Читати книгу - "Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Минуло вже кілька днів з того часу, як я почала тренуватися в лютій ненависті до Габріеля. І з кожним днем ​​я відкривала для себе нові горизонти. Коли, здавалося б, я думала, що більше ненавидіти було не можна, я прокручувала в голові сцени подій й ненависть в мені розпалювалася з новою силою.

Не давала мені забути або заспокоїтися Саманта, яка ходила по будинку з задоволеним виглядом і навіть до мене перестала чіплятися. Не знаю, що між цими двома сталося того вечора після мого від'їзду і знати не хочу, але настрій у неї був гарний. А у мене пропорційно поганий.

Зазвичай мені було на неї начхати, але саме в ці дні плюнути в неї захотілося по-справжньому. Але я стрималася. "Я ж леді" - подумала і знайшла її зубну щітку, якою вимила раковину. Втім, дрібні гидоти я робила їй останнім часом досить часто. Йти на відкритий конфлікт мені не хотілося, але ось душа вимагала помсти.

Якраз в один з таких днів, коли я спустилася на кухню, щоб взяти з холодильника апельсиновий сік, я підійшла до вікна, щоб перевірити чи вдома Саманта. Зазвичай її машина стояла навпроти входу в будинок, але сьогодні дівчина кудись поїхала. Так-так,  їй все-таки подарували бісову машину. Звичайно, не ту, що вона хотіла, але у тій, що подарували, було чотири колеса, а значить це вже було приводом для радості! Місце, де зазвичай стояло її корито, пустувало. А це означало, що я, озброївшись апельсиновим соком, могла піти полити її улюблений кактус.

Трохи замислившись, я задивилася у вікно і навіть зробила кілька ковтків соку, коли побачила машину, яка під'їжджала. І це була не Саманта.Ця машина належала Гаспару. Я дивилася з нерозумінням на те, як чоловік зупинив свій автомобіль за рогом будинку. Зробив це так, щоб його не було видно. А потім вийшов і озираючись, швидко попрямував всередину будівлі.

Його приїзд сам по собі був досить дивним, а поведінка так ще більше. Хоча б тому, що про зустріч ми не домовлялися. Ми взагалі останні кілька днів практично не спілкувалися. Він намагався. Дзвонив мені, повідомлення писав, але оскільки я була не в настрої й не хотіла, щоб хлопець попався мені під гарячу руку, збрехала, що прихворіла і лежала вдома з інфекцією. І ось зараз він потайки пробирався в мій будинок, і я вирішила, що це було для того, щоб зробити мені сюрприз. Напевно, він як справжній відданий наречений хотів мене якось підбадьорити або розвеселити, тому попри ризики, вирішив мене провідати.

Це було так мило. Подібний вчинок майже розтопив моє серце ... Майже. Тому що щось все-таки не давало мені звільнитися від настороженості. Його поведінка. Обачність. Було в цьому щось таке, що розбудило в мені шпигуна.

Відставивши сік в сторону, я обережно почала крастися, щоб пройти до передпокою і залишитися при цьому непоміченою. Мені хотілося хоча б одним оком побачити Гаспара і зрозуміти, що саме він замислив. Може, спостерігаючи здалеку, я отримала б хоч якісь відповіді.

Але замість відповідей я, скоріше, отримувала все більше питань і моя цікавість тільки зростала. Пік був досягнутий тоді, коли чоловік, постійно озираючись, підійшов до дверей, що вели в кабінет мого дядька. Постукавши кілька разів, немов він спеціальний пароль відбивав, Гаспар увійшов всередину і нещільно закрив двері.

Збіг. Везіння. Удача. Та що завгодно, тільки те, що я почую надалі, буде мати величезне значення. І зіграє важливу, якщо не сказати одну з поворотних ролей в моєму житті. Але зараз, здійснюючи маленькі пустощі й підслуховуючи, я ще не знала про те, що краще б я цього не робила. Краще б я не почула те, що почула. Тому що це потягне за собою низку вчинків, які вже не можна буде виправити...