Читати книгу - "Син Сонця — Фаетон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти нагодував своїх братів, Алочі? — спитав Ечука, а Микола почервонів від сорому, бо вперше за десять обертів він забув про свій щоденний обов’язок.
— Так, батьку, — не підводячи голови, відповів Алочі.
— Підійди ближче, сину, — звелів Ечука.
Коли хлопчик підступив, Ечука підняв його підборіддя, заглянув у карі з золотистим відливом очі. Хлопчикові, мабуть, важко витримувати батьків погляд, хоч той погляд лагідний, спокійний.
— Не треба схиляти голови, Алочі, — сказав батько. — Ні перед ким не схиляй голови.
— Не буду, — нерішуче вимовив хлопчик і, знов потупившись, почав оглядати босі ноги. На його поясі висіла пов'язка, сплетена з м'якої, міцної трави. Сплітати ці пов'язки навчав дітей Микола. Вони дуже зручні, не сковують рухів, а інший одяг у тропіках зайвий. Ця нескладна робота прищеплювала дітям перші трудові навички, розвивала кмітливість, привчала до зосередженості.
Батько сказав:
— Тепер, Алочі, ти завжди годуватимеш братів і сестер.
Хлопчик уперше підняв голову, в його очах зблиснула радість.
— А вчитель? — недовірливо спитав він.
— Учитель нас покидає. Ти сам незабаром станеш учителем. Моєю правою рукою.
13. Розмова про субстанціюНе раз протягом довгих десяти обертів Микола питав про Юпітер. І кожного разу Ечука уникав відповіді.
Сьогодні був незвичайний день. Попереду довга розлука. Миколі було гірко, що у батька є таємниця, яку він боїться йому довірити.
І ось він запитав знову. Довго мовчав старий Ечука. Нарешті сказав:
— Ти повертаєшся туди, де це знання може вбити.
— Що знаєш ти, повинен знати і я, — твердо відповів Микола.
Запала тиша. Ечука вагався. Він мовби добирав єдине слово, здатне пояснити його надмірну обережність. І ось Микола почув:
— Ця таємниця вбила мого друга. Батька твоєї Лочі… — А після паузи сказав тихо, ніби хтось міг підслухати їхню розмову: — Юпітер живий, сину!..
Микола здивовано глянув на батька. У виразі батькового обличчя було щось молитовне. Та Миколина свідомість поки що не могла осягнути значення його слів. Юпітер — живий? Що це означає? І чому це таємниця? Такі планети, як Фаетон або Земля, — дрібні зернята проти нього. І якщо там є життя…
— Ні, це неможливої Там дуже мало сонця. Щоправда, на Фаетоні його теж небагато. Але ж кисень… Ти ж сам сказав, що життя без кисню зародитись не може, — трохи розгублено промовив Микола.
— Так звикли у нас думати. Так навчають у храмах. Але це неправда! Юпітер — це совість нашої системи. Найстарша, наймогутніша планета…
Ечука говорив так, наче молився. То була молитва вільної людини, чий дух визнає тільки одного бога — саме Життя.
— …Що ти є, Життя? Що ти є, Матеріє-мати? Ось у моїй руці камінець. Ти кажеш про нього: матерія… І, сказавши так, ти гадаєш, що твоє визначення несхибне. Якби твої слова несли в собі повну Істину, — життя у Всесвіті справді було б рідкісним винятком. Та й чи могло б воно зародитись? Ні! Всесвіт був би мертвий. Бо тоді походження життя слід було б пояснити із речовини. А це практично неможливо…
— Стривай, тату! — перебив Микола. — Ти ставиш під сумнів матеріальність світу?..
— Матеріальність? Ех, сину мій… Матерія — це слово надзвичайне! Його не можна прикладати до камінця. Камінець це тільки речовина, маса. Будь-який предмет називати матерією — це елементарна безграмотність. Матерія — це не предмет, не маса, навіть не планета. І навіть не галактика…
Матерія — це ота нескінченна глибинність, яка веде наші пізнання від поверхні предмета до його Субстанції. А Субстанція — це не електрон і не якась частка. Це нескінченність, що веде нашу думку у власну глибочінь. І коли ми доходимо до неї, — до Субстанції, — коли ми хоч приблизно пізнаємо її глибинну якість, то лише тоді маємо право сказати, що якоюсь мірою наблизились до розуміння світу.
Якщо наше око бачить предмет, а не сягає в його глибочінь; якщо думка неспроможна крізь видиме пробитись до невидимого; якщо ми не пізнали Субстанції, — першопричини світу; якщо ми ділимо матерію на живу і мертву… Словом, якщо для нас існують усі ті «якщо», — наша цивілізація ще не здобула зрілості.
Загляньмо у цей камінець. Чи можемо ми повернути його в лоно Субстанції? Якщо розщепити ядра атомів, з яких він складається, весь він розгорнеться у промінні. І нічого більше, окрім проміння!..
Що ж він є, коли не згущення силових ліній?
Вони — силові лінії — і становлять оту Субстанцію, яка тче видимий світ сама із себе. Для Субстанції ми так само прозорі, як міжзоряний вакуум прозорий для нас. З неї народжуються і наші відчуття, і наше мислення. То як ти гадаєш: сама вона мислить чи не мислить?..
Субстанція мислить! Бо тільки вона — а не щось інше — і є матерія. А наш розум є крихітною часткою її неосяжного Розуму.
Субстанція — це суб’єкт, а не об'єкт. А суб'єкт не може не мислити… Він мислить нами і в самих нас.
Проти цих положень виступають люди, які поділяють матерію на «живу» і «мертву». Та якщо пошкребти їхню думку, одразу ж виявиться, що під словом «матерія» вони бачать не Субстанцію, а тільки речовину.
Так бачити світ — це значить зовсім його не бачити.
Ці люди визнають, що світ володіє Об'єктивною Логікою. Але власну логіку —
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син Сонця — Фаетон», після закриття браузера.