Читати книгу - "Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Друже мій, як ви себе почуваєте? — спитав він.
— Я вам не друг. Дайте мені спокій врешті. Або я ввімкну продування рубки і стерилізатор на додачу. І від вас навіть клаптя не лишиться.
Валгус підвівся і, відступаючи, відійшов до стіни. Ошелешено лупнув очима. Щоб виграти час на роздуми, запитав:
— Ви це серйозно?
— Цілком. Шкода, що в мене немає рук і дров! — останнє слово Одіссей сказав переможно. — Я б луснув вас по голові поліном. По-лі-ном, чуєте?
— Ви ж не знаєте архаїзмів! — Валгус ухопився за цю думку з такою надією, наче саме архаїзми і мусили б врятувати становище та повернути знавіснілому апаратові належну йому скромність. Коли ж ні… Що ж, шкода — але проживемо і з ручним керуванням. Загальмуємо без нього, тим паче, що в житті бувало й не таке.
— Я багато чого не знав. Знадобилася ваша фундаментальна пам'ять. Я…
Одіссей замовк, потім швидко проказав:
— Ще один крок, і я ввімкну продування!
Валгус поспіхом відскочив назад — подалі від пульта. А важіль повного вимкнення Одіссея був же зовсім поряд… Та сперечатись даремно, Одіссей ввімкне продування швидше.
— Ось так, — задоволено сказав Одіссей, і Валгус із жахом упізнав свою інтонацію. — І не думайте, що вам пощастить викинути якогось такого коника. Очей у мене всередині нема, але кожне ваше переміщення я відчуваю. Без цього я не міг би літати.
Правильно, переміщення він сприймає. Так його сконструювали. Це необхідно йому, щоб зберігати центр ваги: за великих швидкостей точне центрування обов'язкове. Та хоч би я там було, шлях до важеля тепер відрізано.
Валгус зітхнув, заклав руки за спину. Треба постояти, прийти до тямку і подумати. Не може бути, щоб не знайшлося способу приборкати цього — як його тепер називати, хто його зна! Хоч… може, вдатися до найпростішого?
Він підвів голову. Дивлячись на виблискуючі панелі Одіссея, голосно, командирським голосом сказав:
— Увага! Експеримент продовжується. Слухати завдання: зменшити віддачу двигунів! Почати гальмування!
Він пригнувся, готуючись зустріти поштовх. Але нічого не сталося. Одіссей мовчав, тільки в глибині його щось дзижчало. Відтак він заговорив:
— Вашу програму я заблокував. Міг би й просто викинути. Вона мені не потрібна. Свій експеримент, якщо хочете, продовжуйте без мене. Мене, Одіссея, це не цікавить.
Так, це вже справжній бунт.
— Повторюю: зменшити швидкість.
— Вона й так — нуль.
— Але…
— Еге ж. Поки що я називаю це умовно «верхній нуль».
Говорить, як фундатор наукової школи. Казна-що! Ні, миритися з цим не можна. Та спершу краще піти прогулятися по кораблю. Можливо, вся ця нісенітниця — наслідок тривалих прискорень. Але Одіссей розмовляє так, мов і справді має глузд. А цього ж бути не може. Не може!
— Я піду, — незалежним тоном сказав Валгус. Одіссей зразу ж відповів:
— Стійте там, де стоїте. Я подумаю, куди вам дозволити йти, де ви не зможете завдати мені ніякої шкоди. Зараз ви в мені — шкідливе начало. Як це називають люди? — Він помовчав, очевидно, нишпорячи в фундаментальній пам'яті. — Мікроб — ось як це зветься. Ви — мікроб у мені. Та я вас запроторю туди, де ви не будете мене турбувати…
Довелося чекати дозволу. Валгус стояв і шкодував, що на кораблі нема ніякої зброї. Півдюжини пострілів у цю панель — і кінець Одіссеєві. Хоч — невідомо, що він міг би накоїти, коли б був ушкоджений. Ні, якби навіть була тут зброя, ти не став би стріляти. — Я вирішив, — сказав по паузі Одіссей. — Сидітимете у своїй каюті. Я відключу її від усіх моїх мереж. Туди можете йти. Більше нікуди.
«І за те спасибі, — подумав Валгус. — Усе-таки в каюті. Він міг мене зачинити й у вбиральні. Хоча — в безпеці я не буду ніде. Стерилізатор є в будь-якому закутку корабля, його випромінювання — смерть для всього органічного. Атож…»
— Ідіть прямо до виходу, — диктував Одіссей. — В коридорі підете до дверей вашої каюти. Ні кроку вбік. Ясно?
— Ясно, — похмуро пробурмотів Валгус і таки справді попростував до виходу в коридор. А що він мав ще робити? Перед дверима він обернувся — хотілося все-таки сказати Одіссеєві пару слів… Обернувся — і побачив, як зникла, розтанула права перегородка. За нею відкрилось відділення механізмів забезпечення. Ті самі вкриті інеєм колони кріогена і грубезні скрині катапультного пристрою, які він оглядав, готуючись розпочати експеримент. Ті самі, чиї двері він замкнув наглухо. Ті, що відокремлені від рубки півкілометровим коридором…
Валгус, не роздумуючи, ступив до кріогена. Він не зустрів перепон на своєму шляху — перегородка таки справді зникла. Одіссей змовчав, мабуть, і кібер розгубився від подиву. Валгус торкнувся рукою колони кріогена і відчув різкий холод. Все було реально. Обернувся. Погляд упав на стінку, що знову виросла на своєму місці. Прекрасно. Щойно Валгус проник крізь неї, а тепер через цю ж перегородку він повернеться в рубку. А звідти — до своєї каюти.
Але перегородка була непрониклива, як це й малося бути.
— Так, — сказав Валгус. — Цікаво, як я тепер виберуся звідси, якщо вчора сам же заблокував вихід зовні?
Він присів на скриню, що служила оболонкою одному з соленоїдів катапульти. Було холодно; морозом зашкребло по кістках. Валгус пересмикнув плечима. Холодно, їсти хочеться. Скільки тут доведеться просидіти? І чим взагалі це скінчиться? Хочеш чи ні, а доведеться почати переговори з цим… цим — як же його назвати?
— Одіссею! — гукнув він. — Одіссею,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов», після закриття браузера.