Читати книгу - "Запізніла розплата"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я маю слушність, чи не так? І оскільки не виключено, що ви можете спробувати стежити за мною, начепивши на себе, аби зробитись невпізнаним, якусь чудернацьку бороду, котра одразу ж, певна річ, приверне до себе загальну увагу, вважаю за краще, аби ми їхали разом. Мені було б дуже неприємно, аби хтось глузував з вас.
— В такому разі вважаю за необхідне попередити вас…
— Знаю, все знаю! Ви — мій ворог. Ну що ж, будьте моїм ворогом. Це мене аж ніяк не турбує.
— Не заперечую. Головне, щоб усе було чесно й благородно.
— Як і всі англійці, ви прихильник чесної гри! А тепер, коли ваше сумління заспокоїлось, рушаймо без затримок. Часу у нас обмаль. Ми були в Англії недовго, але більше ніж досить. Тепер я знаю те, про що хотів довідатися.
— І однак… — почав було я і затнувся.
— І однак — заспокойтесь! Безсумнівно, вас цілком задовольняє роль, яку ви граєте. А щодо мене… я постійно думаю про Жака Рено.
Жак Рено! Почувши ці слова, я здригнувся. Я зовсім забув про нього. Жак Рено у в'язниці, і йому загрожує гільйотина. І те, що я зробив, постало переді мною у зловісному світлі. Я міг врятувати Беллу, але, добиваючись цього, ризикував відправити на смерть невинну людину. З жахом відігнав від себе страшну думку. Цього не буде! Певна річ, хлопця визнають невинним! Та мене знову огорнув холодний острах: а що, коли ні? Хіба можу я взяти таке на свою совість?.. Треба було прийняти рішення: Белла чи Жак Рено? Серце підказувало, що я повинен будь-якою ціною врятувати дорогу мені дівчину. Та коли мої дії загрожують життю іншої людини, тоді все міняється.
Що б сказала сама Белла? Я пам'ятав, що ні словом не прохопився про арешт Жака Рено. Дотепер вона була у повному невіданні, що її колишній милий у в'язниці по обвинуваченню в злочині, котрого він не вчинив. А коли дізнається, як реагуватиме, як діятиме? Чи погодиться рятувати своє життя за рахунок його? Певна річ, дівчина не повинна робити нічого необачного. Можливо, Жака Рено виправдають без її втручання. А що, коли його засудять? Страшна проблема, яку важко розв'язати. Дівчині, на мою думку, смертна кара не загрожувала. Коли на лаві підсудних сидітиме вона, всі обставини злочину виглядатимуть інакше Вона може довести, що зробила це з ревнощів, у стані граничного збудження. Її молодість і краса стануть її союзниками. Той факт, що, припустившись трагічної помилки, вона замість Жака Рено вбила його батька, не змінить мотивів злочину. Та в будь-якому випадку, як би поблажливо не ставився до неї суд, на дівчину чекають довгі роки ув'язнення.
Ні, Беллу необхідно захистити. І водночас треба врятувати Жака Рено. Я не знав, як це можна зробити. Єдине, що лишалося, так це покластися на Пуаро. Як би не розгорнулися події, він врятує невинного. Завдання, безперечно, надзвичайно складне, та він упорається з цим. І коли Белла залишиться поза підозрою, а Жака Рено виправдають… Так я заспокоював себе, а все ж серце стискалося від крижаного страху.
«РЯТУЙТЕ ЙОГО!»
Ми вирушили з Англії вечірнім пароплавом і наступного ранку були в Сент-Омері, де сидів у в'язниці Жак Рено. Не гаючи часу, Пуаро подався до пана Оте. Оскільки він, здавалося, не мав нічого проти моєї компанії, я пішов разом із ним. Після деяких формальностей нас провели до кабінету слідчого. Він щиросердо привітався з нами.
— Мені казали, що ви повернулися до Англії, пане Пуаро. Радий пересвідчитись у протилежному.
— Я їздив туди, пане. Але дуже ненадовго. З приводу другорядного питання, та, сподіваюся, воно допоможе розв'язати основну проблему.
— Ну і як, успішно?
Пуаро знизав плечима. Пан Оте важко зітхнув:
— Боюсь, нам доведеться відмовитися від розслідування цієї справи. Ця тварюка Жіро, безперечно, розумна людина, помилок він не робить.
— Ви так думаєте?
Тепер довелося слідчому знизати плечима.
— А ви можете дійти іншого висновку?
— Відверто кажучи, багато пунктів у його теорії здаються неясними.
— Наприклад?
Та з Пуаро не так легко щось витягти.
— Я не можу перелічити їх зараз, — зауважив він. — Це моє загальне враження. Молодий Рено сподобався мені, і було б дуже неприємно повірити, що він справді вчинив такий злочин. Між іншим, що він каже на своє виправдання?
Слідчий спохмурнів:
— Не розумію його. Складається враження, що він не здатен захищатись. Дуже важко було примусити його відповідати на запитання. Обмежується загальними запереченнями або ж уперто мовчить. Я допитуватиму його ще й завтра. Можливо, ви бажаєте послухати?
Ми охоче прийняли запрошення.
— Трагічна справа, — зітхнувши, промовив слідчий. — Мені дуже шкода пані Рено.
— Як вона почувається?
— Все ще непритомна. Та це прояв милосердя божого. Такий стан позбавляє бідну жінку багатьох неприємностей. Лікарі кажуть, що небезпеки нема, та коли вона прийде до тями, її не можна буде хвилювати. Гадаю, не тільки падіння, але й психічний шок спричинилися до її теперішнього стану. Було б жахливо, якби вона втратила розум. Та мене б це нітрохи не здивувало.
Пан Оте відкинувся на спинку стільця, похитуючи головою, замислився. Лише по паузі рішуче сказав:
— О, згадав! У мене ж для пас лист, пане Пуаро. Зараз, зараз… — Він став порпатися серед паперів на столі. Нарешті передав Пуаро невеличкий пакетик. — Його надіслали в іншому конверті з тим, щоб я переадресував вам. Та оскільки ви не залишили адреси, я не зміг одразу ж виконати прохання.
Пуаро з подивом і цікавістю вивчав конверт, на якому було написано великими, з нахилом літерами його ймення. Кореспондент, певно, жінка, до того ж, судячи по почерку, іноземка. Пуаро не розпечатав конверта, а поклав до кишені.
— До завтра. Дуже вдячний за гостинність і дружелюбність.
— Що ви! Завжди до ваших послуг.
Виходячи з будинку, ми зустріли Жіро. Одягнутий ще вишуканіе, ніж раніше, він мав вигляд надто самовдоволеної людини.
— Пане Пуаро! — вигукнув він безтурботно. — Отже ви повернулися з Англії?
— Як бачите.
— Гадаю, ми скоро закінчимо цю справу
— Я такої самої думки, пане Жіро.
Пуаро розмовляв притишеним голосом. Його понурість, здавалося, звеселяла серце паризького детектива.
— Повірте, не бачив такого безвільного злочинця, як цей Жак Рено. Немов тендітна панночка! Не намагається навіть оборонятися. Незвичайно!
— Настільки незвичайно, що змушує замислюватись, чи це так? — лагідним голосом промовив Пуаро.
Та Жіро не слухав його. Він грайливо крутив у руці свій ціпок.
— Ну, на все добре, пане Пуаро. Радий, що ви нарешті
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Запізніла розплата», після закриття браузера.