Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

«Невже нічого не можна вдіяти?» — з досадою подумав Агрипа, стукнув посохом об землю і зник.

Азар уже години дві сидів над книгами з магії, та навчання не лізло в голову. Всі думки юнака були зайняті чорноволосою дівчиною, яка знову внесла в його життя сум'яття і хвилювання. Азар не міг розібратись у власних почуттях. Згідно з логікою, він мусив би радіти тому, що суперниця не потрапить на острів. Але всупереч здоровому глузду він хотів її побачити знову. Юна чарівниця притягувала його, і в той же час він ненавидів її за те, що вона порушила його спокій.

Відтоді, як вона зникла, Азар постійно думав про далекий світ людей, у якому діти були звичайним явищем. Він заздрив Маріці, тому що вона могла вільно спілкуватися зі своїми ровесниками, а йому доводилося жити в оточенні ветхих дідів. Він ненавидів маленьку чарівницю за всі радості, якими наділило її життя і яких його було позбавлено.

Він погано спав. Уночі його переслідував один і той же сон. Йому снилась їхня перша зустріч на березі, й у вухах бринів її заливчастий сміх. Його серце билось у радісному хвилюванні, та вона втікала від нього. Він кидався слідом, благаючи її залишитись, але дівчина щоразу зникала. Азар прокидався в поганому гуморі не тому, що не зумів наздогнати її, а тому, що принизився й кинувся навздогін. Він ненавидів її за те, що вона, мов сирена, зачарувала його, заволоділа не тільки його думками, але й снами.

Він тисячу разів уявляв, як зустріне її, та знову й знову прокручував подумки їхню розмову.

Із забуття юнака повернув голос учителя.

— Займаєшся?

— Так, повторюю закляття вогню для першого випробування, — поспішно відповів Азар, схоплюючись з місця.

Знаючи проникливість учителя, юнак очікував, що той відчитуватиме його за недбайливість, але Агрипа був такий захоплений своєю недавньою перемогою, що навіть не помітив, що книгу розкрито зовсім на іншому параграфі. Азар відразу зрозумів: сталося щось значне. Вчитель зазвичай викликав Азара до себе й не опускався до того, щоб відвідувати келію учня.

Агрипа сів на єдиний стілець, услужливо підставлений Азаром, і запитав:

— Ця юрба йолопів, які називають себе магами, чекає повернення нової Обраниці?

— Так. Говорять, що вона прибуде не сама.

— Знаю, із блазнем, який намислив себе чародієм. Ніби острів Гроз — це прохідний двір. Швидко ж переметнулися мої колишні побратими. Ламають шапки перед новою владою. Та боюсь, їх очікує розчарування. Вона не з'явиться тут ніколи, — сказав Агрипа, зробивши наголос на останньому слові.

— Але Зосим каже, що її правління визначене долею й ніщо не може їй завадити, — дивуючись власній сміливості, мовив Азар.

— Окрім мене. Я зробив це! Я змінив приречення зірок! — гордий власною могутністю, мовив Агрипа й подумав, як несправедливо влаштований світ. Він здійснив величний подвиг, змінив хід історії, та замість того щоби тішитися загальним захопленням, змушений хвастатися перед нікчемним хлопчиськом.

— Пам'ятаєш, я показував тобі Вересовий пагорб? — запитав він і, не очікуючи відповіді, додав: — Тепер вона спить там вічним сном.

— Хіба вона не безсмертна? — здивувався Азар.

— Я й не сказав, що вона померла. Я сказав: вона спить. Пам'ятаєш легенду про чарівника Мерліна, якого обманом ув'язнили в пагорбі? Та ж сама участь спіткала нашу юну вискочку, їй ніколи не вибратись із підземелля. Навіть найсильнішим магам не під силу зсередини зламати захист, накладений іззовні. Та я вчинив милосердно. Самозванка не страждає. Вона проспить тисячу років і не помітить плину часу.

Азар мовчав. Значить, він усе-таки не побачить чорноволосу дівчину. Давно заготовлені фрази можна забути. Життя мало-помалу повернеться у звичну колію, йому нічого більше очікувати.

Агрипа пильно придивився до свого учня.

— Хіба ти не радий? — суворо запитав він.

— Радий, учителю, але… — Азар замовк, не знаючи, чи варто висловлювати вголос те, що давно мучило його.

— Говори, — наказав Верховний Чародій.

— Я не знаю, чи зумію пройти випробування. Я боюсь.

Агрипа й сам сумнівався, що Азару вдасться пройти вогонь і воду та лишитися живим. На жаль, старанність не замінювала природного дару. Хлопчисько занадто слабкий, аби втримати в своїх руках посох влади. І тут Агрипу, мов удар блискавки, пронизала думка, що всяку слабкість можна обернути на силу. В його голові зародився план, поки ще непевний і нечіткий, але в нього було достатньо часу, щоб обдумати його, а потім утілити в життя.

— Не бійся. Ти пройдеш випробування. Покладись на мене, — пообіцяв Верховний Чародій, і його губи скривилися в посмішці.

Напередодні відплиття на острів Гроз Прошко зайшов до Маріки. У замку Агнеси його зустріли холодно. Герцогиня не знайшла часу його прийняти. Прошкові повідомили, що Маріка поїхала до приватної школи, але не дали ні адреси, ні пояснень. Залишалося сподіватись, що дівчина втече і з'явиться до закруту ріки у призначений час.

Прошко прийшов на умовлене місце завчасно. Було ще зовсім темно. Напередодні він кілька разів намагався скористатися своїм даром ясновидця, аби хоч щось дізнатися про Маріку, та