Читати книгу - "Ну чисто янгол!"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Е-е-е… — оце вже справді я не знала, що сказати. — Пробач, жахливо поспішаю! Не хвилюйся, я ще асиметрируюсь. Ось побачиш!
Я рвонула далі коридором. Щосекунди моя паніка наростала. Я виразно відчувала, що сили в друзів, які тримають портал, дедалі меншає, і не могла пробачити собі, що досі не знайшла Ангеліну.
— Ось ти де! — хтось міцно схопив мене за руку. — Будь ласка, поговори зі мною!
Крючкова мала просто чудовий вигляд! Ні, ну правда! Хто б міг подумати, що під звичайними її сорочками-разлітайками ховається цілком навіть пристойна талія! І обличчя начебто витяглося? Невже такі гарні макіяж і зачіска? І якось не помітно, щоб вона була особливо нафарбована… Може, Тамарка просто схудла від хвилювання перед конкурсом?
Величезне пудове ручисько важко опустилося мені на плече. Я присіла від болю. Ні! Тамарка не схудла ні на грам!
— Не йди, я страшенно хвилююся! Благаю, поговори зі мною! Про що завгодно! Про погоду, про книжки, про собак або навіть про Якушева з Гаврилом… Якщо ти негайно не заговориш мені зуби, я залишуся без них! Розумієш, від хвилювання я вся тремчу, від цього сильно клацаю щелепою, і, по-моєму, вона зараз цього не витримає, трісне навпіл, і всі мої зуби розсиплються!
Я намагалася вирватись, але Тамарка стискала руку дедалі дужче. Часу на пояснення не було.
Ляп! Підніжка в стилі Бабусі Яги — і Крючкова летить в обійми Якушева — як добре, що я вчасно помітила його наближення! Поки Якушев із Тамаркою з’ясовували, що сталось, я помчала далі.
— Раз-два, три-чотири! — нарешті я почула свій власний голос, що долинав — ну, звісно, куди ж іще її могло занести?! — з жіночого туалету. Цікаво, кому це вона там рахує? І головне, що вони там під цей рахунок роблять?!
Я тихенько прочинила двері й зазирнула всередину. Оленка, Зіночка та моя Ангеліна стояли в невеличкому туалетному тамбурі перед дзеркалом, що висіло над умивальниками, та кумедно розмахували руками під команду мого янгола-охоронця.
— Андрєєва Ангеліно! — намагаючись зробити свій голос якнайнижчим, прогула я з-за дверей. — Тобто, Віро! Негайно до мене!
Розумниця Ангеліна відразу все зрозуміла. Кинула нашим відмінницям щось на кшталт: «Потренуйтеся ще самі» та кулею вилетіла в коридор.
— Що? Куди? Звідки ти? — скоромовкою заторохтіла вона. — Я тебе з дзеркала чекаю — не відходжу ні на крок. Ось, навіть для дівчисьок це дурнувате тренування придумала. Нібито репетируємо рухи Тамарчиних уболівальниць. А ти — ось де… Що трапилось?
— Портал у підвалі! Дівчата тримають його з останніх сил! Швидше! Страхи перекрили всі дзеркальні канали, а моя-твоя почесна грамота поки що без підживлення не працює!
Двічі повторювати не довелося. Все-таки моя Ангеліна була дуже кмітлива.
— Ах вони… Та як вони!.. Добре, я побігла, а ти продовжуй репетицію, щоб Оленка з Зіночкою нічого не помітили. Тільки… Зроби що-небудь із собою асиметричне. Я ж і справді створила чудову, строкату команду вболівальниць, котра виділиться серед якої завгодно юрби… — Ангеліна бігла задом вперед і говорила, не вмовкаючи: — Так… І дякую тобі! Я ж тепер довго не зможу входити з тобою в контакт. Але ти, це… Ну, не забувай, що я завжди з тобою і, чим зможу, завжди допоможу… Ну, втім, як завше…
Ангеліна добряче врізалася спиною в стіну й відлетіла вбік.
— Ну що ж це таке! У всіх янголи як янголи, а мені вічно свого рятувати доводиться! Це хто ще кому охоронець, якщо розібратися… — забурчала я, кидаючись до неї. Ангеліна спробувала схопитися за простягнену руку, схопила замість неї за манжет, рвучко скочила й відірвала при цьому рукава від моєї блузки. Неуважно покрутила його перед очима, посміхнулася, мовляв, «ну, з ким не буває» — і остаточно зникла.
Із хвилину я мовчки дивилася їй услід. Потім тяжко зітхнула, загнала назад сльози, які знову навернулися на очі — ні, зовсім не блузки мені було шкода, а диво-пригоди, яка скінчилась, — а потім рішуче взялася начісувати волосся з одного боку та прилизувати з іншого. Асиметрія вийшла цілком правдоподібна. Скажу, розмазала ненавмисно туш і змила косметику… Ет, але ж стільки усього потрібно було ще розповісти Ангеліні! Від скількох халеп застерегти! Втім, люба моя Ведмедик, напевне, зробить це краще. Ет…
— Віро! Ми вже все відрепетирували! Чого стоїш? Хвилюєшся? Та нічого, ходімо, бо спізнимося й підведемо всю команду…
Новий клопіт не дав мені розкиснути.
КонкурсЩо розповісти вам про конкурс? Він пройшов просто чудово. З перших же хвилин я зрозуміла, що назавжди тепер у невідплатному боргу перед Ангеліною. Ледь ведучий — усміхнений високий дядечко в строгому костюмі — оголосив про вихід учасниць, як Оленка, Зіночка й Таня підхопилися зі своїх місць.
— Запевняємо жюрі — наша Тома наймиліш! — хором заволали вони, розмахуючи різнобарвними мітелками, що казна-звідки взялися. Це було дуже ефектно й несподівано. Зал вибухнув сміхом.
— Регочіть, як хочете, а Тому підтримайте! — відразу випалили мої нестримні однокласниці. Я зрозуміла, що мовчанням виказую себе з головою, і теж почала стрибати.
За мить цілий зал уже стояв і бурхливими оплесками вітав учасниць.
— Дякую вам, дякую за теплий прийом конкурсанток, — трохи розгублено промовив ведучий. — Це чудово, коли вболівальники такі активні, але давайте ж перейдемо
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ну чисто янгол!», після закриття браузера.