Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

- Здрастуйте, Емілія, - Побіжний погляд карих очей пробігся по мені зі співчуттям. Я тільки зараз згадала, що одягнена в напівпрозорий сарафан. Господи, як ніяково.

- Добрий день, сеньйора Дельгадо.

- Ο, можна просто Рут. А вже після того, що ти зробила для Луїса, то можеш вважатися моєю донькою, якої в мене ніколи не було. - Вона щиро посміхнулася і підійшла ближче, погладивши мене по руці, на якій уже сяяв значний синець. - Він протараторив усе так швидко, я зрозуміла тільки, що ти його захистила, і тепер бачу, як сильно ти ризикувала.

- У мене теж є молодший брат, і з дитинства я звикла його опікати, хоч він і буває занозою.

- Не тільки він, - подав голос Андрес, і тільки тепер його мати на нього глянула. На її губах розквітла ще тепліша усмішка, і вона з обожнюванням зробила крок до сина. Він обійняв її і чмокнув у маківку. Боже, який він високий, якщо підвезеться на шкарпетки, то упреться головою в стелю. А мама, навпаки, навіть трохи нижча за мене. Від цієї картини розчулення досягло максимальної позначки, і я не помітила, як посміхнулася, дивлячись на них. Такий великий і грізний лев у диких умовах стає теплим і люблячим у домашніх...

- Ма, не хвилюйся, я розібрався з ними. Але кількох прийомів я все ж навчу малого. І не сперечайся!

- Ох, гаразд, - махнула рукою жінка, - я проти насильства, але, судячи з усього, захищатися все ж таки потрібно навчитися моєму хлопчику, - сказала вже більше мені, ніж йому. - Тільки, щоб він потім не став третім термінатором!

- А хто перший і другий? - поцікавилася я.

- Перший - Шварценеггер, другий - я, - без тіні сорому пояснив Андрес. Ах, ну так. Я забула, з ким говорю.

- Андресе, подбай тут про Емілію, а я піду доготую обід. Я сподіваюся, ти залишишся, дівчинко? Бог послав тебе нам сьогодні, і якби не ти, навіть думати не хочу, чим би все закінчилося. Тож обід - це найменше, що я можу для тебе зробити!

Мені страшенно не хотілося бентежити цю неймовірно теплу жінку і всю її сім'ю, але й відмовити я не могла.

- Із задоволенням!

У кімнату влетів Луїс, несучи в руках якусь коробку, і ледь не збивши з ніг матір, коли та завертала в коридор. Усередині будинок був більшим, ніж у Ельвіри. У всякому разі, кімнат було кілька, та й двері теж були, на відміну від фанери на так званій ванній у Елі.

- Ось. Зараз я тебе лікуватиму, - урочисто оголосив Луїс, діставши з коробки шматок вати і якусь пляшечку.

- Давай краще я, а ти йди, допоможи матері! - втрутився Андрес, сідаючи на похилений диван.

- Ні. Я сам. Вона врятувала мене, а я її врятую! - не здавався молодший брат.

- Я й сама впораюся, - вставила я, сідаючи на диван.

- Ні, - відповіли вони хором.

- Чим ти рятувати її зібрався, малий? Бинтом? - вихопивши у брата бинт, Андрес відправив його все-таки на кухню. - Іди, іди, я сам розберуся. А ввечері підеш зі мною на тренування!

- Гаразд! - без особливого ентузіазму Луїс поплентався туди, куди відправили.

- Дякую тобі! - крикңула я йому в слід, той обернувся і подарував мені свою щиру дитячу посмішку.

- Це вам спасибі!

Шкіру на руці раптом сильно защипало, і я різко відсмикнула її.

- Спокійно! Дезінфекцією ще нікого не вбивали! - потягнувши мою руку назад, Αндрес трохи розвернув мене боком до себе. - Треба буде зняти сарафан.

- Це ще навіщо? - обурилася я.

- Обробити садна на спині. Α ти про що подумала?

- Ні про що, - буркнула я.

- Ну-ну, - усміхнувся він, поки я сиділа натягнута, наче струна. Шкіру щипало в тих місцях, які він змащував, та все ж сама його присутність у такій близькості не робила мій стан простішим. Одного разу він подув на рану, яка, судячи з усього, була більшою за решту, бо я неусвідомлено сіпнулася вперед, коли він торкнувся її ватою. Один легкий подих, а мені захотілося підскочити і втекти. Аби подалі, аби дихалося легше і груди не здавлювало від бажання повернутися і потягнутися до його пухких губ.

- Спасибі, - тихо сказав Андрес через кілька хвилин. Я завмерла, переставши дихати. Це перший прояв почуттів з його боку за сьогодні. Так, короткий, так, укладений лише в одному слові, але від чогось саме це одне слово містило в собі більше, ніж якби він розплився в подячній промові.

- Чому вони хотіли його образити?

- Тому що він слабкий. Α тут або ти, або тебе!

- Який абсурд... - відповіла я, повернувшись до нього. - Але знаєш, Луїс прекрасна дитина. Краще навчи його битися, бо це буде не востаннє, коли ти обробляєш мене. - Чорна брова здивовано злетіла, а губи розтягнулися в хитрій усмішці, після моїх слів. - Рани... Обробляєш мої рани! - швидше виправилася я, тільки він усе одно продовжував ось так сидіти за якихось кілька сантиметрів від мене і вже тихо сміявся. Боже, що зі мною сьогодні? Несу повну нісенітницю, ідіотка! Перебувати з ним ось так ось близько було неможливо, а вже те, як його нахабний погляд з'їжджав на мої губи, а потім повертався до очей, і зовсім змусило мене підскочити з дивана, як вжалену.

- Дякую! - буркнула я, не дивлячись на нього. - Спину Еля продезінфікує.

- Ти ж не гола, думаю, я впораюся! - продовжуючи посміхатися, пожартував цей змій, відкинувшись на спинку дивана. Ти-то, може, і впораєшся, а ось я - навряд чи, - подумала я, але озвучувати ці жахливі думки не стала.

Обід пройшов у тісній кухні, але в дуже дружній атмосфері. До столу приєднався ще й середній брат Мігель, який, судячи з усього, зараз якраз проходив пубертатний період, і завдавав чимало клопоту матері. Над Луїсом він жартував, а Андреса побоювався, наскільки я встигла помітити. Він швидко покінчив із м'ясом і рисом, і знову вирушив у свою кімнату. Луїс же тріщав без угаву, і я навмисно дуже уважно його слухала. Слухала, щоб не дивитися зайвий раз на Андреса, що сидів на чолі столу.

Як я зрозуміла з розповідей його матері, саме він і був головним добувачем у їхній родині. Це пояснювало його завзяте бажання заробити якомога більше грошей. Можливо, на дівчат він теж витрачав, але судячи з деяких електроприладів на кухні, чистого і нового одягу домочадців, основну частку він витрачав на сім'ю. Сором за свої ранні слова поглинув з головою, і я вкотре в житті дорікнула собі за довгий язик.