Читати книгу - "Ваш покірний слуга кіт"

— Та ні, я трохи не так висловився. Напевне, панночка згодна. Ну, ясна річ… га?.. Пані Канеда сама казала. Мовляв, іноді згадує поганими словами Канґецу-куна…

— Ота дівуля?

— Ага.

— От нахаба! Ти бач, поганими словами обзиває. Як на мене, це свідчить, що вона не хоче виходити за Канґецу.

— Життя — дивна штука. Буває, що й кохану людину навмисне проклинаєш. Хіба ні?

— Де ти здибав таких йолопів?

Видно, господареві нелегко збагнути таємниці людських душ.

— Що ж удієш, коли їх сила-силенна у світі. Правду казати, і пані Канеда так думає: «Напевне, — каже, — донька по самі вуха закохалася, коли обзиває його дурною пикою».

Чудернацьке пояснення так приголомшило господаря, що він утратив мову й тільки некліпно, як вуличний ворожбит, стежив за порухами гостевого обличчя. Судзукі-кун, видно, зметикував, що не виконає доручення, якщо й далі так підуть справи, а тому повернув розмову, як йому здавалось, у зрозуміліше і для господаря річище.

— Хіба ж ти проти, що невістку з такими статками, з такою вродою приймуть у порядний дім? Не заперечую, може, Канґецу й видатна людина, але його становище… о, мабуть, краще змовчати про його становище… Кожен. скаже, що з матеріального боку він їй не рівня. Бачиш, про неї турбуються батьки — умисне відрядили мене до тебе. Хіба це не свідчення її любові до Kaнґeцу-куна, — вправно пояснював Судзукі-кун.

Господар, здається, повірив у щиру любов Канедової доньки, і гість трохи заспокоївся. Але ж побоювався, що господар зненацька вигукне бойовий клич і перейде в наступ, якщо він ловитиме гав. Отож вирішив якнайшвидше скінчити переговори і завершити місію.

— Так от, тепер ти зрозумів, що їм не треба ні грошей, ні багатства, вони прагнуть лише одного — щоб зять посідав становище… ну, мається на увазі титул, науковий ступінь… Вони ладні віддати за нього доньку, як тільки він стане доктором. Не думай, що це марнолюбство… Зрозумій мене правильно… А то ж як пані Канеда до тебе приходила, Мейтей-кун такі дивні речі говорив… Ні, тебе ніхто не звинувачує. Пані Канеда тебе хвалила: мовляв, такий щирий, такий чесний. То все Мейтей-кун… Так от, якщо згадувана особа стане доктором наук, то це піднесе авторнтет і честь родини Канеди в очах суспільства. Як ти гадаєш, чи зможе Мідзусіма-кун найближчим часом подати на захист докторську дисертацію та здобути науковий ступінь?.. Годі казати, якби йшлося тільки про Канеду, то йому не треба ні звання доктора, ні бакалавра. Але ж людська слава… Хіба люди дадуть спокійно жити?

Наслухавшись таких доказів, господар, видно, в душі погодився, що прагнення Канеди мати собі за зята доктора наук небезпідставні. Коли так, то йому закортіло вдовольнити прохання Судзукі-куна. Одне слово, господар був тепер у руках Судзукі-куна. Це й не дивно, адже господар — простодушна й чесна людина.

— У такому разі я пораджу Канґецу, коли навідається, писати докторську дисертацію. Але передусім треба з’ясувати, чи він має намір одружитися з дочкою Канеди.

— З’ясувати? Послухай, якщо так незграбно робити, то діла нам не довести до ладу. Найпевніше — під час звичайної розмови вивідати, що в нього на серці.

— Вивідати?

— Ну, може, я трохи загрубо висловився… Я хотів сказати — поговорити. А з розмови все випливе.

— Може, й випливе, та я от розумію лише те, що мені відверто скажуть.

— Не розумієш — і не треба. Не гаразд, коли такі, як Мейтей, пхають носа в чужі справи й тільки шкодять. Якщо вже не можеш дати Канґецу-кунові доброї поради, то хоч не заважай, це ж його особиста справа… Ні, я не тебе маю на увазі, а Мейтей-куна. Такому як потрапиш на язик, то начувайся.

Судзукі-кун ганив начебто Мейтея, а насправді мав на увазі господаря. Та несподівано, ніби на підтвердження приказки: «Про вовка помовка, а вовк у хаті», разом з поривом весняного вітру, як завжди, через задвір’я до кімнати влетів Мейтей-кун.

— О, в тебе рідкісний гість! До таких, як я, непроханих зайд, Кусямі часто неуважний. До нього не слід приходити частіше, ніж раз на десять років. Цього разу й солодощі кращі, ніж звичайно, — Мейтей безцеремоино напxав у рот пастили. Судзукі-кун сидів ні в сих нів тих, господар посміхався, а Мейтей без упину плямкав губами. Поглядаючи з веранди на те видовище, я дійшов внсновку, що пантоміма — річ цілком здійспенна. Якщо ченці секти Дзен дискутують без слів, обмінюючись думками на віддалі, то чом же ця мовчазна сцена — не сеанс телепатії? Щоправда, надто короткий, але зате який виразник і насичений.

— Я оце недавно подумав, чи ти на все життя забився у провінційну глушину. Аж раптом ти вернувся. Непогано жити довго. Яких тільки щасливих зустрічей не матимеш! Як от з тобою. — Мейтей-кун обходився з Судзукі-куном не менш зухвало, як і з господарем. Зустрінуться приятелі через десять років — ніяковіють, навіть якщо їм доводилося жити під одним дахом і їсти з одного казана. Та не таким удався Мейтей-кун. Ніяк не доберу, з чого б це: з великого розуму чи недоумства?

— Помиляєшся. Я не такий дурник, як ти гадаєш. — Хоч Судзукі-кун і не образився, але помітно непокоївся і нервово перебирав пальцями срібний ланцюжок.

— Ти приїхав на електричці? — несподіваио задав дивне питання господар.

— Ви що, думаєте, я зайшов, щоб з мене глузували? Хоч ви маєте мене за провінціала… все-таки в мене шістдесят акцій акціонерного товариства міских трамвайних ліній.

— Оце так! А в мене їх було вісімсот вісімдесят вісім з половиною, однак зосталася тільки половина, бо решту, здається, міль сточила. Шкода, що ти раніше не приїхав у Токіо, я б тобі був віддав тих десять, яких тоді вона ще не пожерла.

— А тобі, бачу, й зараз пальця в рот не клади. Але жарти жартами, а тримати акції — вигідно, щороку їхня вартість зростає.

— Авжеж, навіть з половини через тисячу років я так розбагатію, що доведеться для добра будувати три комори. Ми з тобою люди сучасиі, заповзятливі — маху не дамо в такому ділі. От лише жаль таких, як Кусямі. Вони думають, що акція — начебто побратим редьки [111], - проказав Мейтей і, взявши ще одну пастилу, глянув на господаря. А той і собі, заразившись Мейтеєвим апетитом, потягся до тарілки, — адже все позитивне на світі має право на наслідування.

— Та годі з тими акціями. Мені от хотілося провезти Соросакі на трамваї хоч один раз, — сказав