BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Високий Мисливець 📚 - Українською

Читати книгу - "Високий Мисливець"

181
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Високий Мисливець" автора Альберто Войтєх Фріч. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 72
Перейти на сторінку:
поранених. У нас немає ні ліків, ні бинтів, і ми нічим не зможемо їм допомогти. Ці люди не повинні знати, що іще хтось, крім індіанців, бачив їхню поразку. Цікаво, як вони розповідатимуть про цю сутичку і чи признаються, що билися тільки з трьома беззбройними індіанцями?

— Але води їм усе-таки можна було б принести, — зауважив Джуліус.

Вождь заперечливо похитав головою.

— Тутешня вода з болота недобра для поранених. Ці люди, мабуть, самі знайшли воду. Адже перед тим, як заїхати в траву, вони проминули струмок з гірською водою.

— Та все одно зачекаймо тут і на решту «героїв».

З цією пропозицією Алонсо погодилися всі, хоч перебування на межі лісу й пампасів було не дуже приємне. Мисливцям, над якими роїлася сила москітів, що ніби скликали один одного на розкішний бенкет, хижою зграєю накидаючись на людей, довелося довгенько чекати, доки нарешті з'явилася сумна процесія. Коні списоносців були геть зранені, сходили кров'ю і, знесилені, весь час спотикалися. Та незважаючи на це, на кожному коні сиділо двоє, а то й троє вершників, які щосили гамселили їх, щоб хоч якось утримати нещасних тварин на ногах і самим не чвалати пішки.

— На беззбройних хлопців і зранених коней вони хоробрі, — бурчав Алонсо. — От спішити б їх та примусити відпустити коней…

— Цих тварин уже не порятуєш. Справедливіше отак загнати їх, аніж покинути на повільну смерть у пампасах, щоб, конаючи, вони бачили, як грифи шугають над ними, чекаючи часу, коли можна буде розшматувати їхні тіла. Краще полічімо, скільки вершників. Мені здається, що більше половини їх залишилося там, неспроможні їхати верхи.

— Щонайменше троє забито, — сказав вождь, і всі зрозуміли, кого він мав на увазі. Але хтозна, скільки нападників покололи один одного списами і скількох із них потоптали коні, — трьох чи двадцятьох. — Ті, що лишилися цілі й неушкоджені, теж не так скоро захочуть лізти в бійку — отож якийсь час буде тихо. Ти поїдеш зі мною в Шувараду на свято врожаю, Альберто?

Всі четверо вже знову сиділи навколо вогнища, на якому допікалися шматки солонини.

— Не знаю, якщо встигну, бо зовсім не маю часу. Тут Алонсо хоче з тобою поговорити. Він просить ваше плем'я допомогти йому спіймати стадо дикої худоби.

— Яке саме? Тут, у горах, їх декілька, і є великі.

— Те, яке гнало мене аж до мисливського табору.

— Я завважив, що в тебе чужий кінь і чуже сідло, але не хотів про це питати. Отже, ти втратив свого вороного?

— Коня я врятував, правдивіше, кінь урятував мене, хоч довелося скакати в нього на голому хребті. Сідло, думаю, теж ніде не дінеться: мисливці напевне знайдуть його і принесуть у табір.

–. Наші коні навряд чи наважаться на таке. Тому ми й не ловимо дикої худоби і стріляємо тільки тих биків чи корів, які відстають од стада. Цю череду ми знаємо, та кожен індіанець обминає її, бо її ведуть старі й досвідчені бики. Я чув, що десь уміють ловити й приборкувати дикі череди, але ми цього не вміємо. Може, ти вмієш, парагвайцю?

— Мене звуть Алонсо, сеньйоре Бай… Я не можу вимовити вашого імені.

— Моє бразільське ім'я — Жоао Аполінаріо. Наші кличуть мене Но-ті-ко. Нове ім'я мені дали, відколи я переконав своїх людей обробляти ниви. Я перебрав його від давно померлого вождя, який теж хотів навчити наш народ вирощувати кукурудзу. Та річ не в тім. Мене цікавить, як ти хочеш спіймати дике стадо. Ми цього не вміємо. Щоправда, кілька разів пробували це зробити і втратили не лише багатьох коней та вершників, але й усю свійську худобу, яку дике стадо повело за собою. Чого варто було відбити її і повернути назад! Це теж коштувало життя кільком коням і людям.

— Я знаюсь на цьому ділі.

— Ти так кажеш. А якщо це неправда? Не гнівайся, але нам траплялось уже немало людей, які запевняли, що вони щось уміють, а, як виявлялося потім, не вміли, і справа закінчувалась погано. Припустімо, ти добре знаєш, як це робити, але ж тобі може і не пощастити. Тоді стадо столочить тебе, а скільки пропаде наших людей, коней, худоби?!

— Ви нічим не ризикуєте. Я все зроблю сам, а вам треба лише роздрочити свою худобу і погнати її до загорожі, коли небезпеки ніякої не буде. Аби тільки було полагоджено загорожі, до яких треба загнати дике стадо. Подбайте про це, а я тим часом роздратую дику череду і підману її якнайближче до загорож.

— Гадаю, ваші люди допоможуть Алонсо перегнати до річки його частку худоби, якщо ви домовитесь і якщо полювання буде щасливим, — поважно промовив Караї, звертаючись до вождя, щоб надати переговорам певності.

— А якою ж буде його частка?

— Мабуть, справедливо, якщо четвертину одержить Алонсо, другу четвертину — село Наліке, яке полагодить загорожі і дозволить їх використати, а дві четвертини поділять між собою ті, які позичать свійську худобу для полювання і допомагатимуть при ловах.

— Добре запропоновано і добре поділено. Напевне, це сподобається Наувільйо. Але мої люди цього не можуть зробити. У нас малі загорожі, та й далеко вони. Крім того, мої люди не люблять тримати багато дикої худоби: вона розбиває загорожі і спустошує поля. Але я, мабуть, теж піду на полювання — візьму двадцять їздових волів і стільки ж людей. Кіньми не можу ризикувати. Хоч сам полюватиму верхи, щоб побачити, як це робиться, і навчити цього свого коня. Наувільйо, гадаю, охоче візьме участь у ловах, навіть якщо його село і не одержить своєї частки. Для нього головне — умовити своїх людей полагодити загорожі. — І вождь, ніби мимоволі, перейшов на рідну мову: — Наувільйо пристане на будь-які умови, бо йому конче потрібні гроші. Але поговоримо про це наодинці. Я поїду з тобою у Наліке, і ми порадимося з Наувільйо.

— Може, краще буде, якщо я поїду сам або візьму з собою Алонсо? Чи зрадіє Наувільйо, побачивши того, хто забрав у нього третину людей і відмовився йому коритись?

1 ... 37 38 39 ... 72
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Високий Мисливець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Високий Мисливець"