Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нерішуче передала альбом Леоніду. Присіла на край ліжка, чекаючи його реакції. Він сів поруч і відкрив альбом.
Я мовчки спостерігала, як Леон уважно розглядав кожен малюнок. Не поспішаючи, він перегортав аркуші, зупиняючись на час, щоб розглянути кожен.
– Крихітко, у тебе талант! – захоплено виголосив він. – Кожен малюнок, кожна жінка, яка тут зображена, неперевершена!
– Дякую, – відповіла я і зітхнула з полегшенням. – Ці малюнки і є моя мрія. Я вірю, що коли–небудь я відкрию свою дизайнерську студію, де буду створювати вишуканий одяг, що зображений ось тут, – показала пальцем на альбом.
– Упевнений, що твоя мрія здійсниться, – Леон обійняв мене за плечі і поцілував у скроню.
Звук мелодії вхідного дзвінка привернув його увагу. Він підійшов до стільця, на якому висіла куртка, і вийняв з кишені телефон.
– Вибач, я повинен відповісти. Важливий дзвінок, – сказав він, глянувши на екран. – Чекаю тебе в машині, – з цими словами він вийшов з кімнати.
Уффф ... Зітхнула з полегшенням. Класно, що мої роботи сподобалися Леоніду. Його думка дуже важлива для мене. Поклала альбом на місце і дістала одяг з шафи.
Цікаво, що він запланував? Одягнувшись, спустилася у двір і сіла в авто.
– Ти швидко, – сказав Леон і посміхнувся. Завів двигун і Хаммер рушив з місця.
– Згоряю від цікавості, що ж ми будемо робити сьогодні, – в моєму голосі чувся ентузіазм.
– Я вирішив змінити авто, – спокійно сказав він і перевів погляд на мене. – Цьому гігантові вже пора на відпочинок. – Леон легко поплескав долонею по приладовій панелі.
– Я звикла до цієї машини, – розгублено промовила я. – Ти вже вирішив, що купиш?
– Сподівався, що ти мені допоможеш, – він з надією подивився на мене. – Мені потрібна твоя порада. Ніяк не можу визначитися.
– Оу! – вигукнула я від несподіванки. – Я в автомобілях нічого не розумію.
– У тебе чудовий смак на речі, Діано! – запевнив мене Леонід. – Подивимося, як ти впораєшся з вибором авто, – він посміхнувся і підморгнув мені.
– І що у тебе на прикметі? – поцікавилася я.
– Так, є два варіанти, – Леон направив машину в поворот. – Їдемо зараз в салон «Nissan».
Я ніколи раніше не була в автоцентрах, в яких продають автомобілі. Великої площі павільйон, з високою стелею і скляними вікнами, вміщував в себе велику кількість автомобілів. Всередині, як на виставці, були представлені різні моделі. Недалеко від входу розміщувалися затишні дивани з кавовим столиком між ними, на якому лежали буклети та брошури про автомобілі.
У приміщенні тихо грала музика. Навіть при денному світлі тут були включені лампи освітлення, додаючи автомобілям ще більшого сяйва і блиску.
Не встигли ми увійти, як до нас одразу підійшов молодий хлопець, з привітною усмішкою на обличчі. Він був одягнений у світло–блакитну сорочку і чорні брюки, а на грудях у нього висів бейджик з написом «Сергій, консультант з продажу».
– Добрий день, Леоніде Ярославовичу! – люб'язно привітався він і простягнув Леону руку. – Радий Вас знову бачити у нас! Кава?
– Добрий день, Сергію! – Леонід міцно стиснув хлопцеві руку. – Так, будемо вдячні. Діана, моя дівчина, – представив мене Леон.
– Дуже приємно, – хлопець потиснув мені руку.
– Мені теж, – ввічливо посміхнулася йому у відповідь.
– Сергію, якщо Ви не проти, ми ще раз оглянемо автомобіль, – це було швидше констатація факту, чому питання.
– Так, звичайно, – він зробив легкий кивок головою на знак згоди і відійшов.
– Пішли, покажу один з тих, що я приглядів, – з азартом сказав Леон і взяв мене за руку.
У мене розбігалися очі від класних машин, що стояли навколо. Чорні, білі, червоні, жовті. Ми пройшли повз кількох автомобілів і зупинилися навпроти чорного кросовера.
– Що скажеш? – голос Леоніда звучав схвильовано. – Подобається?
– Так, – кивнула. – А можна сісти всередину, подивитися салон?
– Звісно! – сказав він, відкриваючи дверцята.
Він сів на водійське крісло, я – в крісло пасажира поруч. Дивлячись на Леона за кермом цього автомобіля, я подумала, що це не та машина, яка підходить йому. Не знаю чому, але у мене склалося враження, що авто не відображає чоловічої сили мого коханого, його мужності і впевненості, твердого характеру, який йому притаманний.
– Я б хотіла подивитися на другий варіант, – сказала я, обертаючись на всі боки. – Друга машина тут, серед інших?
Ми вийшли з машини і Леон підійшов до мене.
– Ні, нам треба їхати в інше місце, – відповів він. – Гаразд. Ти тут поки розглядай, а я піду і повідомлю Сергію, що ми ще остаточно не визначилися.
Я тинялася поміж красивих машин і з задоволенням милувалася ними. Одна з них мені особливо сподобалася. Незвичайний кросовер, з дивовижною формою кузова. Обійшовши його ззаду, я прочитала назву моделі – «JUKE». Його вигляд привертав увагу своєю неординарністю. Мені він дуже сподобався! Ця автівка підкорила мене своїм нестандартним лініями і стильним фарбуванням. Повністю чорна, тільки деякі деталі акцентувались жовтим кольором. Я відкрила двері і сіла за кермо. В повітрі пахло новою шкірою. Салон, як і кузов, був оформлений в поєднанні чорного і жовтого. Поклала руки на кермо, стиснула пальці і закрила очі. Уявила, як керую цією машиною, як вона слухається мене. І закохалася!
– Кайфуєш? – голос Леона пролунав несподівано. Відкрила очі і подивилася на нього. Він всміхався, дивлячись на мене.
– Таааак, – протягнула солодким голосом. – Навіть на мить забула, що я в автосалоні, – усміхнулася.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Назавжди, Уляся Смольська», після закриття браузера.