Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

Сонно потягнувшись, я розплющила очі. Влад одягався!

- Ти куди? - запитала спросоння, не зрозумівши його дій.

Мій коханий підійшов і поцілував мене в ніс.

- На роботу! Сьогодні понеділок, - ніжно посміхнувся він.

- О, чорт! - мене аж підірвало з ліжка, щоправда, з простирадлом - Робота! Зовсім вилетіло з голови!

Мої безладні метання по кімнаті, мабуть, потішили Влада - застібаючи сорочку і спостерігаючи за мною, він злегка розгублено посміхався. А що ще він очікував вранці від дівчини, яка раптово згадала, що їй потрібно на роботу?!

Остаточно заплутавшись у білому непорозумінні, я якось надто різко втратила рівновагу і не надто красиво полетіла на підлогу. Секунда - і Влада підхопив мене на руки, навіть збагнути толком нічого не встигла! Ось це я розумію реакція!

- Зараз лише п'ята ранку! Заспокойся і ще поспи! - з напівпосмішкою сказав він, укладаючи непутящу мене назад у ліжко.

- А чому тобі потрібно так рано на робота?

- Витрати професії!

"Поцілуй мене" - подумки попросила я. Моє благальне обличчя змусило його посміхнутися, але якось по-доброму, нахилитися і дуже ніжно поцілувати, а, йдучи, обернутися. Погляд сріблястих очей обволікав невимовним блаженством із домішкою незрозумілої туги - він зараз іде! Але обов'язково повернеться!

Якщо ще у вівторок на роботі на мене лише косо поглядали, то в середу вже буквально шарахалися. Ну і де ми пропали?! Пішов третій день - і жодного дзвінка. Це як розуміти! Я злилася! Дуже! І злість зривала на всіх. Особливо по дрібницях, не знаю чому, але дратували ці самі дрібниці особливо запекло.

- Ти з якого ланцюга зірвалася?! - упливла в мій кабінет Марта, її гарний настрій відразу ж захотілося зіпсувати.

- Зі значного, тож тримайся подалі, ще покусаю!

- Зрозуміло! - проспівала вона, з єхидною посмішкою спостерігаючи за мною.

- Йшла б ти далі... - я першою не витримала гру в оглядини.

- Добре! - і, усміхаючись, розвернулася до дверей.

- І що тобі зрозуміло? - призупинила я її.

- Проблеми в Раю?!

Я подумки застогнала - тато - охорона! Пересування між нашими квартирами в суботу ввечері явно не залишилися непоміченими.  Зовсім забула! Тим часом Марта продовжувала.

- Що, після вихідних не дзвонив?

- Відчепись!                

- Ліз, ну чому в тебе все потрібно кліщами витягати? - зітхнула вона.

- Не дзвонив! - рявкнула я, втомившись відбиватися.

- Сама поїдеш чи з тобою? - підтримала мачуха, прекрасно знаючи мій характер.

- Сама.

Я входила в будівлю з незрозумілим почуттям приреченості. Бажання розбиратися з Владом у цих похмурих стінах зникло. Тим паче, були ще неприємно чіткими спогади про останній візит сюди. Невпевнено потупцювавши на місці, я все ж таки попрямувала до чергового. Ну, не тікати ж, справді!

- Доброго дня! Мені потрібен майор Одинцов. Він на місці? - посміхнулася я молодій людині, малодушно сподіваючись отримати негативну відповідь.

Але відповідати він не поспішав, тільки роздивлявся мене з дивним виразом обличчя. Господи, та він мій одноліток, якщо не молодший! Я ще раз усміхнулася, намагаючись його підбадьорити. Черговий почервонів і відвів очі вбік, щось невизначено промичавши.

Зайнята спогляданням збентеженої молодої людини, я підстрибнула від несподіванки, коли хтось доторкнувся до моєї руки.

- Добрий день! - це був той самий літній чоловік із кабінету Влада в мій минулий візит, тоді він мені ще підморгнув. Зараз назвати його веселим було неможливо. Обличчя серйозне.

- Микола, якщо не помиляюся?! - так його тоді назвав Влад. - Вибачте, вашого по батькові не знаю.

Він тільки кивнув, зайнятий своїми думками. Тут, що, сьогодні всі такі привітні?

- Пройдімо зі мною! - ну це вже хоча б щось! Можна було, правда, менш офіційно, я ж не на допит!

Ми зайшли в порожній кабінет. Почуття тривоги посилилося до максимуму, але я спокійно сіла та вичікувально подивилася на нього. Микола дістав із внутрішньої кишені піджака якийсь предмет і поклав на стіл переді мною. Це була моя фотографія. Обличчя крупним планом, сяючі очі і щаслива посмішка. Зроблена вона була недавно. І я її раніше ніколи не бачила! Це як розуміти???

- Це була єдина особиста річ у нього в робочому столі, - тихо сказав Микола. - Думаю, ви багато чого для нього значили. І Вам потрібно знати. Мені дуже шкода!

Поверх фотографії ліг включений планшет, на якому була відкрита сторінка зі статтею. Очі моментально вловили заголовок, але слова виявилися настільки жахливими, що свідомість відмовлялася їх сприймати. По тілу повільно почав розповзатися крижаний холод. Я змусила себе читати далі, намагаючись знайти спростування цьому маразму. Мозок більш-менш нормально запрацював, коли я знайшла невідповідність.

Влад виїхав від мене в понеділок зранку рівно о п'ятій та через півгодини потрапив в аварію. Не впорався з керуванням, машина злетіла з мосту. Помер на місці. Помер!!! Поховали. У крові виявлено алкоголь, один і дев'ять проміле.