно додав:

— Із Сан-Франциско.

— Я там бувала. А чим ви займаєтеся?

Я придушив раптове бажання сказати, що я чарівник, і замість цього розповів про свою недавно залишену роботу в «Гранд Дизайн».

Вона, як я дізнався в свою чергу, була спочатку манекенницею, потім агентом з продажу у великому універмазі, а тепер управляла невеликим антикварним магазином.

Я кинув погляд на годинник.

Було без чверті одинадцять.

Вона перехопила мій погляд.

— Здається, ми обидва чекали марно, — сказала вона.

— Певно, — погодився я. — Але нам слід дати їм шанс до одинадцяти. Будемо шляхетні.

— Я згодна.

— Ви вже вечеряли?

— Давно.

— Зголодніли?

— Трохи. А ви?

— Теж трохи. Я помітив, що дехто тут вечеряє. Зараз я справлюся.

Я дізнався, що ми можемо отримати сендвічі, і роздобув два, і навіть з салатом.

— Сподіваюся, ваше побачення не повинно було включати пізню вечерю? — запитав я.

— Речі про це не було, і мені все одно, — відповіла вона.

Вона спробувала сендвіч.

Одинадцять годин. Стрілка прийнялася відраховувати хвилини останньої години доби. Я прикінчив сендвіч разом з пивом і повторювати вже не хотів.

— Що ж, принаймні, вечір не пропав даром, — сказала вона.

Я дивився на її вії, тому що мені це було приємно. Косметику вона не вживала, або її не було помітно, але ніякого значення це не мало.

Я вже майже було зібрався простягнути руку і накрити її долоню своєю, як вона знову мене випередила.

— Що ви думали робити сьогодні ввечері? — Запитав я.

— Ну… трохи потанцювати, кілька келихів вина, можливо погуляти при місяці. Всякі такі дурниці.

— У сусідньому залі грає музика. Підемо?

— Так! — Відповіла вона. — Чому б і ні?

Коли ми попрямували до виходу з бару, я почув голос Фіони, що долинув до мене як шепіт.

— Мерлін, якщо ти покинеш зображення на Карті, я втрачу з тобою зв'язок!

— Зачекайте хвилинку, — сказав я.

— Що? — Перепитала Мег.

— Е-е-е… я хотів би спочатку зайти в кімнату для чоловіків.

— Це ідея. Я зроблю те ж саме. Зустрінемося в холі через пару хвилин?

У потрібному мені місці в цей момент нікого не виявилося, але я все-таки зайняв кабінку на випадок, якщо хто-небудь сюди забреде.

Потім я відшукав в колоді Карту Фіони й за секунду зв'язався з нею.

— Послухай, Фі, — почав я, — напевно, сьогодні вже ніхто не з'явиться. Але інша частина вечора, здається, обіцяє бути вельми милою. Чому б мені не провести приємний вечір, раз вже я тут? Тому я дякую тобі за допомогу, а сам я скоро повернуся додому.

— Не знаю… — Сказала вона. — Мені не подобається, що ти йдеш з незнайомою людиною. За таких обставин, можливо, небезпека підстерігає тебе там зовсім поруч.

— Небезпеки немає, — заспокоїв її я. — У мене є спосіб виявляти ворогів. Я знаю, що небезпеки немає. Крім того, я впевнений, що той хлопець, якого я очікував тут зустріти, залишив цю ідею, коли побачив, що я козирнув у Амбер на його очах. Все буде в порядку.

— Мені твоя витівка не подобається, — вперто повторила вона.

— Я вже великий, Фі. Я можу про себе подбати.

— Сподіваюся, — сухо відповіла Фіона. — Виклич мене негайно, якщо виникнуть проблеми.

— Жодних проблем не буде. Ти можеш спокійно лягти подрімати.

— Виклич мене, коли будеш готовий повернутися. Не бійся мене розбудити. Я хочу сама перенести тебе додому.

— Гаразд, згоден. На добраніч.

— Не втрачай обережності.

— Я ніколи її не втрачаю.

— Тоді на добраніч.

Вона перервала контакт.

Кілька хвилин потому ми вже були серед танцюючих, насолоджуючись музикою, кружляючи, торкаючись один одного. У Мег малася сильна тенденція вести. Ну так і біс з ним, нехай мене ведуть! Часом я навіть намагався не втрачати пильності, але тут не було нічого більш небезпечного, ніж гучна музика і раптовий сміх.

Об одинадцятій тридцять ми на всякий випадок зайшли в бар. Там з'явилося кілька нових відвідувачів, але того, хто призначив зустріч Мег, не було, а мені ніхто навіть не кивнув. Ми повернулися туди, де гриміла музика.

Трохи після опівночі, ми знову заглянули туди, але з тим же результатом.

Тоді ми сіли за столик і замовили по останньому келиху.

— Було дуже весело, — сказала вона.

Вона поклала руку на столик так, щоб мені було легко накрити її своєю долонею. Я так і зробив.

— Так, — відповів я. — Було б просто здорово приходити сюди частіше, але я, на жаль, завтра їду.

— І куди ви прямуєте?

— Назад, в центр всесвіту.

— Шкода, — посміхнулася вона. — Вас не підвезти?

— У будб-яку сторону, але тільки туди, куди їдете ви.

Вона знову посміхнулася і стиснула мою руку.

— Добре, — погодилася вона. — Ходімо, я пригощу вас чашечкою кави.

Ми допили наші келихи і попрямували до стоянки, зупиняючись по дорозі кілька разів, щоб поцілуватися.

Я знову спробував не втрачати обережності, але, здається, на стоянці крім нас нікого не було. Її машиною виявився невеликий червоний «Порше» з опущеним конвертованим верхом.

— Ну от… бажаєте вести? — Запитала вона.

— Ні, краще ведіть ви, а я буду стежити, чи не з'явиться вершник без голови.

— Як?

— Я хочу сказати — це прекрасна ніч, а я завжди мріяв про шофера і щоб він виглядав в точності, як ви.

Ми сіли в машину, і вона включила запалювання. Вела вона, звичайно, дуже швидко.

Дороги були пустельні, і почуття підйому охопило мене. Я підняв руку і викликав з Відображення запалену сигару. Після кількох затяжок відкинув сигару, коли ми з гуркотом долали міст. Я закинув голову і розглядав сузір'я, які за вісім років стали для мене знайомими. Я глибоко зітхнув і повільно випустив повітря. Спробував проаналізувати свої почуття і раптом зрозумів, що я щасливий.

Я вже давно нічого подібного не відчував…

Попереду, над краєм верхівок дерев, з'явився відсвіт вогнів, що відбивалося в нічному небі.

За хвилину ми проїхали поворот, і я побачив, що джерелом світла є невеликий житловий комплекс праворуч від нас.

Мег пригальмувала і повернула.

Вона припаркувала свій «Порше» в нумерованій ніші стоянки, і ми пройшли до під'їзду через коридор, утворений живоплотом. Ліфт дуже швидко виніс нас на потрібній поверх, після того, як вона відкрила замок на вхідних дверях під'їзду, а коли ми опинилися в її квартирі, вона і справді приготувала каву, що було для мене дуже речі. Кава була просто чудовою. Ми сиділи поруч і не поспішаючи пили її…

Одна подія слідувала за іншою. Незабаром ми опинилися в спальні, а наш одяг був складений