Читати книгу - "Оті з Десятої Тисячі"

Він підняв її голову. Чудові очі Чандри були ніби за імлою — далекі й навіть чужі. Але поступово до них почав вертатися спокій.

— Так, — прошепотіла вона.

— Повтори це «так», — удавано суворо мовив Ян.

— Так, — усміхнулася Чандра.

Ян зайняв своє місце.

— Прошу тебе, — сказав він. — Продовжимо аналіз зразків — від номера 43 до номера 476.

На панцері їхнього космольота осіла пилюка з розбитих метальниками метеорів. Ще до зустрічі з КБ-803 подружжя Роїв вирішило визначити хімічну будову метеорного пилу. Отож Ян запропонував продовжити роботу.

В астрохімічній каюті на «Беті» настала спокійна, робоча тиша. Така сама тиша вже декілька хвилин панувала на обох космольотах.

І ще кілька слів було сказано біля візира «Бети». Це Владимира прошепотіла на вухо Кіамото, що чергував з нею:

— Тільки зараз я починаю по-справжньому боятися.

Він зрозумів. Мовчки кивнув головою і поклав руку в її долоні. Потім, щоб підбадьорити себе і її, поцілував зблідлі щоки жінки.

Саме в цю хвилину космоліт КБ-803, сигналячи вогнями: «Дайте дорогу! Випереджаємо вас… Дайте дорогу!» — почав плавно обганяти обидва потерпілі космольоти.

— Вони й так зробили вже чимало, — прошепотів Кіамото.

Обоє дивилися на екран.

Майже поряд з ними на екрані посувався мовчазний силует КБ-803, ніби тінь швидкої, спритної риби з миготливими рубіновими очима.

В цей час на борту КБ-803 екіпаж діяв точно за планом.

Алька сигналила, а Іон, поклавши руки на рулі, чекав того моменту, коли закінчиться світлова розмова і можна буде рушити вперед.

«Альфа» і «Бета» повторили переданий їм наказ. Іон глянув на Альку, хотів сказати: «Дай сигнал «Випереджаємо вас!.. Відкрийте дорогу». Але у них ще було трохи часу, тож Іон вирішив сказати Альці два речення, перш ніж давати наказ.

Ось перше з них:

— Тільки зараз починаємо справжню роботу, Алько, і тільки зараз ми можемо або все виграти, або все програти.

Вона кивнула і глянула йому просто в вічі. Дивилася з такою легкою і доброю усмішкою, що він зважився сказати й друге речення.

Звучало воно так:

— Може статися, що ми… програємо, то я хотів би, щоб ти знала: мені ніхто ніколи так не подобався, як ти.

Вона відповіла спокійно:

— Я хотіла сказати тобі це саме, Іоне. Але… досить! Дати сигнал?

— Так. «Випереджаємо вас… Відкрийте дорогу».

В кабіні КБ-803 настала тиша.

Алька передала сигнал і негайно вернулася на місце бортового стрільця.

Іон увімкнув тягу «один» і плавною спіраллю обігнав спочатку «Бету», потім «Альфу». І враз перед ними заблищала лавина цих дивних дрібних метеорів, ніби хмара діамантової сарани. Алька негайно відкрила вогонь з усіх метальників.

Це — як удар величезного кулака: в суцільній стіні з мільярдів метеорів відкрився довгий вузький прохід. В нього зайшов спершу КБ-803, слідом за ним — два інші космольоти.

Так в глибині Чорної Ріки розпочався розмірений танок трьох космольотів.

Прості фігури цього танка повторювалися з бездоганною регулярністю: спершу вогняний удар пробивав глибокий прохід в миготливій лавині — потім у цей тунель стрибав КБ-803 і чекав на «Альфу» та «Бету».

А тоді?

Тоді новий удар вогню, новий стрибок першого космольота і нове плавне просування чудових кораблів, що йшли слідом за ним.

І знову: вогонь, стрибок і плавний політ. І знову: вогонь, стрибок і погоня.

На всіх трьох космольотах панувала мовчанка.

На «Альфі» й «Беті» ще вели радіоприйом, але уловлювався тільки страшенний галас, що вирував у лавині цих дивних миготливих метеорів. Звичайно, прийом вівся тихо, і цей галас чули тільки апарати, які записували шум у всіх його проявах. Отож на кораблях тривала тиша, бо люди мовчали. Вони знали тільки те, що передав їм екіпаж КБ-803. Надто багато для того, щоб сумніватися, і дуже мало, щоб насправді повірити в переміну долі.

А на КБ-803 просто не мали часу на розмови. Можна навіть сказати, що дітям ніколи було й думати.

В ці хвилини «думали» їхні руки, очі, пальці на рулях, ноги на педалях тяги й вогню.

Для Іона важило тільки одне: увімкнути тягу, точно на половині стрибка почати гальмування і перед самим пострілом повністю загальмувати.

Алька мала тільки одне завдання: дочекатися моменту, коли ніс КБ-803 майже діткнеться метеорної стіни, і тоді увімкнути спершу «лобовий малий» — раз, а потім всі «бічні» — два, нарешті натиснути обидві педалі головного метальника — три, і чотири — «повний вогонь».

Час минав невблаганно, тікав і його треба було наздоганяти, а ще ж їм зоставалася далека дорога до того місця, де на них чекала пропалена «Розвідником» дорога — дорога свободи й життя.

Звукова атака тисяч голосів, вигуків, стогонів і зітхань приголомшила Аліка ще дужче, ніж Іона з Алькою. Бо «Розвідник» мав набагато чутливіші й потужніші приймачі та гучномовці, ніж КБ-803. Перший удар звукової хвилі мало не звалив Аліка додолу. Йому здалося, що він збожеволів або ж просто настала мить катастрофи, і «Розвідник» розпадеться від ударів Чорної Ріки.

На щастя, встиг крикнути:

— Тиша!

«Ропер» слухняно вимкнув гучномовці.

— Що це? — запитав Алік, люто врізаючись, як в масло, у блискотливу лавину метеорів.

— Очевидно, — відповів «Розвідник», — перед нами поклади речовини, яка особливим способом поглинає радіохвилі.

— Дурниці, — буркнув Алік, посилаючи новий залп просто