Читати книгу - "Усі їхні секрети, Марта Кейс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кілька глибоких подихів дозволили їй заспокоїтись. Дана прочинила двері та ввійшла в палату. На старенькому ліжку біля вікна лежав Ігор. Вона помітила, що хлопчик став ніби ще більш худеньким і занедбаним. Волосся дитини відросло і в деяких місцях стирчало нерівними пасмами. Оксані давно пора підстригти сина. Або хоча б навчитися бути матір’ю. Такі думки відганяли від Дани настирливий тягучий біль десь під лопаткою. Вона сіла на край ліжка і поклала руку на спину хлопчика.
Ігор прокинувся і повернув до неї обличчя. Перша реакція – посмішка: проста, дитяча, невинна. А потім він зрозумів, що Дана прийшла не просто так і погляд дитини посуворішав, він приготувався сперечатись, битись, тікати – робити що завгодно, аби тільки не опинитись в дитячому будинку.
Вся його історія краяла Дані серце. Вона знала, що має вчинити. Але також знала й інше – це не стане кращим рішенням. Ігор був надто чутливим і добрим хлопчиком, він не зміг би прижитись у тій системі, куди вона мала відправити його. Дана бачила різних дітей у скрутних життєвих обставинах. Були серед них десятирічні затяті рецидивісти, були й ті, чий погляд горів праведною ненавистю, а були й інші – такі як Ігор. Діти, які, не дивлячись на всю несправедливість і зло, що із ними творили дорослі, залишались чистими душею. І за них Дана хвилювалась найбільше – вони не поспішали постояти за себе.
— Як ти почуваєшся? — Дана пестила його по волоссю, не звертаючи уваги на те, що воно було брудним.
— Добре. — Ігор напружився, ніби чекав якогось підступу.
— Розкажи мені що сталось, будь ласка. — Дана намагалась розмовляти лагідно, аби не тривожити його. Хоча всередині вона кипіла від люті. З-під простирадла виднілась стара футболка з невиведеними плямами річної давності.
— Нічого, — він потупив погляд і невпевнено продовжив, — Я впав у під’їзді. А потім все так боліло, що випив кілька знеболювальних, які знайшов у мами. Вона не винна.
— Не думаю, що ти кажеш правду. — Дана зробила паузу, очікуючи на його відповідь, але хлопчик мовчав, — Де твій телефон?
— Розбився… — тихо прошепотів Ігор.
На очі дитини навернулись сльози. Ще рік тому Дана придбала для хлопчика дешевий телефон, аби він завжди міг зв’язатись з нею чи подзвонити у поліцію в разі необхідності. Це була найцінніша річ, якою Ігор володів за все своє життя. Нижня губа хлопчика тремтіла і видавала страшну образу на дорослих, які забрали в нього єдине, що він так сильно беріг. Дана терпляче чекала, коли він нарешті скаже правду.
— Чому ти плачеш?
— Я… я був дуже обережний. Я б ніколи не розбив твій подарунок! — Ігор зайшовся плачем, наче малюк.
— Все добре. Я не ображаюсь на тебе. Це твій телефон і ти маєш повне право розпоряджатись ним, — Дана хотіла заспокоїти його, натомість хлопець почав здригатись від ридань і кинувся їй на шию.
— Я пручався, не хотів віддавати! Але він забрав його силою…
— Хто?
— Мамин друг. Він забрав телефон, бо їм не вистачало на горілку. А мама… — біль дитини вилився в страшну істерику і Дана мусила міцно обійняти його, аби вгамувати конвульсії, в яких билось худе мале тіло.
— Тихо… Все добре. Тебе більш ніхто й пальцем не зачепить. — вона припинила ставити питання.
— Мама…Вона йому допомагала…Тримала мене, поки він забирав телефон. А потім той чоловік притис мене черевиком до підлоги і я не міг дихати… Тільки не кажи нікому, бо її покарають.
Дана ненавиділа всіх, хто змусив дитину пройти через страшне приниження. Вона воліла сховати його від цього жорстокого світу й дбати про ту іскру добра й невинності, яка ще жевріла у ньому. Скільки бід міг знести Ігор перед тим, як безповоротно змінитись і втратити людяність? Вона пообіцяла йому, що все вирішить. Такою була робота дорослих – вирішувати та дбати. І саме це мала зробити Дана для нього. Почуте перевернуло її світ настільки, що більше ніхто не міг заборонити їй подбати про Ігоря.
Коли він нарешті заспокоївся і заснув Дана тихенько вислизнула з палати. Екран телефону сповіщав про кілька пропущених дзвінків від Андрія. Тільки цього їй не вистачало сьогодні. Варто було передзвонити, але в неї не стало сил і бажання копирсатись в заплутаній історії з переслідувачем. Наразі Дана мала лише одне завдання – вмовити Олега подбати про Ігоря. Оптимізм затьмарив здоровий глузд: їй здавалось, що життя в їхньому домі буде кращим варіантом для хлопця, не дивлячись на деякі аспекти стосунків між нею та чоловіком.
Окрилена власною впевненістю, Дана поспішила додому. Її нетерпіння походило на дитяче передчуття радості напередодні свят. Олег не зміг би їй відмовити після всього, що відбулось між ними за ці десять років. Вона так багато прощала і на стільки речей закривала очі, що пора було вимагати тієї ж люб’язності у відповідь.
— Ти сьогодні пізно, — Олег невдоволено зустрів дружину. Вона мала б помітити, що в нього не той настрій, але Ігор поглинув всі її думки.
— Їздила в лікарню, а потім в заторі стояла. Сам знаєш – всі з роботи повертаються, на дорогах пекло. — Дана зняла босоніжки та пройшла на кухню за чоловіком.
— Якісь проблеми?
— Ні. Зі мною все гаразд. Пам’ятаєш, я розповідала тобі про сім’ю, де молодших дітей забрали бабуся з дідусем, а старший син залишився із матір’ю? — на секунду Дана щось помітила в його очах: роздратованість чи нудьгу – невідомо. Але він явно не отримував задоволення від розмови з дружиною.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Усі їхні секрети, Марта Кейс», після закриття браузера.