Читати книгу - "Книга Джунглів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Корені, листя і віти, сплітайтесь мерщій! Квіти, трава і ліани, стеліться усюди, Землю вкривайте – сюди не повернуться люди, Зникне і мова, і запах, і подих людський. Дощ білоногий, скоріше змивай з олтаря Попіл масний і брудний від людського вогнища! Олені прийдуть пастися у голі поля. Трави, на стіни повзіть, ліани, сплітайтеся вище, – Буде безлюдна довіку проклята земля!
Ви, звісно, пам’ятаєте, як Мауглі, прибивши шкуру Шер-Хана до Скелі Ради, сказав усім вовкам, котрі лишилися від Сіонійської Зграї, що віднині полюватиме у джунглях сам-один, і четверо вовченят матері-Вовчиці пообіцяли полювати з ним разом. Але змінити своє життя в одну мить не дуже легко, особливо коли живеш у джунглях. Після того як Зграя знову розбіглася врізнобіч, Мауглі пішов до рідної печери і проспав там весь наступний день і всю ніч. Прокинувшись, він розповів батькові-Вовку і матері-Вовчиці про свої пригоди серед людей – стільки, скільки вони могли зрозуміти. Коли Мауглі почав гратися перед ними своїм мисливським ножем, так що сонце засяяло на його лезі (це був той ніж, яким він здер шкуру з Шер-Хана), вовки визнали, що він таки багато чого навчився. Потім Акела й Сірий Брат розповіли, як вони допомогли Мауглі загнати буйволів у яр, і Балу піднявся на гору, щоб їх послухати, а Багіра аж умлівала від утіхи, наслухаючи те, як Мауглі здолав тигра.
Уже давно зійшло сонце, але ніхто не збирався спати, а мати-Вовчиця подеколи піднімала голову і з насолодою вдихала запах шкури Шер-Хана, що долинав зі Скелі Ради.
– Якби не Акела з Сірим Братом, – сказав Мауглі, – я б нічого не зміг вдіяти. Ох, матінко-Вовчице, якби ти бачила, як сірі буйволи мчали яром і як вони вдерлися в сільські ворота, коли людська зграя кидала в мене камінням!
– Я рада, що цього не бачила, – холодно мовила мати-Вовчиця. – Я не звикла терпіти, щоб моїх вовченят цькували, як шакалів! Я змусила б людську зграю про це пожалкувати, а сама пожаліла б лише жінку, яка годувала тебе молоком. Так, пожаліла б лише її!
– Спокійно, Ракшо! – ліниво промовив батько-Вовк. – Наше Жабеня знову з нами і стало таке розумне, що рідний батько має лизати йому п’яти. А одним шрамом на голові менше чи більше – яка різниця? Облиш людей, дай їм спокій!
І Балу з Багірою повторили, мов луна пішла:
– Облиш
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Джунглів», після закриття браузера.